Буковелівські вихідні 21-22 грудня 2013 р.
Обіцяла я друзям настрочити пару рядків про минулі буковелівські вихідні 21-22 грудня. Загалом поїздка вийшла цікава, насичена і як завжди весела завдяки чудово підібраній команді. Враження постараюсь структурувати нижче.
Дорога
На Франківщині дорогу після літа таки непогано підлатали - пригадую, як влітку подорожували практично через усю область, так на кордоні із Львівською областю взагалі було бездоріжжя. Та й на Львівщині зараз стан доріг трошки кращий, ніж був влітку. Бічні ж дороги, наприклад, дорога на Ворохту з Татарова, залишають бажати кращого - як були ями влітку, так і залишились, ніхто нічого не робив. Загалом із Львова до Поляниці ми заїхали середнім за величиною бусом за 4,5 години. Це був рекорд у порівнянні із тим, як ми закривали сезон на Драгобраті цього року у квітні - тоді дорога за маршрутом «Львів-Драгобрат» займала 7 годин.
Прокати
Не вважайте за рекламу, однак в силу певної прив’язності буковелівських карток на прокат і тривалості акцій народ наш абонементи на підйоми купити встиг, а от із прокатом спорядження пролетів. Користувались прокатом лиж із мережі «Dzvin-Ski» на початку Поляниці (та є ще один такий же, правда, в центрі села, не плутати) - хлопці там дуже адекватні та оперативні, швидко реагують та працюють (кому треба, можу залишити телефончик: 050-437-40-32).
Катання і погода
З погодою дійсно повезло - незважаючи на доволі сирий і похмурий ранок із дрібним дощем, близько десятої дня небо розпогодилось і сонце світило увесь день, а після обіду ми навіть прилягли у шезлонги позасмагати.
Субота, ранок на нижній станції 14-го витяга:
Третя година дня, верхня станція 14-го:
В результаті я спалила собі фейс і він став схожим на польський прапор - білий верх, червоний низ.
У неділю ранок був дуже багатообіцяючим - сонячно, вітряно, однак в обід вітер нагнав хмари і небо затягнуло до самісінького вечора. Зважаючи на те, що сонце сховалось, одразу стало сиро і противно. Після обіду ми вийшли прогулятись по самій території Буковелю, досліджуючи цікаві місця; фото викладу нижче по тексту.
Наші погодні сайти, як і за часи совка, прекрасно передають прогноз за принципом «погоду на завтра переданим послезавтра». Все справдилось із точністю до навпаки - субота обіцялась бути похмурою і холодною, а була сонячною і теплою, а неділю мала бути сонячною і теплою, а була вітряною і похмурою.
Траси
Що приємно здивувало:
1. Підготовка трас дуже хороша - все таки навчились наші вуйки готувати траси, похвально.
2. Більшу частину ключових трас значно розширили - стало більше місця, люди перестали кучкуватись, стало більш місця для того, щоб розминутись.
З огляду на те, що частина трас зазнало так званої «реконструкції», у деяких випадках це значно розгрузило певні траси, наприклад, ту ж 14-ту. Однак в загальному проблема залишилась: люди об’їжджали крутий початок схилу, однак продовжували падати і збивати поруч «сусідів», на старій ділянці спостерігався аналогічний традиційний кегельбан. На 15-тій аналогічно - дуже насичений рух, всі летять, тільки й встигаєш крутити головою.
Нижні станції 8-го та 11-го витягів були окуповані чергами, на 16-му черг було набагато менше. Те саме можна сказати й про інші витяги - 1, 2, 12, 17. Особняком тут хіба що можна було виділити 5-й, де, знову ж таки повторюся, традиційно спостерігались величезні і широчезні черги. Загалом нічого дивного - це останні вихідні перед святковий новорічно-різдвяним сезоном, «Буковель» чи не єдиний курорт, що здатний прийняти, розмістити і обслужити величезну масу народу і чи не єдиний, де 100%-но є достатньо снігу для катання. Тому така навала народу на вихідні цілком обґрунтована.
Траси 11-го витяга, субота:
Ми знайшли свій спосіб проходити швидко чергу: ставали збоку черги, не лізли всередину (щоб не затоптали), просуваючись по сантиметрах між людьми, потихеньку «огороджували» свій простір то однією підставленою палкою, то другою, і таким чином потроху просувались до турнікету.
На горі, кафе на верхній станції 12-тки:
Що розчарувало: на 8-мках потраплялось каміння, котре треба було об’їжджати, аналогічна ситуація спостерігалась на 1-чці після 13-ї дня - дрібні камінці у нижній частині гори так і норовили потрапити під лижі. Також спостерігався «бетон» на тих трасах, що були розташовані на північних схилах; мені подекуди не вистачало гостроти кантів. Не зовсім зрозуміла, навіщо було робити стільки переїздів із 1-чки на 2-йку і навпаки.
Що сподобалось: 16-тка була просто ідеальною, незважаючи на те, що одну із трас не розчистили від снігу.
До обіду більшість трас були вже розбиті та у горбах - 15-й, 14-й, більш-менш 2-йка, камінці на 1-чці.
Панорама на територію комплекса із кафе на верхній станції 1-чки в обід:
У неділю вранці ситуація була дещо іншою, ніж у суботу - народу на трасах було набагато менше (я це пояснюю насиченим катанням у суботу та апрес-скі ввечері, коли люди до пізньої ночі зависають у саунах та барах), що сприяло більш комфортному катанню. Правда, до 11-ї людей на трасах і підйомниках суттєво побільшало, однак треба сказати, що частина із приїжджих таки збиралась від’їжджати додому у районі обіду (було помічено багато автобусів та автомобілів, що покидали території «Буковелю» у цей період). Тому не берусь сказати, що в неділю траси були такими ж завантаженими, як і в суботу.
На 8-му витягу вранці у неділю, внизу сноу-парк:
Панорама з верхівки 12-тки, неділя:
«Буковель» продовжує позиціонувати себе як центр підготовки різних видів спорту: на трасі 8А, відданій під сноупарк, проходили тренування і змагання ньюскуллерів та сноубордистів, а траса 5F була відведена для змагань дитячої школи сноубордингу, де дітки обох статей змагались між собою у слаломі у жорстких ботах та на довжелезних слаломних спортивних дошках.
Казуси на трасах
Це загалом тема окремого поста. Незважаючи на те, що я «Буковелі» не була досить давно, є речі, які там не міняються роками. Почну, напевне, із загальної характеристики усієї маси катальщиків.
1. Скі-кросери - люди, що валять на зігнутих ногах прямо по трасах, не повертаючи, збиваючи все на своєму шляху. Або ж по-нашому - лом звичайний бидлуватий. Таке враження, що ця категорія масово готується до професійних чи аматорських змагань із скі-кросу.
2. Звичайні новачки - плуг звичайний лякливий або тихохід. Шарахкаються від кожного шкребіння на трасі, оглядаються, час від часу падають. Небезпечні тим, що інколи неможливо передбачити їхні рухи на трасі.
3. Діти - це одна із самих небезпечних категорій - летять по трасах ака ломи, передбачити їх теж інколи тяжко, можуть непомітно підрізати та вискочити перед тобою у найневідповідніший момент.
4. «Ні риба, ні м’ясо» - люди, що нібито і вміють кататись, однак збоку це катанням важко назвати; так, соваються вниз, на прямих ногах, ріки висять.
5. Прогресуючі - люди, які трохи щось вміють і намагаються правильно стати, правильно прогнутись, правильно повернути і т.п. Не дуже багаточисленна категорія на жаль.
6. Профі - на жаль, за два дні таких людей я не дуже часто бачила на трасах.
Окремо скажу про бордерів - їх стало дійсно більше на курорті, причому мною було помічено ще зовсім юних діток по 8-10-12 років, які доволі вправно катались на своїх дошках (деякі діти були навіть на дорослих дошках, що вельми здивувало). Дорослі ж бордери в свою чергу доволі непогано катались і демонстрували непоганий рівень та свідомість поведінки на трасі, не совгаючись впоперек траси і не розлягаючись як тюлень по всій ширині у випадку падіння.
Трохи про «сіре інструкторство». Якби там не було, однак мені чомусь здалось, що адміністрація курорту на такий факт стало менше звертати уваги. Я бачила багатьох людей різного віку, які навчали своїх дітей, тримаючи учня на рівні витягнутих палок, попід руки. Особливо поширеним явищем таке навчання було у двох точках - на 14-му та 17-му витягах. На 14-тому здебільшого вчились дорослі, на 17-му - малі діти.
Прикладів правильного і неправильного навчання було достатньо. Одна мама, поставивши дитину між ногами, замкнула її перед собою двома витягнутими на відстані обох рік палками і потихеньку спускалась із дочкою на краю траси, нікому не заважаючи; це хоч якось, але все таки можна назвати адекватним навчанням дитини, не перелякавши її. Інша, цілком безшабашна мамаша без палок, обхопивши свою малу ріками, поперла із верхівки 17-го до низу, причому коли швидкість почала невпинно збільшуватись, мама із широко розкритими від жаху очима навіть не уявляла, як буде гальмувати; тато в цей час намагався наздогнати реактивну маму із дитьом. Кінцівка наступила неочікувано: мама, підстибнувши на горбку, не втримала малу, малу підкинуло на наступному горбку і дитина живописно розклалася прямо перед моїми лижами, зайшовшись із переляку диким плачем на весь схил. На мій крик «Що ж ви, твою мать, робите?» мамаша пропустила моя слова повз вуха, підняла із татом червону від крику дитину, та обоє поспішили щезнути із моїх очей подалі. Того вечора я бачила цю сім’ю ще раз на парковці 14-го витяга - вони мовчки йшли до машини, однак вираз очей цієї 8-ї дитини я буду пам’ятати ще довго…
Треба сказати, що курорт таки загнув ціни на навчання: діти до 6 років - 250 грн/год., повний курс (16 год.) 1200 грн з особи, половин курсу (8 год.) - 700 грн з особи, чверть курсу (4 години) - 400 грн з с особи (і це при групі 4-8 чоловік). Такі ж ціни і на дитячий табір. Немає нічого дивного, що батьки беруться вчити своїх дітей самі. А чим це закінчується, я теж надивилась: батьки, які самі сяк-так з горем пополам навчились спускатись, так само вчать своїх дітей, діти повторюють їхні помилки і коло замикається.
До чого я все це пишу: попри зміну часу, кількість людей, які дійсно добре катаються, на «Буковелі» не збільшується. Так, більшає людей у крутих шмотках, із крутими і дорогими лижами/бордами під пахвою, у дорогих окулярах та із дорогими рюкзаками, аксесуарами та ін., однак на прогрес самих катальщиків це ніяк не впливає. От чесно, таке враження, що на схилах одні туристи і початківці. Звідси випливає логічний висновок - повністю насолоджуватись катанням і атмосферою люди їдуть на інші курорти.
Харчування
Великий прогрес «Буковеля» в тому, що з’явилось багато закладів харчування на будь-який гаманець, що спрощує пошук нормальної кнайпи для перекусу та економить фінанси та час, не прив’язуючи тебе до дорого «Фільварку» чи супернесмачної та дорогої «Панорами».
Найдешевший варіант - це заклад швидкого харчування «Гуцуляндія» біля 1-го витяга; чимось нагадує асортиментом та інтер’єром «Пузату хату», тільки значно простіше. На одну людину перша страва і друга страва обійдеться в 50-60 грн. Також тішить наявність магазинів і невеличкого супермаркету.
Проживання
Із проживанням цього разу повезло як ніколи, хоча, як завжди, були нюанси. Треба сказати, що мені і моєму чоловікові завжди хронічно не щастить на готелі, і щоразу, як ми заселяємося у незнайоме місце, вже на стрьомі очікуєш якось подвору: а що цього разу буде не так? Тому я достатньо критично ставлюся до характеристик житла і стараюсь завжди писати правду як воно є.
Цього разу нас занесло у Ворохту. Жили ми у котеджі «Близнюки», що неподалік від центру селища. Ось сторінка готелю:
http://www.karpaty.info/ua/uk/if/jr/vorokhta/houses/blyznyuky/
Готель складається із трьох котеджів, два з яких мають на першому поверсі повноцінну кухню із плитою, електрочайником, мікрохвильовою та холодильником (все - доволі нове і справне), та велику вітальню із каміном і телевізором та 5 номерів (1 - на першому поверсі, і 4 - на другому).
Фото перших двох котеджів із двору:
Третій котедж менший за розміром і у ньому 2 номери із окремим входами; у цьому ж котеджі на 1-му поверсі є сауна.
На кухні на першому поверсі є весь необхідний посуд, великий холодильник, плита, при бажанні їжу можна самостійно готувати та зберігати у холодильнику. Це дійсно повноцінна кухня, доступ до якої можуть мати всі, не заважаючи один одному (кухня має два входи - один із коридору, другий із вітальні).
Кухня:
Вітальня:
Коридор:
У номерах - телевізор-плазма, шафа, вішалка, та плетені із лози комод і невеличкий столик, роль табуреток виконують два величезні пеньки, пофарбовані під темний дуб. Кімнати тематично оформлені - у нашій лейтмотивом були червоні маки: на картині, що висіла над ліжком, були намальовані маки, тримачі гардин теж були в маках.
Про ліжко, постіль та рушники варто написати кілька слів - все ідеально нове та ідеально чисте! Постіль новенька, вся у одному стилі, ковдри і матрац теж нові, таке враження, що на них взагалі до нас ніхто не спав. Це дуже приємно, коли потрапляєш у садибу, а там все нове, ніби спеціально до твого приїзду.
У номері великий телевізор Sharp, всі пульти на місці, повноцінне телебачення із безліччю каналів.
Санвузол теж справив приємне враження: туалет ідеально чистий, туалетний папір на місці, біля входу до душевої два гумових ковбики, у самій душевій теж є гумовий противослизький ковбик, у номері можна знайти маленький брусок мила.
У санвузлі - велике дзеркало із світильниками, рідке мило у дозаторі, є фен. Словом, усі дрібнички ретельно продумано та враховано. Із водою перебоїв не було, лише напір ввечері бажав бажати кращого.
Правда, був один нюанс - наш санвузол мав два входи: один із номера, а другий - із коридору, так як більше санвузлів унизу не було (на першому поверсі, окрім нашого номеру, були ще кухня і вітальня). Тобто вдень у санвузол можуть заходити всі, якщо ти попередньо не замкнеш зсередини загальні двері. На другому поверсі номери мали або спарений санвузол на 2 номери, або санвузол у номері.
Загальні «плюси»:
- велика територія, на кілька невеликих або одну велику компанію, є все необхідне для тривалого проживання;
- повноцінна кухня із посудом та всім необхідним;
- повноцінна велика вітальня для вечірніх посиденьок;
- все дуже чисто, вода у великих баках, не в бойлерах (вистачає всім);
- ідеальна постіль, все нове;
- наявність сауни.
Із загальних «мінусів»:
- дещо слабкий напір води у душевій ввечері;
- слабке освітлення у номерах.
На території комплексу є також альтанка, гойдалка і мангал.
Сам готель знаходиться на бічній вуличці праворуч за 150 м від магазину «П’ятачок» - ввечері помітити комплекс із дороги нескладно через наявність на будиночках синьої ілюмінації. Словом, рекомендую!
Адреса:
Івано-Франківська область
смт Ворохта
вул. Миру, 55
Тел.: +38 (097) 680-37-96
+38 (050) 512-39-67
Загальне
Загалом поїздка вдалася, компанія була чудовою, всі класно покатались і відпочили. Потусуватись із людьми з форуму не дуже вийшло, - пан Богдан мене познайомив із Женею Ez’ом, після чого я пішла засмагати на шезлонг, так як ноги після обіду терміново просили перепочинку. А у неділю після обіду ми з чоловіком пішли прогулятися територією «Буковелю» та придбати дочці подарунок з нашої поїздки.
Із тестів: нова куртка супер, дуже зручна, всі кишені дуже продумані (лише кишені на скіпас немає і це трохи розчарувало); маска «Oakley A-Frame Gretchen Bleiler» - це бест оф зе бест із всіх масок, які колись у мене були; після такого кута оглядовості та зручності на морді я реально не хочу нічого іншого, крім «Оклі» - всі решта масок в топку, свій «Сміт Херіес» вже буду продавати на тижні, так як . Ну і «Атоміки» не розчарували - суперова лижа, дуже маневрена, на ній ніби як на крилах, в повороти входить обалдєнно, лише, холера, я не встигла віддати її на сервіс, щоб канти поточили.
Про команду це взагалі окрема тема. В мене болять м’язи на щоках та прес від безперервної ржаки, яка супроводжувала всю поїздку. Ну зрозуміло, що Влодик там феєрив цілу поїздку, це логічно, але те, що в дуеті з ним сплітав та видавав Мих - це просто нереально відтворити і передати; карочє, всілякі там «Камеді клаби» це стадо олігофренів та даунітосів у порівнянні із цією «солодкою парочкою» )))). Я не пригадую, щоб дорога туди і назад пролітала як одна година в процесі всезагальної істерики та реготу; як казав Влодик, ржали і вили навіть ті, хто за два дні навіть не посміхнувся. Пили, звичайно, теж сильно, благо я особливо не брала участі у тих «двіжах», так як вирвалася на свободу і практично не присідала половину дня. Навіть вдалося по засмагати у шезлонзі. Правда, морда лиця у мене зараз як у Блюзза як із тієї далекої пріснопам’ятної іваненківсько-драгобратівської поїздки - «польський прапор» )))). Буковель дуже змінився за усі ці роки, я, мабуть, вперше із 2009-го року прогулялася усією його територією і зрозуміла, чого людей сюди тягне.
Так що поїздка вдалася, але самий жир сезону ще попереду - чекаємо снігопадів! Дякую усім, хто був зі мною цього вікенду, зняв сніготоксикоз та отримав масу позитивних емоцій!
Дорога
На Франківщині дорогу після літа таки непогано підлатали - пригадую, як влітку подорожували практично через усю область, так на кордоні із Львівською областю взагалі було бездоріжжя. Та й на Львівщині зараз стан доріг трошки кращий, ніж був влітку. Бічні ж дороги, наприклад, дорога на Ворохту з Татарова, залишають бажати кращого - як були ями влітку, так і залишились, ніхто нічого не робив. Загалом із Львова до Поляниці ми заїхали середнім за величиною бусом за 4,5 години. Це був рекорд у порівнянні із тим, як ми закривали сезон на Драгобраті цього року у квітні - тоді дорога за маршрутом «Львів-Драгобрат» займала 7 годин.
Прокати
Не вважайте за рекламу, однак в силу певної прив’язності буковелівських карток на прокат і тривалості акцій народ наш абонементи на підйоми купити встиг, а от із прокатом спорядження пролетів. Користувались прокатом лиж із мережі «Dzvin-Ski» на початку Поляниці (та є ще один такий же, правда, в центрі села, не плутати) - хлопці там дуже адекватні та оперативні, швидко реагують та працюють (кому треба, можу залишити телефончик: 050-437-40-32).
Катання і погода
З погодою дійсно повезло - незважаючи на доволі сирий і похмурий ранок із дрібним дощем, близько десятої дня небо розпогодилось і сонце світило увесь день, а після обіду ми навіть прилягли у шезлонги позасмагати.
Субота, ранок на нижній станції 14-го витяга:
Третя година дня, верхня станція 14-го:
В результаті я спалила собі фейс і він став схожим на польський прапор - білий верх, червоний низ.
У неділю ранок був дуже багатообіцяючим - сонячно, вітряно, однак в обід вітер нагнав хмари і небо затягнуло до самісінького вечора. Зважаючи на те, що сонце сховалось, одразу стало сиро і противно. Після обіду ми вийшли прогулятись по самій території Буковелю, досліджуючи цікаві місця; фото викладу нижче по тексту.
Наші погодні сайти, як і за часи совка, прекрасно передають прогноз за принципом «погоду на завтра переданим послезавтра». Все справдилось із точністю до навпаки - субота обіцялась бути похмурою і холодною, а була сонячною і теплою, а неділю мала бути сонячною і теплою, а була вітряною і похмурою.
Траси
Що приємно здивувало:
1. Підготовка трас дуже хороша - все таки навчились наші вуйки готувати траси, похвально.
2. Більшу частину ключових трас значно розширили - стало більше місця, люди перестали кучкуватись, стало більш місця для того, щоб розминутись.
З огляду на те, що частина трас зазнало так званої «реконструкції», у деяких випадках це значно розгрузило певні траси, наприклад, ту ж 14-ту. Однак в загальному проблема залишилась: люди об’їжджали крутий початок схилу, однак продовжували падати і збивати поруч «сусідів», на старій ділянці спостерігався аналогічний традиційний кегельбан. На 15-тій аналогічно - дуже насичений рух, всі летять, тільки й встигаєш крутити головою.
Нижні станції 8-го та 11-го витягів були окуповані чергами, на 16-му черг було набагато менше. Те саме можна сказати й про інші витяги - 1, 2, 12, 17. Особняком тут хіба що можна було виділити 5-й, де, знову ж таки повторюся, традиційно спостерігались величезні і широчезні черги. Загалом нічого дивного - це останні вихідні перед святковий новорічно-різдвяним сезоном, «Буковель» чи не єдиний курорт, що здатний прийняти, розмістити і обслужити величезну масу народу і чи не єдиний, де 100%-но є достатньо снігу для катання. Тому така навала народу на вихідні цілком обґрунтована.
Траси 11-го витяга, субота:
Ми знайшли свій спосіб проходити швидко чергу: ставали збоку черги, не лізли всередину (щоб не затоптали), просуваючись по сантиметрах між людьми, потихеньку «огороджували» свій простір то однією підставленою палкою, то другою, і таким чином потроху просувались до турнікету.
На горі, кафе на верхній станції 12-тки:
Що розчарувало: на 8-мках потраплялось каміння, котре треба було об’їжджати, аналогічна ситуація спостерігалась на 1-чці після 13-ї дня - дрібні камінці у нижній частині гори так і норовили потрапити під лижі. Також спостерігався «бетон» на тих трасах, що були розташовані на північних схилах; мені подекуди не вистачало гостроти кантів. Не зовсім зрозуміла, навіщо було робити стільки переїздів із 1-чки на 2-йку і навпаки.
Що сподобалось: 16-тка була просто ідеальною, незважаючи на те, що одну із трас не розчистили від снігу.
До обіду більшість трас були вже розбиті та у горбах - 15-й, 14-й, більш-менш 2-йка, камінці на 1-чці.
Панорама на територію комплекса із кафе на верхній станції 1-чки в обід:
У неділю вранці ситуація була дещо іншою, ніж у суботу - народу на трасах було набагато менше (я це пояснюю насиченим катанням у суботу та апрес-скі ввечері, коли люди до пізньої ночі зависають у саунах та барах), що сприяло більш комфортному катанню. Правда, до 11-ї людей на трасах і підйомниках суттєво побільшало, однак треба сказати, що частина із приїжджих таки збиралась від’їжджати додому у районі обіду (було помічено багато автобусів та автомобілів, що покидали території «Буковелю» у цей період). Тому не берусь сказати, що в неділю траси були такими ж завантаженими, як і в суботу.
На 8-му витягу вранці у неділю, внизу сноу-парк:
Панорама з верхівки 12-тки, неділя:
«Буковель» продовжує позиціонувати себе як центр підготовки різних видів спорту: на трасі 8А, відданій під сноупарк, проходили тренування і змагання ньюскуллерів та сноубордистів, а траса 5F була відведена для змагань дитячої школи сноубордингу, де дітки обох статей змагались між собою у слаломі у жорстких ботах та на довжелезних слаломних спортивних дошках.
Казуси на трасах
Це загалом тема окремого поста. Незважаючи на те, що я «Буковелі» не була досить давно, є речі, які там не міняються роками. Почну, напевне, із загальної характеристики усієї маси катальщиків.
1. Скі-кросери - люди, що валять на зігнутих ногах прямо по трасах, не повертаючи, збиваючи все на своєму шляху. Або ж по-нашому - лом звичайний бидлуватий. Таке враження, що ця категорія масово готується до професійних чи аматорських змагань із скі-кросу.
2. Звичайні новачки - плуг звичайний лякливий або тихохід. Шарахкаються від кожного шкребіння на трасі, оглядаються, час від часу падають. Небезпечні тим, що інколи неможливо передбачити їхні рухи на трасі.
3. Діти - це одна із самих небезпечних категорій - летять по трасах ака ломи, передбачити їх теж інколи тяжко, можуть непомітно підрізати та вискочити перед тобою у найневідповідніший момент.
4. «Ні риба, ні м’ясо» - люди, що нібито і вміють кататись, однак збоку це катанням важко назвати; так, соваються вниз, на прямих ногах, ріки висять.
5. Прогресуючі - люди, які трохи щось вміють і намагаються правильно стати, правильно прогнутись, правильно повернути і т.п. Не дуже багаточисленна категорія на жаль.
6. Профі - на жаль, за два дні таких людей я не дуже часто бачила на трасах.
Окремо скажу про бордерів - їх стало дійсно більше на курорті, причому мною було помічено ще зовсім юних діток по 8-10-12 років, які доволі вправно катались на своїх дошках (деякі діти були навіть на дорослих дошках, що вельми здивувало). Дорослі ж бордери в свою чергу доволі непогано катались і демонстрували непоганий рівень та свідомість поведінки на трасі, не совгаючись впоперек траси і не розлягаючись як тюлень по всій ширині у випадку падіння.
Трохи про «сіре інструкторство». Якби там не було, однак мені чомусь здалось, що адміністрація курорту на такий факт стало менше звертати уваги. Я бачила багатьох людей різного віку, які навчали своїх дітей, тримаючи учня на рівні витягнутих палок, попід руки. Особливо поширеним явищем таке навчання було у двох точках - на 14-му та 17-му витягах. На 14-тому здебільшого вчились дорослі, на 17-му - малі діти.
Прикладів правильного і неправильного навчання було достатньо. Одна мама, поставивши дитину між ногами, замкнула її перед собою двома витягнутими на відстані обох рік палками і потихеньку спускалась із дочкою на краю траси, нікому не заважаючи; це хоч якось, але все таки можна назвати адекватним навчанням дитини, не перелякавши її. Інша, цілком безшабашна мамаша без палок, обхопивши свою малу ріками, поперла із верхівки 17-го до низу, причому коли швидкість почала невпинно збільшуватись, мама із широко розкритими від жаху очима навіть не уявляла, як буде гальмувати; тато в цей час намагався наздогнати реактивну маму із дитьом. Кінцівка наступила неочікувано: мама, підстибнувши на горбку, не втримала малу, малу підкинуло на наступному горбку і дитина живописно розклалася прямо перед моїми лижами, зайшовшись із переляку диким плачем на весь схил. На мій крик «Що ж ви, твою мать, робите?» мамаша пропустила моя слова повз вуха, підняла із татом червону від крику дитину, та обоє поспішили щезнути із моїх очей подалі. Того вечора я бачила цю сім’ю ще раз на парковці 14-го витяга - вони мовчки йшли до машини, однак вираз очей цієї 8-ї дитини я буду пам’ятати ще довго…
Треба сказати, що курорт таки загнув ціни на навчання: діти до 6 років - 250 грн/год., повний курс (16 год.) 1200 грн з особи, половин курсу (8 год.) - 700 грн з особи, чверть курсу (4 години) - 400 грн з с особи (і це при групі 4-8 чоловік). Такі ж ціни і на дитячий табір. Немає нічого дивного, що батьки беруться вчити своїх дітей самі. А чим це закінчується, я теж надивилась: батьки, які самі сяк-так з горем пополам навчились спускатись, так само вчать своїх дітей, діти повторюють їхні помилки і коло замикається.
До чого я все це пишу: попри зміну часу, кількість людей, які дійсно добре катаються, на «Буковелі» не збільшується. Так, більшає людей у крутих шмотках, із крутими і дорогими лижами/бордами під пахвою, у дорогих окулярах та із дорогими рюкзаками, аксесуарами та ін., однак на прогрес самих катальщиків це ніяк не впливає. От чесно, таке враження, що на схилах одні туристи і початківці. Звідси випливає логічний висновок - повністю насолоджуватись катанням і атмосферою люди їдуть на інші курорти.
Харчування
Великий прогрес «Буковеля» в тому, що з’явилось багато закладів харчування на будь-який гаманець, що спрощує пошук нормальної кнайпи для перекусу та економить фінанси та час, не прив’язуючи тебе до дорого «Фільварку» чи супернесмачної та дорогої «Панорами».
Найдешевший варіант - це заклад швидкого харчування «Гуцуляндія» біля 1-го витяга; чимось нагадує асортиментом та інтер’єром «Пузату хату», тільки значно простіше. На одну людину перша страва і друга страва обійдеться в 50-60 грн. Також тішить наявність магазинів і невеличкого супермаркету.
Проживання
Із проживанням цього разу повезло як ніколи, хоча, як завжди, були нюанси. Треба сказати, що мені і моєму чоловікові завжди хронічно не щастить на готелі, і щоразу, як ми заселяємося у незнайоме місце, вже на стрьомі очікуєш якось подвору: а що цього разу буде не так? Тому я достатньо критично ставлюся до характеристик житла і стараюсь завжди писати правду як воно є.
Цього разу нас занесло у Ворохту. Жили ми у котеджі «Близнюки», що неподалік від центру селища. Ось сторінка готелю:
http://www.karpaty.info/ua/uk/if/jr/vorokhta/houses/blyznyuky/
Готель складається із трьох котеджів, два з яких мають на першому поверсі повноцінну кухню із плитою, електрочайником, мікрохвильовою та холодильником (все - доволі нове і справне), та велику вітальню із каміном і телевізором та 5 номерів (1 - на першому поверсі, і 4 - на другому).
Фото перших двох котеджів із двору:
Третій котедж менший за розміром і у ньому 2 номери із окремим входами; у цьому ж котеджі на 1-му поверсі є сауна.
На кухні на першому поверсі є весь необхідний посуд, великий холодильник, плита, при бажанні їжу можна самостійно готувати та зберігати у холодильнику. Це дійсно повноцінна кухня, доступ до якої можуть мати всі, не заважаючи один одному (кухня має два входи - один із коридору, другий із вітальні).
Кухня:
Вітальня:
Коридор:
У номерах - телевізор-плазма, шафа, вішалка, та плетені із лози комод і невеличкий столик, роль табуреток виконують два величезні пеньки, пофарбовані під темний дуб. Кімнати тематично оформлені - у нашій лейтмотивом були червоні маки: на картині, що висіла над ліжком, були намальовані маки, тримачі гардин теж були в маках.
Про ліжко, постіль та рушники варто написати кілька слів - все ідеально нове та ідеально чисте! Постіль новенька, вся у одному стилі, ковдри і матрац теж нові, таке враження, що на них взагалі до нас ніхто не спав. Це дуже приємно, коли потрапляєш у садибу, а там все нове, ніби спеціально до твого приїзду.
У номері великий телевізор Sharp, всі пульти на місці, повноцінне телебачення із безліччю каналів.
Санвузол теж справив приємне враження: туалет ідеально чистий, туалетний папір на місці, біля входу до душевої два гумових ковбики, у самій душевій теж є гумовий противослизький ковбик, у номері можна знайти маленький брусок мила.
У санвузлі - велике дзеркало із світильниками, рідке мило у дозаторі, є фен. Словом, усі дрібнички ретельно продумано та враховано. Із водою перебоїв не було, лише напір ввечері бажав бажати кращого.
Правда, був один нюанс - наш санвузол мав два входи: один із номера, а другий - із коридору, так як більше санвузлів унизу не було (на першому поверсі, окрім нашого номеру, були ще кухня і вітальня). Тобто вдень у санвузол можуть заходити всі, якщо ти попередньо не замкнеш зсередини загальні двері. На другому поверсі номери мали або спарений санвузол на 2 номери, або санвузол у номері.
Загальні «плюси»:
- велика територія, на кілька невеликих або одну велику компанію, є все необхідне для тривалого проживання;
- повноцінна кухня із посудом та всім необхідним;
- повноцінна велика вітальня для вечірніх посиденьок;
- все дуже чисто, вода у великих баках, не в бойлерах (вистачає всім);
- ідеальна постіль, все нове;
- наявність сауни.
Із загальних «мінусів»:
- дещо слабкий напір води у душевій ввечері;
- слабке освітлення у номерах.
На території комплексу є також альтанка, гойдалка і мангал.
Сам готель знаходиться на бічній вуличці праворуч за 150 м від магазину «П’ятачок» - ввечері помітити комплекс із дороги нескладно через наявність на будиночках синьої ілюмінації. Словом, рекомендую!
Адреса:
Івано-Франківська область
смт Ворохта
вул. Миру, 55
Тел.: +38 (097) 680-37-96
+38 (050) 512-39-67
Загальне
Загалом поїздка вдалася, компанія була чудовою, всі класно покатались і відпочили. Потусуватись із людьми з форуму не дуже вийшло, - пан Богдан мене познайомив із Женею Ez’ом, після чого я пішла засмагати на шезлонг, так як ноги після обіду терміново просили перепочинку. А у неділю після обіду ми з чоловіком пішли прогулятися територією «Буковелю» та придбати дочці подарунок з нашої поїздки.
Із тестів: нова куртка супер, дуже зручна, всі кишені дуже продумані (лише кишені на скіпас немає і це трохи розчарувало); маска «Oakley A-Frame Gretchen Bleiler» - це бест оф зе бест із всіх масок, які колись у мене були; після такого кута оглядовості та зручності на морді я реально не хочу нічого іншого, крім «Оклі» - всі решта масок в топку, свій «Сміт Херіес» вже буду продавати на тижні, так як . Ну і «Атоміки» не розчарували - суперова лижа, дуже маневрена, на ній ніби як на крилах, в повороти входить обалдєнно, лише, холера, я не встигла віддати її на сервіс, щоб канти поточили.
Про команду це взагалі окрема тема. В мене болять м’язи на щоках та прес від безперервної ржаки, яка супроводжувала всю поїздку. Ну зрозуміло, що Влодик там феєрив цілу поїздку, це логічно, але те, що в дуеті з ним сплітав та видавав Мих - це просто нереально відтворити і передати; карочє, всілякі там «Камеді клаби» це стадо олігофренів та даунітосів у порівнянні із цією «солодкою парочкою» )))). Я не пригадую, щоб дорога туди і назад пролітала як одна година в процесі всезагальної істерики та реготу; як казав Влодик, ржали і вили навіть ті, хто за два дні навіть не посміхнувся. Пили, звичайно, теж сильно, благо я особливо не брала участі у тих «двіжах», так як вирвалася на свободу і практично не присідала половину дня. Навіть вдалося по засмагати у шезлонзі. Правда, морда лиця у мене зараз як у Блюзза як із тієї далекої пріснопам’ятної іваненківсько-драгобратівської поїздки - «польський прапор» )))). Буковель дуже змінився за усі ці роки, я, мабуть, вперше із 2009-го року прогулялася усією його територією і зрозуміла, чого людей сюди тягне.
Так що поїздка вдалася, але самий жир сезону ще попереду - чекаємо снігопадів! Дякую усім, хто був зі мною цього вікенду, зняв сніготоксикоз та отримав масу позитивних емоцій!