Моє перше голосування. Перше спостерігання. І чергове розчарування у виборах
В ніч на доленосне 28 жовтня мені не спалося. Таке буває дуже рідко, хіба перед якимись важливими подіями чи поїздками. Можливо, тому що знала, що о 8.00 маю вчасно бути на виборчій дільниці № 461968, в клубі «Дозвілля», в якості спостерігача від преси.
А може, це було передчуття важливості наступного дня для нашого майбутнього, яке в цілком свідомому денному осмисленні ситуації перетворилося на миттєві і короткочасні спалахи зневіри. Бо результат того, що спостерігала під час голосування в країні, ніяк не можна назвати втішним.
Виборчий день у так званому «царському селі» Львова вже з самого ранку розпочався не зовсім демократично. 8.15. Близько 20 виборців вже зібралися під дільницею у м. Винники в клубі «Дозвілля», чекаючи під зачиненими дверима на незвичному глибоко осінньому холоді.
Невеликий натовп явно роздратований неорганізованістю чи то недемократичністю виборчої комісії, і тут хтось підливає бензини в вогонь. Люди панічно гримають в прозорі стіни дільниці, висуваючи при цьому свої версії того, «що роблять там, всередині, коли вже 8 година давно минула». Запустивши вже негативно налаштованих громадян, дільничним спостерігачам та голові комісії довелося заспокоювати тих, кого продовжував добивати виборчий день.
Вже перші виборці не змогли знайти себе в списках, згодом одна жінка повідомила, що у списку серед живих виборців стоїть ім’я вже як 4 роки покійної її родички. Виявляється, «мертві душі» в списках не новина на дільницях по різних регіонах України. Як прокоментував цю ситуацію голова ДВК в «Дозвіллі», померлих треба самим викреслювати завчасно із реєстру, бо автоматично після смерті людини ніхто не виключає її. Що ж виходить, живих в список можна не вносити, а от померлі нехай будуть, про всяк випадок?
Ще однією проблемою порядку ранкового для свідомих громадян, які голосували на вул. Шевченка 1(3), стала звичайна лампа. Над чотирма кабінками для голосування комісія спеціально вимкнула світло, аби не просвічувалися завіски, «не було видно, що робить всередині людина».
Почувши це, в мене одразу блиснуло питання: де логіка? Вибори ж демократичні, нібито, й відкриті. Навпаки ж, маємо бути впевненими, що все проходить чесно. Через завіску всерівно не побачиш, за кого голосує людина. Але ця людина може віддати голос свідомо і умисно, а не наосліп поставити галочку. Бо через малий шрифт на бюлетенях і погане освітлення всі партії і кандидати пливуть, зливаючись в одну колонку із суцільною пустою графою навпроти.
«Візьми, постав за «Батьківщину,»- даючи свій бюлетень якомусь чоловікові, просить бабуся. Зрештою, після двох годин прохань і скарг людям таки дали світла. Відверто кажучи, сама довго не могла впевнитися, чи правильно вирахувала клітинку для «плюса» в синьо-жовтій темноті.
У винниківському клубі «Дозвілля» люди голосували доволі таки активно. Вже станом на 12 годину проголосувало більше 600 винниківчан, які досить мирно виконували свій обов’язок перед державою. Щоправда, я була свідком розгубленості молодих людей, які голосують вперше, необізнаності старших, які ставили голос просто на лавці чи стоячи в черзі.
Навіть на дрібні порушення оперативно реагували спостерігачі, закликаючи голосувати в кабінках. До речі, серед них також було троє іноземних. Якщо не помиляюся, від CIS-EMO. Спочатку один розвідував, що коїться на дільниці, згодом його замінили пан поважного віку з Німеччини і дівчина з Канади в супроводі перекладача.
Коли я спитала, чи можуть вони поділитися враженнями, офіційні гості-спостерігачі категорично відмовилися. Мовляв, вони приїхали, щоб спостерігати і потім звітувати, але не виявляти порушення чи ділитися враженнями.
На підрахунок голосів довелося їхати на дільницю в «Обласному Госпіталі Інвалідів Війни та Репресованих». Була там вже пів8. Коли ще зранку заїхала подивитися, як проходить голосування, то зразу впевнилася, там проблем не буде.
В госпіталі голосують хворі, які там лежать, а їх, як виборців, зареєстрували 238. Проте взяли участь 229. Процедура підрахунку голосів була доволі оперативною, хіба було трохи мороки у членів комісії із закриттям всіх паперів та складанням протоколів.
Результати виборів на дільниці для госпіталізованих мене не здивували. «Свобода» набрала 91 голос, за нею «Батьківщина» - 75, тоді «Удар»-25 і….ПР- 11. Якщо за партії люди там ще голосували, то за кандидата-мажоритарника поставили «+» не всі. Аж 10 бюлетенів визнали недійсними: то немає жодних позначок, то «проти всіх». Зрештою, в лікарні лежить багато немісцевих, які не знайомі з кандидатами від нашого округу.
З відчуттям виконаного обов’язку, та все ще внутрішнім неспокоєм через дані екзит-полів, я вирушила додому по 11 вечора. По-моєму, "найчеснішими", як їх назвали міжнародні політики і преса, ці вибори були хіба що на таких мирних дільницях із кількістю виборців до 300, як у винниківському госпіталі. І то, тільки на Заході.
Довго не могла вийти з Твітеру, коли країна ще рахувала голоси. Мала надію, що станеться чудо, і повискакують втішні проценти не на користь ПР. Та втома взяла своє. «Що буде- побачу завтра,»- подумала, і зловила себе на думці, що моє «завтра» далекосяжне...
А може, це було передчуття важливості наступного дня для нашого майбутнього, яке в цілком свідомому денному осмисленні ситуації перетворилося на миттєві і короткочасні спалахи зневіри. Бо результат того, що спостерігала під час голосування в країні, ніяк не можна назвати втішним.
Виборчий день у так званому «царському селі» Львова вже з самого ранку розпочався не зовсім демократично. 8.15. Близько 20 виборців вже зібралися під дільницею у м. Винники в клубі «Дозвілля», чекаючи під зачиненими дверима на незвичному глибоко осінньому холоді.
Невеликий натовп явно роздратований неорганізованістю чи то недемократичністю виборчої комісії, і тут хтось підливає бензини в вогонь. Люди панічно гримають в прозорі стіни дільниці, висуваючи при цьому свої версії того, «що роблять там, всередині, коли вже 8 година давно минула». Запустивши вже негативно налаштованих громадян, дільничним спостерігачам та голові комісії довелося заспокоювати тих, кого продовжував добивати виборчий день.
Вже перші виборці не змогли знайти себе в списках, згодом одна жінка повідомила, що у списку серед живих виборців стоїть ім’я вже як 4 роки покійної її родички. Виявляється, «мертві душі» в списках не новина на дільницях по різних регіонах України. Як прокоментував цю ситуацію голова ДВК в «Дозвіллі», померлих треба самим викреслювати завчасно із реєстру, бо автоматично після смерті людини ніхто не виключає її. Що ж виходить, живих в список можна не вносити, а от померлі нехай будуть, про всяк випадок?
Ще однією проблемою порядку ранкового для свідомих громадян, які голосували на вул. Шевченка 1(3), стала звичайна лампа. Над чотирма кабінками для голосування комісія спеціально вимкнула світло, аби не просвічувалися завіски, «не було видно, що робить всередині людина».
Почувши це, в мене одразу блиснуло питання: де логіка? Вибори ж демократичні, нібито, й відкриті. Навпаки ж, маємо бути впевненими, що все проходить чесно. Через завіску всерівно не побачиш, за кого голосує людина. Але ця людина може віддати голос свідомо і умисно, а не наосліп поставити галочку. Бо через малий шрифт на бюлетенях і погане освітлення всі партії і кандидати пливуть, зливаючись в одну колонку із суцільною пустою графою навпроти.
«Візьми, постав за «Батьківщину,»- даючи свій бюлетень якомусь чоловікові, просить бабуся. Зрештою, після двох годин прохань і скарг людям таки дали світла. Відверто кажучи, сама довго не могла впевнитися, чи правильно вирахувала клітинку для «плюса» в синьо-жовтій темноті.
У винниківському клубі «Дозвілля» люди голосували доволі таки активно. Вже станом на 12 годину проголосувало більше 600 винниківчан, які досить мирно виконували свій обов’язок перед державою. Щоправда, я була свідком розгубленості молодих людей, які голосують вперше, необізнаності старших, які ставили голос просто на лавці чи стоячи в черзі.
Навіть на дрібні порушення оперативно реагували спостерігачі, закликаючи голосувати в кабінках. До речі, серед них також було троє іноземних. Якщо не помиляюся, від CIS-EMO. Спочатку один розвідував, що коїться на дільниці, згодом його замінили пан поважного віку з Німеччини і дівчина з Канади в супроводі перекладача.
Коли я спитала, чи можуть вони поділитися враженнями, офіційні гості-спостерігачі категорично відмовилися. Мовляв, вони приїхали, щоб спостерігати і потім звітувати, але не виявляти порушення чи ділитися враженнями.
На підрахунок голосів довелося їхати на дільницю в «Обласному Госпіталі Інвалідів Війни та Репресованих». Була там вже пів8. Коли ще зранку заїхала подивитися, як проходить голосування, то зразу впевнилася, там проблем не буде.
В госпіталі голосують хворі, які там лежать, а їх, як виборців, зареєстрували 238. Проте взяли участь 229. Процедура підрахунку голосів була доволі оперативною, хіба було трохи мороки у членів комісії із закриттям всіх паперів та складанням протоколів.
Результати виборів на дільниці для госпіталізованих мене не здивували. «Свобода» набрала 91 голос, за нею «Батьківщина» - 75, тоді «Удар»-25 і….ПР- 11. Якщо за партії люди там ще голосували, то за кандидата-мажоритарника поставили «+» не всі. Аж 10 бюлетенів визнали недійсними: то немає жодних позначок, то «проти всіх». Зрештою, в лікарні лежить багато немісцевих, які не знайомі з кандидатами від нашого округу.
З відчуттям виконаного обов’язку, та все ще внутрішнім неспокоєм через дані екзит-полів, я вирушила додому по 11 вечора. По-моєму, "найчеснішими", як їх назвали міжнародні політики і преса, ці вибори були хіба що на таких мирних дільницях із кількістю виборців до 300, як у винниківському госпіталі. І то, тільки на Заході.
Довго не могла вийти з Твітеру, коли країна ще рахувала голоси. Мала надію, що станеться чудо, і повискакують втішні проценти не на користь ПР. Та втома взяла своє. «Що буде- побачу завтра,»- подумала, і зловила себе на думці, що моє «завтра» далекосяжне...