(no subject)
я дурааааа
нє, ну чесно, я дурааа
годину провтикала в екран, милуючися миготливим вордівським курсором
ну от хулі я не вчила французьку?
тепер в моєму дипломі не буде запису про прослуханий курс "Політичний момент французької філософії: 60-80рр", бо я не встигаю написати есе
бо я не можу докінчити інше есе сьогодні, як планувалося
в принципі, якщо я бемнуся завтра головою, можна спробувати усну презентацію, але я не знаю, яку тему вибрати, а крім того, такого сорому я не переживу
і от в мене нічого французькою не виходить (буквально не виходить, не витискується)
а ше я кожен день по дві чашки кави п'ю, а раніше це була десь чашка в рік, і взагалі живу кавою і апельсинами, тільки апельсини вчора закінчилися, і мені довелося позичити таємно сусідові печенькі, а потім шоколадку, і сподіваюся, він до післязавтра не повернеться, бо це ніхарашо, а я навіть записку не лишила з виправданням цього ганебного акту by the acute chocolate deficiency syndrome в четвертій ночі
і вчора після другої чашки кави мене пробило на регіт, безпричинний, і такий, що я мусила бігти в кімнату і ржати в подушку, щоб не чули
і сьогодні пробило на регіт, коли в дворі кампусу, куди я вирішила попертися повчитися, я вибрала лавку прямо біля однієї парочки, а виявилося, що це друзі колишного, що його там чекають, і він теж прийшов і почали вони розмовляти, а я вперто хвилин двадцять вдавала, що я нічого не помічаю, нікого не чую і взагалі концентруюся на dissonances culturelles, а потім вони пішли, і я така без поняття, якого чорта було вдавати непомічання, якщо ми кожен день стикаємося на кухні, і мене знову накрило від абсурдності буття, світобудови, мене і взагалі
а потім я засмутилася, бо відчула себе вдома, а знаєте, я навіть вдома нечасто себе відчувала вдома, от же ж
і от тепер я зі своїм стратегічним планом "піти в універ (далеко від спокусливо незастеленого ліжка і сусідів, з якими можна поговорити, забувши про роботу) і не виходити звідти до закінчення роботи" відчуваю, що стратегічний план не врахував фактора тілесних потреб ( о, в такі моменти я відчуваю себе просто-таки вязнем цього гребучого протеїнового агрегату ), і я не витерплю до ранку без їжі
шкода, що в функції Poke a Friend нема аналога Hit a Friend (Hard on a Head), при чому з фізичним втіленням, я би з радістю вас попросила цим скористатися
але зате! зате мені прийшло аж пять листів, і я, тільки-но розгребуся з усією цією срамотою, всім вам напишу.
good luck, guys =)
нє, ну чесно, я дурааа
годину провтикала в екран, милуючися миготливим вордівським курсором
ну от хулі я не вчила французьку?
тепер в моєму дипломі не буде запису про прослуханий курс "Політичний момент французької філософії: 60-80рр", бо я не встигаю написати есе
бо я не можу докінчити інше есе сьогодні, як планувалося
в принципі, якщо я бемнуся завтра головою, можна спробувати усну презентацію, але я не знаю, яку тему вибрати, а крім того, такого сорому я не переживу
і от в мене нічого французькою не виходить (буквально не виходить, не витискується)
а ше я кожен день по дві чашки кави п'ю, а раніше це була десь чашка в рік, і взагалі живу кавою і апельсинами, тільки апельсини вчора закінчилися, і мені довелося позичити таємно сусідові печенькі, а потім шоколадку, і сподіваюся, він до післязавтра не повернеться, бо це ніхарашо, а я навіть записку не лишила з виправданням цього ганебного акту by the acute chocolate deficiency syndrome в четвертій ночі
і вчора після другої чашки кави мене пробило на регіт, безпричинний, і такий, що я мусила бігти в кімнату і ржати в подушку, щоб не чули
і сьогодні пробило на регіт, коли в дворі кампусу, куди я вирішила попертися повчитися, я вибрала лавку прямо біля однієї парочки, а виявилося, що це друзі колишного, що його там чекають, і він теж прийшов і почали вони розмовляти, а я вперто хвилин двадцять вдавала, що я нічого не помічаю, нікого не чую і взагалі концентруюся на dissonances culturelles, а потім вони пішли, і я така без поняття, якого чорта було вдавати непомічання, якщо ми кожен день стикаємося на кухні, і мене знову накрило від абсурдності буття, світобудови, мене і взагалі
а потім я засмутилася, бо відчула себе вдома, а знаєте, я навіть вдома нечасто себе відчувала вдома, от же ж
і от тепер я зі своїм стратегічним планом "піти в універ (далеко від спокусливо незастеленого ліжка і сусідів, з якими можна поговорити, забувши про роботу) і не виходити звідти до закінчення роботи" відчуваю, що стратегічний план не врахував фактора тілесних потреб ( о, в такі моменти я відчуваю себе просто-таки вязнем цього гребучого протеїнового агрегату ), і я не витерплю до ранку без їжі
шкода, що в функції Poke a Friend нема аналога Hit a Friend (Hard on a Head), при чому з фізичним втіленням, я би з радістю вас попросила цим скористатися
але зате! зате мені прийшло аж пять листів, і я, тільки-но розгребуся з усією цією срамотою, всім вам напишу.
good luck, guys =)