штирє. про соняшник.
А це Львів, форум-2008 чи 2009, я правда не пам*ятаю. такий сумбурний період життя. постійні випадання в осад від фестивалів (так в нашому смт чомусь називають свято чсв), невміння сказати своє рішуче пашол вон черговому фріку, який прочитав мої вірші і тепер хоче женитись. я пропонувала заміж будь-який з віршів. але в чому їх вина?
мене тоді гребло, на тому форумі. було тісно, хотілося звершень, спайдермена і мулєнружа, а сталася чомусь преза нового роману "Кавово-шоколадні спомини твоєї чорно-брунатної волосини" Васіліси Нєсравнєнної і нової поетичної збірки "Люблю тебе блакотно-жовтий стяг" Іцхака Каліновічя (всі імена вигадані, зато епічність не приховаєш). але не в тім печаль. печаль тут взагалі ні до чого. коли йдеться про поетичне дійство, печаль - дуже не те слово.
а потім мене розмалювала Аня Осадко. ноги розписала квітами, груди і руки квітами, на обличчі був звєрь. в результаті, "можна вас потрогать?", "і гдє ана такіє класниє калготкі купіла?", "сфоткайтеся з нами!", "можна з тобой сфоткатись?", "сфоткай мене возлі неї бистро, пока вона не замітила", і "акуратно ставай рядом, у неї таке ліцо - не знаєш чого і ждать". словом, як і замовляли.
про прекрасний вечірній львів і всю прекрасність, якщо абстрагуватися від форуму і уявити, що ти маленька бабка, я не писатиму. це вже й коню з його друзями-кіньми зрозуміло. а решта - на фото :)
соняшникових снів, друзі!