Славське - Погар (травневі вихідні 1-11.05.2015 р.)
Мій блог, як той пацієнт з анекдоту, давно вже «швидше мертвий», ніж живий», однак думка щодо ведення хоча б елементарних нотаток із карпатського відпочинку, все таки іноді бере верх, заставляючи підняти свій зад і таки щось настрочити. За 2014-й жодного посту - ОМГ, це ж стид, і попри те, що насправді кожні другі вихідні із травня по серпень були виїздними.
Трохи нотаток щодо перших і других травневих вікендів у Славському цього року.
Якось так склалось, що Славське для мене не лише зимовий курорт, а усі канікули, проведені тут за дитинство-юність-доросле життя можна порівну поділити між зимою і літом. Останніми роками ми все рідше заглядували сюди, у цю місцевість Львівської області, оскільки були зачаровані місцинами Івано-Франківщини, однак розширення сім’ї та дещо визначені рамки відпочинку (обов’язково кухня із усією технікою, двір, індивідуальний режим дня для двох дітей, що вилазять із затяжних хворіб) зрівняли усі потенційні місця для відпочинку і тут вирішальним стала не надто далека відстань до Львова та елементарна цивілізація (базар, аптеки, магазини). Наші друзі, із складом сім’ї аналогічної кількості (2 дорослих і 2 дітей, правда, старших за наших за віком) гайнули на Закарпаття у Берегово, ми ж були змушені відмовитись від цієї пропозиції через мою алергію та букет супутніх хворіб, який виліз навесні цього року. Отже, розпишу наш побут (2 дорослих і 2 дітей, 3 роки і 7 місяців та 7,5 місяців).
Дорога
В цілому, дорога була більш-менш приємна, якби не той злощасний шматок одразу за поворотом з головної траси біля «Святослава» (в’їзд у Гребенів), ділянка біля вокзалу та біля гребенівських баз, де наша машина мало не загубила колеса, а я цицьки. Чимало пейзажів по цій дорозі (біля баз, на виїзді з Тухлі) нагадують аналогічні у Микуличині і Татарові, а вид із крісельної канатної дороги г. Погар (про це далі) ностальгічно нагадує про пейзаж, що відкривається із ворохтянських трамплінів. Попри ці негативні нюанси із дорогою туристів на травневі вихідні у Славську не бракувало - було помічено багато автомобілів із київськими, вінницькими, хмельницькими номерами, на вокзалі кілька разів зустрічала польські міні-групи (це були активні туристи), ну і традиційно багато студентів, для яких Славське є доступним насамперед через залізничне сполучення.
Ціни на продукти
Ціни на продукти виявились аналогічними із львівськими, а подекуди і дорожчі; зокрема, на заморські фрукти (банани для прикладу) ціна була на 10 грн вищою за кг. Усі необхідні продукти для щоденного споживання можна знайти у тамтешніх магазинах, із свіжим м’ясом (курка, свинина) вже складніше - крім магазинів на вокзалі, більше ніде на них не потрапляла. Традиційний базарний день - п’ятниця, де до 13-00-ї години можна купити все що необхідно із їжі та одягу. Скажу одразу, що із продуктами можна як вгадати, так і не вгадати - приміром, м’ясо, куплене у Славському на шашлик, мені не дуже сподобалось (куплене у Львові було куди кращим, перевірено готуванням кількох страв). Свіже молоко, сметану і сир можна купити лише вранці між 8-ї і 10-ю годинами, пізніше застати хоч одну бабцю, що привезла із Волосянки чи Лавочного домашнє нереально.
Погода
З погодою цього разу не дуже пощастило - чергувалась то ясна погода, то пасмурна, фактично прогноз з Інтернету справдився лише двічі чи тричі за усі 11 днів. Щовечора ми здійснювали вечірній шпалер із дітьми, з коляскою та самокатом ;-).
Софія на річці:
Залізничний міст через річку
Загалом температура була трохи нижчою, ніж у Львові, і було більше дощових днів. Кілька разів нас оминала гроза, яка проходила то у сусідній Рожанці, то у сусідній Волосянці. І ще була фантастична веселка, що охопила усе урочище Погара, від одного кінця до іншого.
Туризм
Не в курсі, як у Славському з туристами складалося минулого і цього року, коли Карпати стали більш бажаним курортним місцем через анексію Криму, однак туристи таки були, причому достатньо різнопланові із за віком, і за заняттями. Багато роверистів, активних туристів, багато звичайних компаній, що приїхали просто пити горілку і раз на кілька днів вибратись покататись на канатній дорозі.
У центрі доволі чистенько, прибрано, бруківка рівненько лежить на тротуарах, є смітники на перетинах вуличок. Пошта, поліклініка і аптека працюють. На перші травневі у центрі біля сільради був облаштований дитячий майданчик із великими надувними гірками, їздив маленький дитячий поїзд, працювали аніматори. Там же, біля пам’ятника Шевченкові, є чи не єдиний дитячий майданчик із качелями у непоганому стані.
Центральна алея
У Славському є Інтернет ;-):
Біля вокзалу цілий рік працюють сувенірні лотки, де продають всяку всячину, а також домашнє вино, мариновані і сушені білі гриби, суміші трав, чаї, віники для бані та ін. Там же й працюють продуктові магазини та кіоски із їжею. Ціни нижчі у тих магазинах, що більш віддалені від вокзалу (біля мосту на вул. Шевченка, наприклад). Місць, де можна спокійно посидіти і поїсти, як і раніше - обмаль, грибова юшка і другі страви у ресторані «Максим» як завжди на висоті. Чимало об’єктів (готелів, кафе) заморожено, зміст їх будувати і відкривати, якщо туризм у селищі не розвивається, а швидше виживає за рахунок нетривалих сезонних вікендів. Місцеві живуть від вихідних до вихідних, наступні сезонні «урожайні» дні - це день Конституції, попри те, що ціни на проживання досить прийнятні і не змінюють вже кілька сезонів поспіль (від 50-75-80-100 грн за кімнати у приватних садибах). Однак, якщо порівняти інфраструктур із Івано-Франківщиною, все виглядає якось недорозвинутим, немовби відстають від усього на кілька років.
База «Динамо», колись найбільш затребувана серед туристів 1980-1990-х.
Один із нових об’єктів селища - футбольний стадіон (соррі за невдале фото):
До слова, канатних доріг у Славському тепер три - найстарші, однокрісельна, веде на Тростян, другою є парнокрісельна, що знаходиться у с. Волосянка і веде на вершину Високий Верх (або Писану), комплекс «Захар Беркут» і третя, найменша, двохкрісельна дорога (швейцарська) довжиною у 1200 метрів, що веде на вершину г. Погар. Власне кріселка на Погар є найбільш доступною з огляду на місце розташування, так як до неї можна дістатись з будь-якої точки Славського пішки за 15-20-30 хв.
Вказівник біля моста на перехресті:
Бугель на Погарі, правий, працює взимку, є освітлення траси та наступного сезону планується встановлення 7-ми снігових пушок (саме стільки я нарахувала у власника на подвір’ї). До речі, між цією трасою та місцем, де взимку встановлюють бебіліфт, із-під землі круглий рік б’є джерело, що йде згори, так що із водою там проблем не має бути.
Потічок починається якраз за столиками, що на фото.
Погарське крісло працює десь 4-й рік, влітку канатка працює в тестовому режимі, на вихідних традиційно катає туристів, на горі, як і на «Захарі» та Тростяні, продають чай, каву, різні напої і закуски до них. Поки ми там були, то крісло вмикали майже щодня, правда, не цілий день, а швидше для тесту і робочих моментів. Проїзд на кріслі в один бік коштує 30 грн (60 грн - туди і назад), крісло їде 15-17 хв до верхньої станції.
Пейзажі, що звідти відкриваються, дуже мальовничі - згори видно і весь «Політехнік» з ФМІ, і турбазу «Перлина Карпат», зліва готельне і котеджне містечко на початку селища, а справа - центр Славського, дві гілки залізниці, що мов змії простяглись в долині, і Тростян.
Верхня станція крісельної канатної дороги:
Раджу туди піднятись і прогулятись на інших бік гори, звідки відкривається вид на вершину Високого Верха, колишнього стрільбища (де колись займались біатлоном і лижними гонками). По ліву сторону стежка йде трохи вниз - там обладнано місце для пікніка.
Вид на Високий Верх зблизька
У кущах повно зав’язок чорниць і суниць, якщо наприкінці травня не вдарять несподівані морози, то вже через місяць у Славському будуть ягоди. Загалом гарно, треба туди ще якось поїхати на цілий день.
Пейзажі на спуску вниз
Вид на початок селища (там, де котеджі і готелі навпроти «Політехніка»)
Останній викат - і внизу вже витяг:
Вид на частину Славського, який не часто побачиш з цього ракурсу:
Інфа для тих, хто збирається на витяг:
Далі, за Погаром, є ще форельні озера, де можна рибалити, думаю, на наступний раз поїдемо на розвідку у ці місцини, оскільки із бебі-режимом скільки б часу на відпочинок не було, а все одно кількох днів не вистачає.
Вечірній пейзаж:
Трохи нотаток щодо перших і других травневих вікендів у Славському цього року.
Якось так склалось, що Славське для мене не лише зимовий курорт, а усі канікули, проведені тут за дитинство-юність-доросле життя можна порівну поділити між зимою і літом. Останніми роками ми все рідше заглядували сюди, у цю місцевість Львівської області, оскільки були зачаровані місцинами Івано-Франківщини, однак розширення сім’ї та дещо визначені рамки відпочинку (обов’язково кухня із усією технікою, двір, індивідуальний режим дня для двох дітей, що вилазять із затяжних хворіб) зрівняли усі потенційні місця для відпочинку і тут вирішальним стала не надто далека відстань до Львова та елементарна цивілізація (базар, аптеки, магазини). Наші друзі, із складом сім’ї аналогічної кількості (2 дорослих і 2 дітей, правда, старших за наших за віком) гайнули на Закарпаття у Берегово, ми ж були змушені відмовитись від цієї пропозиції через мою алергію та букет супутніх хворіб, який виліз навесні цього року. Отже, розпишу наш побут (2 дорослих і 2 дітей, 3 роки і 7 місяців та 7,5 місяців).
Дорога
В цілому, дорога була більш-менш приємна, якби не той злощасний шматок одразу за поворотом з головної траси біля «Святослава» (в’їзд у Гребенів), ділянка біля вокзалу та біля гребенівських баз, де наша машина мало не загубила колеса, а я цицьки. Чимало пейзажів по цій дорозі (біля баз, на виїзді з Тухлі) нагадують аналогічні у Микуличині і Татарові, а вид із крісельної канатної дороги г. Погар (про це далі) ностальгічно нагадує про пейзаж, що відкривається із ворохтянських трамплінів. Попри ці негативні нюанси із дорогою туристів на травневі вихідні у Славську не бракувало - було помічено багато автомобілів із київськими, вінницькими, хмельницькими номерами, на вокзалі кілька разів зустрічала польські міні-групи (це були активні туристи), ну і традиційно багато студентів, для яких Славське є доступним насамперед через залізничне сполучення.
Ціни на продукти
Ціни на продукти виявились аналогічними із львівськими, а подекуди і дорожчі; зокрема, на заморські фрукти (банани для прикладу) ціна була на 10 грн вищою за кг. Усі необхідні продукти для щоденного споживання можна знайти у тамтешніх магазинах, із свіжим м’ясом (курка, свинина) вже складніше - крім магазинів на вокзалі, більше ніде на них не потрапляла. Традиційний базарний день - п’ятниця, де до 13-00-ї години можна купити все що необхідно із їжі та одягу. Скажу одразу, що із продуктами можна як вгадати, так і не вгадати - приміром, м’ясо, куплене у Славському на шашлик, мені не дуже сподобалось (куплене у Львові було куди кращим, перевірено готуванням кількох страв). Свіже молоко, сметану і сир можна купити лише вранці між 8-ї і 10-ю годинами, пізніше застати хоч одну бабцю, що привезла із Волосянки чи Лавочного домашнє нереально.
Погода
З погодою цього разу не дуже пощастило - чергувалась то ясна погода, то пасмурна, фактично прогноз з Інтернету справдився лише двічі чи тричі за усі 11 днів. Щовечора ми здійснювали вечірній шпалер із дітьми, з коляскою та самокатом ;-).
Софія на річці:
Залізничний міст через річку
Загалом температура була трохи нижчою, ніж у Львові, і було більше дощових днів. Кілька разів нас оминала гроза, яка проходила то у сусідній Рожанці, то у сусідній Волосянці. І ще була фантастична веселка, що охопила усе урочище Погара, від одного кінця до іншого.
Туризм
Не в курсі, як у Славському з туристами складалося минулого і цього року, коли Карпати стали більш бажаним курортним місцем через анексію Криму, однак туристи таки були, причому достатньо різнопланові із за віком, і за заняттями. Багато роверистів, активних туристів, багато звичайних компаній, що приїхали просто пити горілку і раз на кілька днів вибратись покататись на канатній дорозі.
У центрі доволі чистенько, прибрано, бруківка рівненько лежить на тротуарах, є смітники на перетинах вуличок. Пошта, поліклініка і аптека працюють. На перші травневі у центрі біля сільради був облаштований дитячий майданчик із великими надувними гірками, їздив маленький дитячий поїзд, працювали аніматори. Там же, біля пам’ятника Шевченкові, є чи не єдиний дитячий майданчик із качелями у непоганому стані.
Центральна алея
У Славському є Інтернет ;-):
Біля вокзалу цілий рік працюють сувенірні лотки, де продають всяку всячину, а також домашнє вино, мариновані і сушені білі гриби, суміші трав, чаї, віники для бані та ін. Там же й працюють продуктові магазини та кіоски із їжею. Ціни нижчі у тих магазинах, що більш віддалені від вокзалу (біля мосту на вул. Шевченка, наприклад). Місць, де можна спокійно посидіти і поїсти, як і раніше - обмаль, грибова юшка і другі страви у ресторані «Максим» як завжди на висоті. Чимало об’єктів (готелів, кафе) заморожено, зміст їх будувати і відкривати, якщо туризм у селищі не розвивається, а швидше виживає за рахунок нетривалих сезонних вікендів. Місцеві живуть від вихідних до вихідних, наступні сезонні «урожайні» дні - це день Конституції, попри те, що ціни на проживання досить прийнятні і не змінюють вже кілька сезонів поспіль (від 50-75-80-100 грн за кімнати у приватних садибах). Однак, якщо порівняти інфраструктур із Івано-Франківщиною, все виглядає якось недорозвинутим, немовби відстають від усього на кілька років.
База «Динамо», колись найбільш затребувана серед туристів 1980-1990-х.
Один із нових об’єктів селища - футбольний стадіон (соррі за невдале фото):
До слова, канатних доріг у Славському тепер три - найстарші, однокрісельна, веде на Тростян, другою є парнокрісельна, що знаходиться у с. Волосянка і веде на вершину Високий Верх (або Писану), комплекс «Захар Беркут» і третя, найменша, двохкрісельна дорога (швейцарська) довжиною у 1200 метрів, що веде на вершину г. Погар. Власне кріселка на Погар є найбільш доступною з огляду на місце розташування, так як до неї можна дістатись з будь-якої точки Славського пішки за 15-20-30 хв.
Вказівник біля моста на перехресті:
Бугель на Погарі, правий, працює взимку, є освітлення траси та наступного сезону планується встановлення 7-ми снігових пушок (саме стільки я нарахувала у власника на подвір’ї). До речі, між цією трасою та місцем, де взимку встановлюють бебіліфт, із-під землі круглий рік б’є джерело, що йде згори, так що із водою там проблем не має бути.
Потічок починається якраз за столиками, що на фото.
Погарське крісло працює десь 4-й рік, влітку канатка працює в тестовому режимі, на вихідних традиційно катає туристів, на горі, як і на «Захарі» та Тростяні, продають чай, каву, різні напої і закуски до них. Поки ми там були, то крісло вмикали майже щодня, правда, не цілий день, а швидше для тесту і робочих моментів. Проїзд на кріслі в один бік коштує 30 грн (60 грн - туди і назад), крісло їде 15-17 хв до верхньої станції.
Пейзажі, що звідти відкриваються, дуже мальовничі - згори видно і весь «Політехнік» з ФМІ, і турбазу «Перлина Карпат», зліва готельне і котеджне містечко на початку селища, а справа - центр Славського, дві гілки залізниці, що мов змії простяглись в долині, і Тростян.
Верхня станція крісельної канатної дороги:
Раджу туди піднятись і прогулятись на інших бік гори, звідки відкривається вид на вершину Високого Верха, колишнього стрільбища (де колись займались біатлоном і лижними гонками). По ліву сторону стежка йде трохи вниз - там обладнано місце для пікніка.
Вид на Високий Верх зблизька
У кущах повно зав’язок чорниць і суниць, якщо наприкінці травня не вдарять несподівані морози, то вже через місяць у Славському будуть ягоди. Загалом гарно, треба туди ще якось поїхати на цілий день.
Пейзажі на спуску вниз
Вид на початок селища (там, де котеджі і готелі навпроти «Політехніка»)
Останній викат - і внизу вже витяг:
Вид на частину Славського, який не часто побачиш з цього ракурсу:
Інфа для тих, хто збирається на витяг:
Далі, за Погаром, є ще форельні озера, де можна рибалити, думаю, на наступний раз поїдемо на розвідку у ці місцини, оскільки із бебі-режимом скільки б часу на відпочинок не було, а все одно кількох днів не вистачає.
Вечірній пейзаж: