Йа щаслиииииива! щиро :)
СТУК!..
щось серце недобре стукає. вже третій день.
вчора вночі знов боліло. переживала за дівчаток - долося в знаки. зле, але терпимо :)
між тим, так як вчора, я не сміялась останні півроку точно... я ридала... я каталась по палатці... потім по землі... потім - співала народних пісень на всю горлянку о першій ночі, збираючи палатку, і теж сміялась... ах...
але краще про все по порядку. тому почну із загального.
нині вже пізно. пили з мамою сливове вино - то у голові окрім розумних думок - самі сливи.
тому обійдемось без розумного :)
нині Ерленд Лу надихнув мене на складання маленького власного списку.
складу. потім перечитаю, посміхнусь.
отже, за цю поїздку я:
1. робила те, чого не роблю зазвичай:
- пила коньяк. багато. справді багато;
- неуважно читала книги;
- сумувала за другом;
- сумувала за домом. (тут важливо, що перед усім саме за домом - зазвичай такого просто не буває. я сумую за рідними, за друзями, за Полтавою, але ж не за домом...)
- боялась;
- дозволяла рубати моєю сокирою мої дрова (раз. поки спостерігала - знов сміялась. ну просто не поїздка, а суцільний похід у цирк!)
- сильно злилась. коротенько, але сильно;
- їла мнясо (посипає голову попелом ритуально спалених решток смаженої курки)
...
(далі буде)
2. не робила те, що роблю зазвичай:
- не говорила сама з собою;
- не шукала причин;
- не шукала взагалі;
- не посміхалась місту. тобто, взагалі. Львів - то перше місто, якому я не посміхалась.
...
(далі буде)
СТУКккк!!!!!
дивне відчуття... стукає десь у самому горлі:
БУМммм... і розливається по всьому тілові....
БУМммм... і йде хвилями по шкірі...
БУМммм... і примушує згадувати...
БУМммм... і народжує СУМммм... ностальгію... а я все одно щаслива, і знаю, що все ще буде.
БУМммм... і я рада чекати. бо чекаю доброго. а очікування доброго - це вже саме по собі щастя...
БУМммм... просто таке вже воно є, серце: вночі на сінові почуло пульс Артерії Світу,
тепер намагається підлаштуватись.
БУМммм...
дурне воно є, серце.
вони ж і так завджи бились в унісон :)
щось серце недобре стукає. вже третій день.
вчора вночі знов боліло. переживала за дівчаток - долося в знаки. зле, але терпимо :)
між тим, так як вчора, я не сміялась останні півроку точно... я ридала... я каталась по палатці... потім по землі... потім - співала народних пісень на всю горлянку о першій ночі, збираючи палатку, і теж сміялась... ах...
але краще про все по порядку. тому почну із загального.
нині вже пізно. пили з мамою сливове вино - то у голові окрім розумних думок - самі сливи.
тому обійдемось без розумного :)
нині Ерленд Лу надихнув мене на складання маленького власного списку.
складу. потім перечитаю, посміхнусь.
отже, за цю поїздку я:
1. робила те, чого не роблю зазвичай:
- пила коньяк. багато. справді багато;
- неуважно читала книги;
- сумувала за другом;
- сумувала за домом. (тут важливо, що перед усім саме за домом - зазвичай такого просто не буває. я сумую за рідними, за друзями, за Полтавою, але ж не за домом...)
- боялась;
- дозволяла рубати моєю сокирою мої дрова (раз. поки спостерігала - знов сміялась. ну просто не поїздка, а суцільний похід у цирк!)
- сильно злилась. коротенько, але сильно;
- їла мнясо (посипає голову попелом ритуально спалених решток смаженої курки)
...
(далі буде)
2. не робила те, що роблю зазвичай:
- не говорила сама з собою;
- не шукала причин;
- не шукала взагалі;
- не посміхалась місту. тобто, взагалі. Львів - то перше місто, якому я не посміхалась.
...
(далі буде)
СТУКккк!!!!!
дивне відчуття... стукає десь у самому горлі:
БУМммм... і розливається по всьому тілові....
БУМммм... і йде хвилями по шкірі...
БУМммм... і примушує згадувати...
БУМммм... і народжує СУМммм... ностальгію... а я все одно щаслива, і знаю, що все ще буде.
БУМммм... і я рада чекати. бо чекаю доброго. а очікування доброго - це вже саме по собі щастя...
БУМммм... просто таке вже воно є, серце: вночі на сінові почуло пульс Артерії Світу,
тепер намагається підлаштуватись.
БУМммм...
дурне воно є, серце.
вони ж і так завджи бились в унісон :)