(no subject)
Я пишу пост про бла-бла, егегей!
По-перше, я вирішила, що вже якщо ВМНК такі діла, то можна цей задовбаний стан використати з користю. І от я вже тиждень офіційно вчу іспанську. На даний момент мої успіхи полягають в знанні назв 120 звірючок ( включно з жуком-оленем, морською свинею і морською свинкою, трубкозубом, вугром і великою синицею), а також переважно вдалій позавчорашній чотирихвилинній розмові з аргентинцем ( повністю іспанською!), яку не зіпсувало навіть те, що я йому зразу ж з радістю заявила "О, ти з Аргентини, а знаєш, що еl ego еs el pequeño argentino que todos llevamos dentro!". А що ж, не пропадати такій милій фразі. Моя давня любов до іспанської, неслаба мотивація і пару безсонних ночей і днів, проведених приклеєно до стільця ( о, якби ж мені так на urban sociology вдавалося концентруватися!) - і, здається, в мене досить непогано йдуть справи. Особливо після французької, в якої з іспанською безліч спільностей. Не дивно, що тут в одному з університетів, курси якого я відвідувала, можна пройти коридором і чути навколо лише іспанську. До речі, з цього мені подвійна користь - не лише моральне та інтелектуальне задоволення і плиг-плиг-плиг, а й прикладна користь - назви тварин я на всяк випадок вивчила паралельно французькою і тепер мені не доведеться більше показувати на мигах і жестами, кого я маю на увазі, а крім того, здається, це корисно і для мого квазівідсутнього знання французької граматики.
По друге, кілька днів тому якийсь гуртожитський мудрик, щоб його, вирішив опів на третю ночі приготувати піццу, але це не був би дім, в якому живу я, якби мудрик безперешкодно досяг своєї мети. В якийсь момент мудрика чи то сон зморив, чи то в туалет йому припекло ( до речі, з того часy як в туалеті на нашому поверсі було забуто/залишено підручник уічоль, навіть він став таким домашнім, ггг), але факт в тому, що доки йому ввижалися рогаті різнобарвні олені і не менш різнобазвні, але швидше зубаті дифрівняння, в духовці відчайдушно намагалася привернути до себе увагу піцца. Оскільки люди в цей час або спали - майже всі, або, забарикадовані в кімнатах, мужньо дописували есе і дослідницькі роботи - всі мінус майже всі мінус один, або вивчали відмінювання слів tener i venir - один, тобто одна - привернути вдалося тільки увагу пожежної сигналізації. І ця фігня о третій ночі як заволає дурним голосом! Ааа, в мене від переляку зразу всякі habéis tenido вишикувалися в голові струнким рядочком, за що всім спасибі. А потім було весело спостерігати на заспані обличчя студентів з виразом whatthefuck?! в очах загублених теляток, а також з радістю усвідомлювати, що доки сигналізація запрацювала, дим від усопшей пиццы добрався аж до пятого поверху, а потім ще півночі витав у кімнатах. Здається, що адміністрація decided to launch a witness protection program для винуватця , бо інакше бути б йому лінчованим розлюченим натовпом.
Про поверхи - ну хіба би це був мій дім, якби в ньому все було так, як має бути? Ні, в мене, звісно, поламане ліжко, яке з гідністю прихилолося до стіни і часом навіть погоджується виконувати функції сушилки для одягу, в мене нещасний стіл з розхитаними ніжками (скоро, видно, він стане першим в нашій кімнаті, кому вдасться сісти на шпагат), в мене дірка в комоді, але це все надто локально. В мене останній тиждень інтернет може вирішити працювати, лише якщо його добре попросити і виконати ритуал сімдесятишестикратного натискання на кнопку reload, але це надто несерйозно. А отже, два місяці тому в нас зламався ліфт. Це значить, що паттерн будинків, де жила я і не працювали ліфти, залишиться неперерваним до наступного переїзду, тобто як мінімум до жовтня. Все страшенно по-українськи, тільки ледь ввічливіше - місяць тому на вхідні двері гуртожитку вирішили таки повісити оголошення, в якомy написали, що " ми почнемо ремонтні роботи з 27 червня, veuillez nous excuser pour la gêne occasionnée." Круто, чо. Думаю, особливо ржав хлопець з шостого поверху, із недавно поламаною ногою, ггг.
Ну і на завершення - мій сьогоднішній невдалий автостоп ( а як ви думаєте, чому я пишу цю фігню?). Поєднання усіх попередніх пунктів, що результували в особисто задовбаній голові, приправленій нікудишніми нервами, а також тенденція останніх днів прокидатися о восьмій годині від абсолютно апокаліптичного звуку трощіння будинків ( о, першого разу це було потойбічно - прокидаюся я розхристано з осоловілими очима після тригодинних метань від якогось дуже голосного звуку незрозумілого походження, змішаного зі звуком вертолота, що якось надто щвидко наближається, і думаю "от чорт, я сподіваюся, що це не авіакатастрофа!", brrr) викликали в мене бажання звалити на трошки з Парижу. І от вирішилося поїхати в славне місто Гент. Для цього серед одних коучсерферів знайшлася автостопна партнерка, серед інших - ті, хто мене прийме і вигуляє. В шоколадній крамничці, скляні двері якої вже п'ятий місяць памятають консистенцію моєї черепної коробки, коли я ненароком в них вбігла, купилися macarons на подарунок - сподіваюся, на відміну від дверей продавчиня мій викрутас забула. На картонці від пластівців гарно було позначено мою омріяну ціль - аж двома мовами. За допомогою обрізків тої ж картонки і чудодійного скотчу дірка в підошві кеда, через яку в дощову погоди так прикольно затікала вода ( але цікавіше було раз пройтися насухо - "вийшла в цілім я шкарпетку , повернулась - дірка в нім") була майже елімінована, додавши +20 до водонепроникності. Коротше, І was ready. А потім зранку я прокинулася, позбулася плеєра ( сподіваюся, зла людино, тобі в кошмарах всі ці norteñas і jigs снитимуться, з Поплавським на підспівці), ледь не спізнилася, дізналася, що дівчинка, яка описувала в профілі свою любов до автостопу, їздила ним лише раз, і то з досвідченим знайомим, і те місце, на якому нам треба стояти, вона не шукала, а просто про нього від когось почула, тож не дивно, що фіг мені, а не подорож. Три години на трасі і година тиняння були безумовно корисними для моїх навичок спілкування із незнайомими людьми ( виявилося, що я можу жартувати з далекобійниками французькою, і вони навіть сміялися!), але ж Гентттт! А ше я носила, крім свого рюкзака, одну з дівчинячих сумок із половиною піврічного запасy речей, що мали бути транспортовані до дівчинячого дому, і тепер в мене болить плече. Але от тепер, понивши трохи, я заспокоєна, поїду завтра потягами, а сьогодні з'їм шоколадку всім на зло. От.
По-перше, я вирішила, що вже якщо ВМНК такі діла, то можна цей задовбаний стан використати з користю. І от я вже тиждень офіційно вчу іспанську. На даний момент мої успіхи полягають в знанні назв 120 звірючок ( включно з жуком-оленем, морською свинею і морською свинкою, трубкозубом, вугром і великою синицею), а також переважно вдалій позавчорашній чотирихвилинній розмові з аргентинцем ( повністю іспанською!), яку не зіпсувало навіть те, що я йому зразу ж з радістю заявила "О, ти з Аргентини, а знаєш, що еl ego еs el pequeño argentino que todos llevamos dentro!". А що ж, не пропадати такій милій фразі. Моя давня любов до іспанської, неслаба мотивація і пару безсонних ночей і днів, проведених приклеєно до стільця ( о, якби ж мені так на urban sociology вдавалося концентруватися!) - і, здається, в мене досить непогано йдуть справи. Особливо після французької, в якої з іспанською безліч спільностей. Не дивно, що тут в одному з університетів, курси якого я відвідувала, можна пройти коридором і чути навколо лише іспанську. До речі, з цього мені подвійна користь - не лише моральне та інтелектуальне задоволення і плиг-плиг-плиг, а й прикладна користь - назви тварин я на всяк випадок вивчила паралельно французькою і тепер мені не доведеться більше показувати на мигах і жестами, кого я маю на увазі, а крім того, здається, це корисно і для мого квазівідсутнього знання французької граматики.
По друге, кілька днів тому якийсь гуртожитський мудрик, щоб його, вирішив опів на третю ночі приготувати піццу, але це не був би дім, в якому живу я, якби мудрик безперешкодно досяг своєї мети. В якийсь момент мудрика чи то сон зморив, чи то в туалет йому припекло ( до речі, з того часy як в туалеті на нашому поверсі було забуто/залишено підручник уічоль, навіть він став таким домашнім, ггг), але факт в тому, що доки йому ввижалися рогаті різнобарвні олені і не менш різнобазвні, але швидше зубаті дифрівняння, в духовці відчайдушно намагалася привернути до себе увагу піцца. Оскільки люди в цей час або спали - майже всі, або, забарикадовані в кімнатах, мужньо дописували есе і дослідницькі роботи - всі мінус майже всі мінус один, або вивчали відмінювання слів tener i venir - один, тобто одна - привернути вдалося тільки увагу пожежної сигналізації. І ця фігня о третій ночі як заволає дурним голосом! Ааа, в мене від переляку зразу всякі habéis tenido вишикувалися в голові струнким рядочком, за що всім спасибі. А потім було весело спостерігати на заспані обличчя студентів з виразом whatthefuck?! в очах загублених теляток, а також з радістю усвідомлювати, що доки сигналізація запрацювала, дим від усопшей пиццы добрався аж до пятого поверху, а потім ще півночі витав у кімнатах. Здається, що адміністрація decided to launch a witness protection program для винуватця , бо інакше бути б йому лінчованим розлюченим натовпом.
Про поверхи - ну хіба би це був мій дім, якби в ньому все було так, як має бути? Ні, в мене, звісно, поламане ліжко, яке з гідністю прихилолося до стіни і часом навіть погоджується виконувати функції сушилки для одягу, в мене нещасний стіл з розхитаними ніжками (скоро, видно, він стане першим в нашій кімнаті, кому вдасться сісти на шпагат), в мене дірка в комоді, але це все надто локально. В мене останній тиждень інтернет може вирішити працювати, лише якщо його добре попросити і виконати ритуал сімдесятишестикратного натискання на кнопку reload, але це надто несерйозно. А отже, два місяці тому в нас зламався ліфт. Це значить, що паттерн будинків, де жила я і не працювали ліфти, залишиться неперерваним до наступного переїзду, тобто як мінімум до жовтня. Все страшенно по-українськи, тільки ледь ввічливіше - місяць тому на вхідні двері гуртожитку вирішили таки повісити оголошення, в якомy написали, що " ми почнемо ремонтні роботи з 27 червня, veuillez nous excuser pour la gêne occasionnée." Круто, чо. Думаю, особливо ржав хлопець з шостого поверху, із недавно поламаною ногою, ггг.
Ну і на завершення - мій сьогоднішній невдалий автостоп ( а як ви думаєте, чому я пишу цю фігню?). Поєднання усіх попередніх пунктів, що результували в особисто задовбаній голові, приправленій нікудишніми нервами, а також тенденція останніх днів прокидатися о восьмій годині від абсолютно апокаліптичного звуку трощіння будинків ( о, першого разу це було потойбічно - прокидаюся я розхристано з осоловілими очима після тригодинних метань від якогось дуже голосного звуку незрозумілого походження, змішаного зі звуком вертолота, що якось надто щвидко наближається, і думаю "от чорт, я сподіваюся, що це не авіакатастрофа!", brrr) викликали в мене бажання звалити на трошки з Парижу. І от вирішилося поїхати в славне місто Гент. Для цього серед одних коучсерферів знайшлася автостопна партнерка, серед інших - ті, хто мене прийме і вигуляє. В шоколадній крамничці, скляні двері якої вже п'ятий місяць памятають консистенцію моєї черепної коробки, коли я ненароком в них вбігла, купилися macarons на подарунок - сподіваюся, на відміну від дверей продавчиня мій викрутас забула. На картонці від пластівців гарно було позначено мою омріяну ціль - аж двома мовами. За допомогою обрізків тої ж картонки і чудодійного скотчу дірка в підошві кеда, через яку в дощову погоди так прикольно затікала вода ( але цікавіше було раз пройтися насухо - "вийшла в цілім я шкарпетку , повернулась - дірка в нім") була майже елімінована, додавши +20 до водонепроникності. Коротше, І was ready. А потім зранку я прокинулася, позбулася плеєра ( сподіваюся, зла людино, тобі в кошмарах всі ці norteñas і jigs снитимуться, з Поплавським на підспівці), ледь не спізнилася, дізналася, що дівчинка, яка описувала в профілі свою любов до автостопу, їздила ним лише раз, і то з досвідченим знайомим, і те місце, на якому нам треба стояти, вона не шукала, а просто про нього від когось почула, тож не дивно, що фіг мені, а не подорож. Три години на трасі і година тиняння були безумовно корисними для моїх навичок спілкування із незнайомими людьми ( виявилося, що я можу жартувати з далекобійниками французькою, і вони навіть сміялися!), але ж Гентттт! А ше я носила, крім свого рюкзака, одну з дівчинячих сумок із половиною піврічного запасy речей, що мали бути транспортовані до дівчинячого дому, і тепер в мене болить плече. Але от тепер, понивши трохи, я заспокоєна, поїду завтра потягами, а сьогодні з'їм шоколадку всім на зло. От.