поведи, поведи мене гуляти місячною дорогою...
[Осінь]
Сьогодні уперше запахло осінню (ай, яка ж я спорчена! от так зразу і пішли асі на тему "Запахла вєсной"...) .
так от, запахло осінню. справжньою, глибокою, хмарною, синьо-сьньонебою, зірковою осінню. повіяло молодим холодом, у волосся набралось жовтого листя і птахів, що летять на південь, у очі - жовтого кольору.
зелений залишається літу. і вже зовсім скоро прийде час прощання із літом.
таак, дитячій, давній ритуал прощання з літом, прощання з осінню, прощання з весною... гарний, рідний, старий ритуал.
це - моя власна мітологія з моїм власним Світовим Деревом, Небесною Матірью і Отцем - Небесною Рибою.
та кому про це розкажеш? це ж лише частина повісті "Ніка у кролячій норі". і щоб щось зрозуміти - треба читати з самого початку :)
[Пульс]
четвертий день я чую постійне "БУМмммм-БУМмммм-БУМммм" у западині між ключицями.
БУМммм...
БУМммм...
БУМммм...
мені здається, його чую тільки я, але якщо притулитись вухом до моїх грудей, цей пульс передасться далі...
мені здається, я привезла його з тої ночі, яку ми провели на сіновалі.
мені здається, саме в ту ніч я впіймала свою Небесну Рибу із Артерії Світу, і тепер вона тріпоче і б"ється у моїх грудях разом із серцем, намагаючись навчити його своєму ритму. тому воно болить.
і хочеться слухати барабани.
хочеться ритму.
постійно хочеться ритму.
БУМммм...
БУМммм...
БУМммм...
стукає і стукає... стукає і розливає тілом порожнечу.... але то я лише спочатку думала, що порожнечу. насправді кожен удар цього величезного світового серця розливає у мені безмежжя, якого я поки ще просто боюсь. боюсь, але вже ніколи не відмовлюсь, бо одного разу воно неодмінно вкаже мені шлях униз.
так-так, саме униз. до Артерії.
рости униз важко, бо доводиться оминати на своєму шляху надто багато спокус, піддавшись яким, ти вже ніколи не рушиш з місця... погорда, визнання, заздрість... такі заманливі, такі природні, такі людські... але у тому-то і діло, що нині мене зовсім не цікавить моє місце серед людей.
мене цікавить моє місце у Світі.
та кому про це розкажеш? це ж лише частина повісті...
БУМммм...
[Любов]
я рідко закохуюсь. дійсно рідко. бо кохання, як і СНІД - поняття досі ніким не визначене, не бачене... і геть ніхто знає, чим воно є насправді.
чи може, все це - просто помилка, узагальнення усіх видів хвороб імунної системи єдиною назвою?
чи може, все це - просто помилка, узагальнення усіх видів прихильності до людини єдиною назвою?
є - дружба.
бувало(-є), дружбу я відчувала токою рідною і сильною, якою ніколи не відчувала навіть любов.
є - рідність.
люди різні, люди прекрасні, люди варті найяскравіших емоцій і вони їх дійсно викликають. тоді з"являється щирий захват людиною, бажання бути з нею поряд, бажання вчитися у неї жити, говорити з нею. виникає почуття близькості. близькості духу, дій. це почуття, так само, як і любов, засліплює, накриває, живить, але однаково це різні речі. дуже різні. щоправда це стає зрозумілим лише з часом...
є - подив.
відкриття людини. відкриття того, що людина є безмежною. правда, для кожного є своя сотня-друга таких "безмежних" людей :) інші - для інших, щоб не переїли доброго, бо смакові рецептори притупляться :) відкривати для себе людину довго і приємно, ніби сидячі у кріслі пити старе вино у домашній червоній сукенці, закинувши ноги на батарею.
на таке відкриття інколи йдуть місяці. інколи - роки. відкривати для себе людину - ніби читати надзвичайну книгу Чиладзе, наприклад, або Місіми, або АБС, або, або, або... і бути співавтором водночас.
ейфорійне відчуття. екстатичне навіть.
а ще ж
є -...
є -...
є -...
дуже багато всього, що зрештою можна сплутати з Любовью, або на що зрештою, вмісто неї можна погодитись, пішовши на компроміс із собою.
а я досі плутаюсь у цих поняттях.
досі продовжую боротися із бажанням піти на компроміс.
досі надто довго розбираюсь із кожним новим почуттям.
але дещо (інколи:) я вже можу розрізнити. правда від того не легше, бо не можуть інші :)
так, я рідко закохуюсь. бо... я просто довго люблю :)
[Підсумок]
ахахахахахах, як ми полились мислью па дрєву...:)
ахахахахахах, які ж ми всі практіки-філософи розумні на словах :)
ахахахахахах, і як же нам інколи хочеться бути почутими :)
ахахахахахах, і як же в усьому цьому інколи буває важко зізнаватись :)
Сьогодні уперше запахло осінню (ай, яка ж я спорчена! от так зразу і пішли асі на тему "Запахла вєсной"...) .
так от, запахло осінню. справжньою, глибокою, хмарною, синьо-сьньонебою, зірковою осінню. повіяло молодим холодом, у волосся набралось жовтого листя і птахів, що летять на південь, у очі - жовтого кольору.
зелений залишається літу. і вже зовсім скоро прийде час прощання із літом.
таак, дитячій, давній ритуал прощання з літом, прощання з осінню, прощання з весною... гарний, рідний, старий ритуал.
це - моя власна мітологія з моїм власним Світовим Деревом, Небесною Матірью і Отцем - Небесною Рибою.
та кому про це розкажеш? це ж лише частина повісті "Ніка у кролячій норі". і щоб щось зрозуміти - треба читати з самого початку :)
[Пульс]
четвертий день я чую постійне "БУМмммм-БУМмммм-БУМммм" у западині між ключицями.
БУМммм...
БУМммм...
БУМммм...
мені здається, його чую тільки я, але якщо притулитись вухом до моїх грудей, цей пульс передасться далі...
мені здається, я привезла його з тої ночі, яку ми провели на сіновалі.
мені здається, саме в ту ніч я впіймала свою Небесну Рибу із Артерії Світу, і тепер вона тріпоче і б"ється у моїх грудях разом із серцем, намагаючись навчити його своєму ритму. тому воно болить.
і хочеться слухати барабани.
хочеться ритму.
постійно хочеться ритму.
БУМммм...
БУМммм...
БУМммм...
стукає і стукає... стукає і розливає тілом порожнечу.... але то я лише спочатку думала, що порожнечу. насправді кожен удар цього величезного світового серця розливає у мені безмежжя, якого я поки ще просто боюсь. боюсь, але вже ніколи не відмовлюсь, бо одного разу воно неодмінно вкаже мені шлях униз.
так-так, саме униз. до Артерії.
рости униз важко, бо доводиться оминати на своєму шляху надто багато спокус, піддавшись яким, ти вже ніколи не рушиш з місця... погорда, визнання, заздрість... такі заманливі, такі природні, такі людські... але у тому-то і діло, що нині мене зовсім не цікавить моє місце серед людей.
мене цікавить моє місце у Світі.
та кому про це розкажеш? це ж лише частина повісті...
БУМммм...
[Любов]
я рідко закохуюсь. дійсно рідко. бо кохання, як і СНІД - поняття досі ніким не визначене, не бачене... і геть ніхто знає, чим воно є насправді.
чи може, все це - просто помилка, узагальнення усіх видів хвороб імунної системи єдиною назвою?
чи може, все це - просто помилка, узагальнення усіх видів прихильності до людини єдиною назвою?
є - дружба.
бувало(-є), дружбу я відчувала токою рідною і сильною, якою ніколи не відчувала навіть любов.
є - рідність.
люди різні, люди прекрасні, люди варті найяскравіших емоцій і вони їх дійсно викликають. тоді з"являється щирий захват людиною, бажання бути з нею поряд, бажання вчитися у неї жити, говорити з нею. виникає почуття близькості. близькості духу, дій. це почуття, так само, як і любов, засліплює, накриває, живить, але однаково це різні речі. дуже різні. щоправда це стає зрозумілим лише з часом...
є - подив.
відкриття людини. відкриття того, що людина є безмежною. правда, для кожного є своя сотня-друга таких "безмежних" людей :) інші - для інших, щоб не переїли доброго, бо смакові рецептори притупляться :) відкривати для себе людину довго і приємно, ніби сидячі у кріслі пити старе вино у домашній червоній сукенці, закинувши ноги на батарею.
на таке відкриття інколи йдуть місяці. інколи - роки. відкривати для себе людину - ніби читати надзвичайну книгу Чиладзе, наприклад, або Місіми, або АБС, або, або, або... і бути співавтором водночас.
ейфорійне відчуття. екстатичне навіть.
а ще ж
є -...
є -...
є -...
дуже багато всього, що зрештою можна сплутати з Любовью, або на що зрештою, вмісто неї можна погодитись, пішовши на компроміс із собою.
а я досі плутаюсь у цих поняттях.
досі продовжую боротися із бажанням піти на компроміс.
досі надто довго розбираюсь із кожним новим почуттям.
але дещо (інколи:) я вже можу розрізнити. правда від того не легше, бо не можуть інші :)
так, я рідко закохуюсь. бо... я просто довго люблю :)
[Підсумок]
ахахахахахах, як ми полились мислью па дрєву...:)
ахахахахахах, які ж ми всі практіки-філософи розумні на словах :)
ахахахахахах, і як же нам інколи хочеться бути почутими :)
ахахахахахах, і як же в усьому цьому інколи буває важко зізнаватись :)