Stanisław Baliński - Polska Podziemna/Польща Підпільна.
(черновой вариант).
Печальный мир!
Даже когда расцветают вишни...
Даже тогда...(Кобаяси Исса.)
Балінський Станіслав /Stanislaw BALINSKI (1898-1984) - польський поет, критик, дипломат і композитор, автор збірки оповідань: Miasto księżyców (1924), Talizmany i wróżby (Londyn 1965).
Під час війни працював в Лондоні у складі еміграційного уряду, після війни залишився у Великій Британії і вже не повернувся до рідного краю до кінця життя.
Польські критики на цей час пишуть про цього поета таким чином „Stanislaw Balinski - Mistrz liryki polskiej”, а в багатьох блогах і на форумах цитують його вірші про любов до Польщі, з елементами любовної лірики.
Один з найпоширеніших - "Polska Podziemna" або „Польща Підпільна /Підземна”.
Я інтерпретувала цей вірш українською, може не так красиво - але перекладу віршів Балінського не побачила ніде, а мені
дуже хотілось, щоб всі зрозуміли, про що в ньому йдеться.
Цю „Польшу” співають різні групи (можна почути на ю-тубі).
Один вірш поета є в неопублікованих перекладах Анни Ахматової, який я теж тут даю.
Od lewej: Jerzy Liebert, Jarosław Iwaszkiewicz, Aleksander Landau, Stanisław Baliński, 1924.
Станіслав Балінський належить до грона скамандритів, поетів доби модерна в Польщі початку 20 віку.
"Skamander" - поетична група, що згуртувалася в 20-х рр. навколо
однойменного варшавського журналу (1920-1928, 1935-1939), ядро котрого складали Я. Івашкевич, Ю. Тувім, Я. Лехонь, А. Слонімський, К. Вєжинський та ін. /Julian Tuwim, Jan Lechoс, Antoni Sіonimski, Jarosіaw Iwaszkiewicz.
Окремо від головних поетів і прозаїків стоять ще 5 учасників цього руху, які вважали принципи скамандритів для себе засадничими: Stanisław Baliński, Gabriel Michał Karski, Światopełk Karpiński, Jerzy Paczkowski, Karol Zawodziński and Wilam Horzyca.
Zebranie jury nagrody "Wiadomości", 13 III 1965. Od lewej: Mieczysław Grydzewski, gen. Marian Kukiel, Wacław Grubiński, Józef Mackiewicz, Jan Rostworowski, Antoni Borman, Juliusz Sakowski, Stanisław Baliński i fundator nagrody, Tadeusz Zabłocki.
Протягом багатьох років ім’я Балінського залишалося незнаним,
як і його чудова й неординарна поезія, що зовсім не архаїчна та не застаріла. Але вона настільки відрізняється від сучасної тому, що глибоко вкорінюється в польську традицію.
Польське суспільство не знало, що в не дуже далекому Лондоні, живе автор, можливо, найкращих ліричних віршів, які коли-небудь були написані польською мовою в цьому столітті.
Бо, хоча, без сумніву можна знайти в сучасній польській літературі поеми інтелектуально глибші, та важко уявити собі
більш красиве звучання строф, захоплюючих своєю мелодією, більш приголомшливі образи, де небо зустрічається з землею, безтурботна печаль з радістю, минуле і сьогодення; унікальна аура пронизує переплетіння слів, перетворюючи на поезію
все, чого торкається перо автора.
Коли ми читаємо вірші Станіслава Балінського, відчуваємо всією душею, як наше буття, залишаючись в реальності, звільняється
від обмежень часу і простору.
...Він хотів повернутися до Польщі, до Варшави. Він питав свого
гостя-літератора: "Хто?" в сенсі: хто його там чекає? Його сім'я
загинула, його генерація, в більшості своїй, теж. Ввечері 23 червня 1984 року, прощаючись, він попрохав: "Передай моє вітання вірному другу, Марисі Кунцевичевій /Kuncewiczowa; і також привітай польське повітря, яким так легко нам було дихати". У липні 1984 року гість поета передав пані Марії добре слово від пана Станіслава.
Всі наступні роки він постійно думав про пана Станіслава і завжди вітав те повітря, дивлячись на білі берези, які він так любив. Гуляв серед них в передмістях Варшави, в Казімеже на Віслі і в Шенежицах в Литві...
Jury nagrody literackiej "Wiadomości", 6.06.1970 r. Od lewej: Michał Chmielowiec, Józef Łobodowski, Juliusz Sakowski, gen. Marian Kukiel, Maria Danilewicz, Adam Pragier, Marian Hemar, Józef Mackiewicz, Stanisław Baliński i Wacław Grubiński.
Станислав Балинский (1898-1984), поэт, связанный с группой «Скамандр», но предпочитавший иную поэтику. Проявлял сильную склонность к классицизму. До начала II Мировой войны публиковался мало. Будучи с 1922 г. дипломатом и находясь в основном за границей, редко бывал на родине. С сентября 1939 г. до конца жизни был эмигрантом, жил в Лондоне.
Стихотворение «Варшавская коляда 1939 года» было опубликовано в сборнике «Большое путешествие» (1941).
В 1942 г. в Ташкенте Анна Ахматова встретилась с Юзефом Чапским. Одной из тем их разговоров было планировавшееся издание антологии польской поэзии по-русски, и Ахматова взялась за переводы. Книга эта была готова, но так никогда и не вышла. Машинопись антологии нашел Евгений Ефимов, который опубликовал перевод «Варшавской коляды» в журнале «Знамя» (1998, №7). Перепечатывая ее, мы надеемся, что в недалеком будущем вся антология будет напечатана.
Stanisław Baliński (rys. Feliks Topolski)
HISTORIA POLSKI
Станислав Балинский
Варшавская коляда 1939 года
Не дай нам, Матерь, Христа
рождения
Праздничный час.
И да не видят глаза Спасения,
Как мучат нас.
Пусть Бог родится, о,
Пресвятая,
Средь звезд иных -
Не здесь, не в самом
печальном крае
Из всех земных.
Здесь в нашем граде, что ты
любила
От давних дней, -
Растут кресты лишь, растут
могилы
В крови своей.
И под шрапнелью все наши
дети,
С свинцом в груди.
Молись, Мария, за муки эти,
Не приходи.
А если хочешь родить средь
теней
Варшавских мест,
То сразу сына после рожденья
Пошли на крест.
Анна Ахматова
Polska Podziemna.
Moją ojczyzną jest Polska Podziemna,
Walcząca w mroku, samotna i ciemna,
Moim powietrzem jest wicher bez nieba,
Moim pokarmem jest krew w garści chleba,
A moim światłem, co płonie z daleka,
Jest nasze prawo i prawo człowieka.
Może mnie dławić ten bunt wiecznie żywy,
Ale bez niego nie będę szczęśliwy,
Mogę uciekać przed zmagań żałobą,
Ale już nigdy nie ujdę przed sobą.
Wśród wielu ojczyzn, co płyną w mgle cudnej,
Ja chcę tej jednej, tej wolnej, tej trudnej.
Cóż mi po wszystkich słońcach tego świata,
Jeżeli światło zaciemnia mi krata.
Cóż mi po wszystkich urokach tej ziemi,
Jeśli mi serce pchnięto do podziemi.
O bracia moi, a kto bez wolności,
niech w ciemności idzie i walczy w ciemności.
Moją ojczyzną jest Polska Podziemna,
Walcząca w mroku, samotna i ciemna,
czy tam, czy tutaj, to jedno nas łączy,
Nurt nieśmiertelny, co we krwi się sączy
I każe sercu taką moc natężyć,
Że wbrew rozumom musimy zwyciężyć.
Польща Підпільна (Підземна).
Моя вітчизна - то Польща підземна,
Б’ється з мороку, самотня і темна,
Моїм повітрям є вихор без неба,
Моїм спожитком є кров в жмені хліба,
А моїм світлом, що сяє здалека,
Є наше право і честь чоловіка.
Може втомити той бунт вічно-живий,
Але без нього не буду щасливий,
Можна втікати від горя в жалобі
Та не втечеш від сумління у собі.
Між всіх земель, що пливуть в мріях чудних,
Хочу ту єдну, ту вільну, ту трудну.
Що мені безкраї сонць й неба шати
Як живе світло затьмарили грати,
Що мені зваби земного привілля,
(Що всі принади земного привілля,)
Як серце пхнули в пекельне підпілля?
Браття! до волі ступіть хоч пів-кроку,
В темряву йдіть і там бийтесь з мороку.
Моя вітчизна - то Польща підземна,
Б”ється з мороку, самотня і темна,
Чи там, чи тут, та одно нас єднає -
гроно безсмертних, що кров”ю спливає.
Тож наше серце таку силу має,
Що проти розуму перемагає.
(Змушує серце таку силу мати,
Щоб проти розуму перемагати.)
© volna natalie
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=19442
http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=1048&type=tvorch
http://www.zwoje-scrolls.com/zwoje28/text06p.htm
http://www.bu.umk.pl/archiwum_emigracji/Mac2.htm
Печальный мир!
Даже когда расцветают вишни...
Даже тогда...(Кобаяси Исса.)
Балінський Станіслав /Stanislaw BALINSKI (1898-1984) - польський поет, критик, дипломат і композитор, автор збірки оповідань: Miasto księżyców (1924), Talizmany i wróżby (Londyn 1965).
Під час війни працював в Лондоні у складі еміграційного уряду, після війни залишився у Великій Британії і вже не повернувся до рідного краю до кінця життя.
Польські критики на цей час пишуть про цього поета таким чином „Stanislaw Balinski - Mistrz liryki polskiej”, а в багатьох блогах і на форумах цитують його вірші про любов до Польщі, з елементами любовної лірики.
Один з найпоширеніших - "Polska Podziemna" або „Польща Підпільна /Підземна”.
Я інтерпретувала цей вірш українською, може не так красиво - але перекладу віршів Балінського не побачила ніде, а мені
дуже хотілось, щоб всі зрозуміли, про що в ньому йдеться.
Цю „Польшу” співають різні групи (можна почути на ю-тубі).
Один вірш поета є в неопублікованих перекладах Анни Ахматової, який я теж тут даю.
Od lewej: Jerzy Liebert, Jarosław Iwaszkiewicz, Aleksander Landau, Stanisław Baliński, 1924.
Станіслав Балінський належить до грона скамандритів, поетів доби модерна в Польщі початку 20 віку.
"Skamander" - поетична група, що згуртувалася в 20-х рр. навколо
однойменного варшавського журналу (1920-1928, 1935-1939), ядро котрого складали Я. Івашкевич, Ю. Тувім, Я. Лехонь, А. Слонімський, К. Вєжинський та ін. /Julian Tuwim, Jan Lechoс, Antoni Sіonimski, Jarosіaw Iwaszkiewicz.
Окремо від головних поетів і прозаїків стоять ще 5 учасників цього руху, які вважали принципи скамандритів для себе засадничими: Stanisław Baliński, Gabriel Michał Karski, Światopełk Karpiński, Jerzy Paczkowski, Karol Zawodziński and Wilam Horzyca.
Zebranie jury nagrody "Wiadomości", 13 III 1965. Od lewej: Mieczysław Grydzewski, gen. Marian Kukiel, Wacław Grubiński, Józef Mackiewicz, Jan Rostworowski, Antoni Borman, Juliusz Sakowski, Stanisław Baliński i fundator nagrody, Tadeusz Zabłocki.
Протягом багатьох років ім’я Балінського залишалося незнаним,
як і його чудова й неординарна поезія, що зовсім не архаїчна та не застаріла. Але вона настільки відрізняється від сучасної тому, що глибоко вкорінюється в польську традицію.
Польське суспільство не знало, що в не дуже далекому Лондоні, живе автор, можливо, найкращих ліричних віршів, які коли-небудь були написані польською мовою в цьому столітті.
Бо, хоча, без сумніву можна знайти в сучасній польській літературі поеми інтелектуально глибші, та важко уявити собі
більш красиве звучання строф, захоплюючих своєю мелодією, більш приголомшливі образи, де небо зустрічається з землею, безтурботна печаль з радістю, минуле і сьогодення; унікальна аура пронизує переплетіння слів, перетворюючи на поезію
все, чого торкається перо автора.
Коли ми читаємо вірші Станіслава Балінського, відчуваємо всією душею, як наше буття, залишаючись в реальності, звільняється
від обмежень часу і простору.
...Він хотів повернутися до Польщі, до Варшави. Він питав свого
гостя-літератора: "Хто?" в сенсі: хто його там чекає? Його сім'я
загинула, його генерація, в більшості своїй, теж. Ввечері 23 червня 1984 року, прощаючись, він попрохав: "Передай моє вітання вірному другу, Марисі Кунцевичевій /Kuncewiczowa; і також привітай польське повітря, яким так легко нам було дихати". У липні 1984 року гість поета передав пані Марії добре слово від пана Станіслава.
Всі наступні роки він постійно думав про пана Станіслава і завжди вітав те повітря, дивлячись на білі берези, які він так любив. Гуляв серед них в передмістях Варшави, в Казімеже на Віслі і в Шенежицах в Литві...
Jury nagrody literackiej "Wiadomości", 6.06.1970 r. Od lewej: Michał Chmielowiec, Józef Łobodowski, Juliusz Sakowski, gen. Marian Kukiel, Maria Danilewicz, Adam Pragier, Marian Hemar, Józef Mackiewicz, Stanisław Baliński i Wacław Grubiński.
Станислав Балинский (1898-1984), поэт, связанный с группой «Скамандр», но предпочитавший иную поэтику. Проявлял сильную склонность к классицизму. До начала II Мировой войны публиковался мало. Будучи с 1922 г. дипломатом и находясь в основном за границей, редко бывал на родине. С сентября 1939 г. до конца жизни был эмигрантом, жил в Лондоне.
Стихотворение «Варшавская коляда 1939 года» было опубликовано в сборнике «Большое путешествие» (1941).
В 1942 г. в Ташкенте Анна Ахматова встретилась с Юзефом Чапским. Одной из тем их разговоров было планировавшееся издание антологии польской поэзии по-русски, и Ахматова взялась за переводы. Книга эта была готова, но так никогда и не вышла. Машинопись антологии нашел Евгений Ефимов, который опубликовал перевод «Варшавской коляды» в журнале «Знамя» (1998, №7). Перепечатывая ее, мы надеемся, что в недалеком будущем вся антология будет напечатана.
Stanisław Baliński (rys. Feliks Topolski)
HISTORIA POLSKI
Станислав Балинский
Варшавская коляда 1939 года
Не дай нам, Матерь, Христа
рождения
Праздничный час.
И да не видят глаза Спасения,
Как мучат нас.
Пусть Бог родится, о,
Пресвятая,
Средь звезд иных -
Не здесь, не в самом
печальном крае
Из всех земных.
Здесь в нашем граде, что ты
любила
От давних дней, -
Растут кресты лишь, растут
могилы
В крови своей.
И под шрапнелью все наши
дети,
С свинцом в груди.
Молись, Мария, за муки эти,
Не приходи.
А если хочешь родить средь
теней
Варшавских мест,
То сразу сына после рожденья
Пошли на крест.
Анна Ахматова
Polska Podziemna.
Moją ojczyzną jest Polska Podziemna,
Walcząca w mroku, samotna i ciemna,
Moim powietrzem jest wicher bez nieba,
Moim pokarmem jest krew w garści chleba,
A moim światłem, co płonie z daleka,
Jest nasze prawo i prawo człowieka.
Może mnie dławić ten bunt wiecznie żywy,
Ale bez niego nie będę szczęśliwy,
Mogę uciekać przed zmagań żałobą,
Ale już nigdy nie ujdę przed sobą.
Wśród wielu ojczyzn, co płyną w mgle cudnej,
Ja chcę tej jednej, tej wolnej, tej trudnej.
Cóż mi po wszystkich słońcach tego świata,
Jeżeli światło zaciemnia mi krata.
Cóż mi po wszystkich urokach tej ziemi,
Jeśli mi serce pchnięto do podziemi.
O bracia moi, a kto bez wolności,
niech w ciemności idzie i walczy w ciemności.
Moją ojczyzną jest Polska Podziemna,
Walcząca w mroku, samotna i ciemna,
czy tam, czy tutaj, to jedno nas łączy,
Nurt nieśmiertelny, co we krwi się sączy
I każe sercu taką moc natężyć,
Że wbrew rozumom musimy zwyciężyć.
Польща Підпільна (Підземна).
Моя вітчизна - то Польща підземна,
Б’ється з мороку, самотня і темна,
Моїм повітрям є вихор без неба,
Моїм спожитком є кров в жмені хліба,
А моїм світлом, що сяє здалека,
Є наше право і честь чоловіка.
Може втомити той бунт вічно-живий,
Але без нього не буду щасливий,
Можна втікати від горя в жалобі
Та не втечеш від сумління у собі.
Між всіх земель, що пливуть в мріях чудних,
Хочу ту єдну, ту вільну, ту трудну.
Що мені безкраї сонць й неба шати
Як живе світло затьмарили грати,
Що мені зваби земного привілля,
(Що всі принади земного привілля,)
Як серце пхнули в пекельне підпілля?
Браття! до волі ступіть хоч пів-кроку,
В темряву йдіть і там бийтесь з мороку.
Моя вітчизна - то Польща підземна,
Б”ється з мороку, самотня і темна,
Чи там, чи тут, та одно нас єднає -
гроно безсмертних, що кров”ю спливає.
Тож наше серце таку силу має,
Що проти розуму перемагає.
(Змушує серце таку силу мати,
Щоб проти розуму перемагати.)
© volna natalie
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=19442
http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=1048&type=tvorch
http://www.zwoje-scrolls.com/zwoje28/text06p.htm
http://www.bu.umk.pl/archiwum_emigracji/Mac2.htm