Казка "Рукавичка" є доволі химерним поєднанням максимально простого й навіть примітивного сюжету з дивовижним сюрреалістичним декором.
Справді, от ішов собі дід із собачкою лісом та й загубив рукавичку, яка звичайно опинилася в розпорядженні диких звірів. Невдовзі дід виявив утрату й з допомогою песика знайшов рукавичку та повернув собі, а звірі залишилися при своїх інтересах. Оце й усе.
Однак при банальному сюжеті ця казка прикрашена настільки дивним бароковим оздобленням, що зачудуєшся: лісові звірі, виявляється, не просто заволоділи рукавичкою, але оселилися в ній! Усі разом - хижаки, не хижаки, геть усі помістилися в маленькій рукавичці, повний комплект - від мишки до ведмедя! Причому, всупереч логіці, почували вони себе в рукавичці цілком комфортно, жили, не заважаючи один одному й лише повернення Діда зруйнувало цю ідилію. Ви скажете, що деякі митці - якийсь Бунюель або Сальвадор Далі - ще й не такого навигадували. Але різниця між народною казкою й знавіснілим креативом художника полягає в тім, що народ у своїй творчості аж ніяк не прагнув до самовираження! Завдання фольклору - транслювати від покоління до покоління деяку важливу інформацію, яка виробляла у членів спільноти правильну з її точки зору реакцію на виклики довколишнього світу.
То ж який сенс цієї дивної казки, чого вона навчає, на які соціальні процеси натякає й у чому врешті-решт її мораль? Спробуємо відповісти на ці запитання.
Насамперед розберемося з матеріальною частиною. Що таке рукавичка і для чого її використовували наші предки?
У давнину рукавичка була не лише різновидом вбрання. В традиційному народному костюмі не було такого необхідного елемента, як кишені. Різні дрібнички, скажімо там сірники, носовички, сюрікени, якісь посвідки чи монети люди носили за поясом або в калитках, капшуках та інших різного роду торбинках приторочених до пояса. В зимову пору, коли до пояса було складно добратися через верхній одяг, роль кишені виконували також рукавиці. Отож маємо розуміти, що рукавичка про яку йдеться в казці, є не тільки й не стільки вбранням для захисту руки, але чимсь на зразок кишені. А кишеня є символом чогось, що є безумовним володінням людини. "Воно у мене в кишені" - кажемо ми про щось абсолютно нам належне; або "знаю, як свою кишеню" - про те, що знаємо достеменно, до найменших дрібниць.
Таким чином, в казці йдеться не про те, що Дід загубив рукавичку як певне вбрання, а про те, що він віддав на відкуп диким звірам дещо питомо йому належне, а саме: господарський контроль за певним природним середовищем. В історії таке періодично трапляється. Скажімо, вже 30 років як маємо виведену з господарського життя країни тридцятикілометрову зону навколо Чорнобильської АЕС. Звичайно за короткий час після відходу людини утрачений простір заповнюється представниками фауни, але як тільки людина повертається - звірі завжди відступають. Саме про це, а не про втрату одягу йдеться у казці "Рукавичка". Однак ця істина є занадто банальною: відходять люди - приходять звірі, приходять люди - звірі йдуть геть. Виникає закономірне запитання - навіщо ж наші предки передавати з покоління в покоління таку самоочевидну та незатійливу інформацію? Чи не має ця казка ще якогось глибшого підтексту?
Звичайно ж має! І він, цей глибинний сенс, дуже не сподобається прихильникам т. зв. екологічної парадигми, котрі вважають людину не царем природи, а лише її часткою. Щоб упевнитись у цьому давайте згадаємо чиєю власністю була Рукавичка від самого початку? - Так, вона була Дідова!
Тобто головним месиджем казки є той, що рукавичка ("природне середовище") НАСАМПЕРЕД є власністю Людини, а всі інші живі істоти мають якесь право лише в тій мірі наскільки вони не заважають людській діяльності. Казка вчить, що світ створений насамперед для Людини і, відповідно, вона має повне право не чекати милості від природи, а брати обома руками, не рахуючись ні з чим. Ось таке екологічне виховання отримують наші діти впродовж сотень або й тисяч років.
А ви кажете влада дозволяє вирубувати карпатські ліси...