Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні
Церква Різдва Пресвятої Богородиці ж однією із найстаріших церков на Гуцульщині і за всі триста років свого існування ні разу не була зачинена, незважаючи на зміни влади, війни тощо.
Вид на церкву з урочища Заріччя:
Офіційною датою заснування церкви є 1719 рік - про це свідчить напис, схований під покрівлею над західним ганком. Існує переказ, що церкву було перенесено на пагорб із присілку Заріччя, з протилежного боку річки Чорний Черемош. З огляду на це, на сьогодні достеменно невідомо, чи 1719 рік є саме роком побудови церкви, чи роком перенесення її на теперішнє місцезнаходження.
Церква є пам’яткою архітектури 18 століття, має типову для Гуцульщини хрестовину форму, була збудована з дерева; у 1970-х рр. була вимушено перекрита бляхою, і саме такою її можна було побачити на численних світлинах, викладених в Інтернеті та туристичних путівниках. Повернення її первинного вигляду було організовано громадою церкви на чолі з парохом отцем Іваном Рибаруком.
У храмі збережено церковні речі, вік яких сягає поза дві сотні літ.
По дорозі біля сходів можна побачити капличку:
При вході, вид із сільського кладовища:
Поруч із церквою є ще одна пам’ятка архітектури - стара дзвіниця, яка датується 1818 роком.
Дзвіниця
В останні роки було споруджено нові дзвіницю, зовнішню церковну браму біля центральної дороги і внутрішню - безпосередньо при вході на церковне подвір’я; архітектором став житель Криво рівні Микола Процюк. Така конструкція дозволила гармонійно поєднати гуцульську стародавню архітектуру із сучасними тенденціями.
Нова дзвіниця:
Хрест:
Найбільш відомою родиною священників у Криворівні був рід Бурачинських-Волянських, які відправляли служби понад сто років. Основоположник родини о. Андрій Бурачинський розпочав служіння у 1831 р. і згодом передав парафію своєму синові Йосипові, спочивши в 1871 р. на місцевому цвинтарі разом із дружиною теклею (померла у 1866 р.) та тестем о. Петром Павловичем (помер у 1861 р.). Йосип передав служіння своєму зятеві Олексію Волянському, який був парохом у селі Криворівня з 1893 по 1923 рр. Саме за Волянського Криворівня стала «Українськими Атенами» за висловом українського етнографа Володимира Гнатюка, який, як і член «Руської трійці» Яків Головацький були одружені на доньках криворівнянських парохів.
У 1901 р. церкву відвідав з пастирським візитом Митрополит Андрей Шептицький (тоді ще - єпископ Станіславський), який написав послання гуцульською мовою «До моїх любих гуцулів». Пам’ять про цю подію увіковічена меморіальною дошкою на стіні церкви.
Разом із парохом та мешканцями Криворівні в церкві молилися Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Леся Українка та багато інших геніїв української культури, яким симпатизував і радо гостив у плебанії (церковному будинку) отець Олекса Волянський. Сьогодні на стіні плебанії розміщено дві меморіальні дошки про те, що в «Сонячній хаті» (як її було названо з легкої руки Михайла Коцюбинського) перебували визначні гості.
Пам’ять про духовне і громадське служіння о. Олекси Волянського увічнено меморіальними дошками на стіні вівтаря та на зовнішній стіні церкви.
Меморіальна таблиця отцю Волянському на стіні церкви:
Справу духовного збагачення і національно-культурного виховання достойно продовжували у 1930-х роках о. Степан Гунчак, у 1940-х роках о. Лука Дзьоба, у 1960-х роках о. Мирон Жураківський, з яким а початку 1960-х рр. служив дияконом церковний і громадський діяч Василь Романюк - майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир.
Подвір’я церкви:
Поруч із церквою розташований сільський цвинтар, на якому поховані усі видатні люди Криво рівні, а також розташовані родинні гробівці найбільших та найвизначніших криворівнянських династій. Загалом, вивчаючи поховання цього цвинтаря, можна собі приблизно уявити усю історію Криворівні. Чи не найближче до входу на сільський цвинтар поховано одну із найвідоміших довгожительок села - Параску Харук.
Могила Параски Харук при вході на цвинтар:
Загалом дослідити повністю територію церкви, зазирнути всередину нам не вдалося, так як це був останній об’єкт на нашому шляху за годину до від’їзду додому. Тому дуже шкода, що багато чого було пропущено, не розглянуто як слід. Наразі ця церковця над дорогою у Криво рівні буде першим об’єктом для дослідження і огляду у нашій наступній поїздці до Криворівні.
Вид на церкву з урочища Заріччя:
Офіційною датою заснування церкви є 1719 рік - про це свідчить напис, схований під покрівлею над західним ганком. Існує переказ, що церкву було перенесено на пагорб із присілку Заріччя, з протилежного боку річки Чорний Черемош. З огляду на це, на сьогодні достеменно невідомо, чи 1719 рік є саме роком побудови церкви, чи роком перенесення її на теперішнє місцезнаходження.
Церква є пам’яткою архітектури 18 століття, має типову для Гуцульщини хрестовину форму, була збудована з дерева; у 1970-х рр. була вимушено перекрита бляхою, і саме такою її можна було побачити на численних світлинах, викладених в Інтернеті та туристичних путівниках. Повернення її первинного вигляду було організовано громадою церкви на чолі з парохом отцем Іваном Рибаруком.
У храмі збережено церковні речі, вік яких сягає поза дві сотні літ.
По дорозі біля сходів можна побачити капличку:
При вході, вид із сільського кладовища:
Поруч із церквою є ще одна пам’ятка архітектури - стара дзвіниця, яка датується 1818 роком.
Дзвіниця
В останні роки було споруджено нові дзвіницю, зовнішню церковну браму біля центральної дороги і внутрішню - безпосередньо при вході на церковне подвір’я; архітектором став житель Криво рівні Микола Процюк. Така конструкція дозволила гармонійно поєднати гуцульську стародавню архітектуру із сучасними тенденціями.
Нова дзвіниця:
Хрест:
Найбільш відомою родиною священників у Криворівні був рід Бурачинських-Волянських, які відправляли служби понад сто років. Основоположник родини о. Андрій Бурачинський розпочав служіння у 1831 р. і згодом передав парафію своєму синові Йосипові, спочивши в 1871 р. на місцевому цвинтарі разом із дружиною теклею (померла у 1866 р.) та тестем о. Петром Павловичем (помер у 1861 р.). Йосип передав служіння своєму зятеві Олексію Волянському, який був парохом у селі Криворівня з 1893 по 1923 рр. Саме за Волянського Криворівня стала «Українськими Атенами» за висловом українського етнографа Володимира Гнатюка, який, як і член «Руської трійці» Яків Головацький були одружені на доньках криворівнянських парохів.
У 1901 р. церкву відвідав з пастирським візитом Митрополит Андрей Шептицький (тоді ще - єпископ Станіславський), який написав послання гуцульською мовою «До моїх любих гуцулів». Пам’ять про цю подію увіковічена меморіальною дошкою на стіні церкви.
Разом із парохом та мешканцями Криворівні в церкві молилися Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Леся Українка та багато інших геніїв української культури, яким симпатизував і радо гостив у плебанії (церковному будинку) отець Олекса Волянський. Сьогодні на стіні плебанії розміщено дві меморіальні дошки про те, що в «Сонячній хаті» (як її було названо з легкої руки Михайла Коцюбинського) перебували визначні гості.
Пам’ять про духовне і громадське служіння о. Олекси Волянського увічнено меморіальними дошками на стіні вівтаря та на зовнішній стіні церкви.
Меморіальна таблиця отцю Волянському на стіні церкви:
Справу духовного збагачення і національно-культурного виховання достойно продовжували у 1930-х роках о. Степан Гунчак, у 1940-х роках о. Лука Дзьоба, у 1960-х роках о. Мирон Жураківський, з яким а початку 1960-х рр. служив дияконом церковний і громадський діяч Василь Романюк - майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир.
Подвір’я церкви:
Поруч із церквою розташований сільський цвинтар, на якому поховані усі видатні люди Криво рівні, а також розташовані родинні гробівці найбільших та найвизначніших криворівнянських династій. Загалом, вивчаючи поховання цього цвинтаря, можна собі приблизно уявити усю історію Криворівні. Чи не найближче до входу на сільський цвинтар поховано одну із найвідоміших довгожительок села - Параску Харук.
Могила Параски Харук при вході на цвинтар:
Загалом дослідити повністю територію церкви, зазирнути всередину нам не вдалося, так як це був останній об’єкт на нашому шляху за годину до від’їзду додому. Тому дуже шкода, що багато чого було пропущено, не розглянуто як слід. Наразі ця церковця над дорогою у Криво рівні буде першим об’єктом для дослідження і огляду у нашій наступній поїздці до Криворівні.