Замітки про ввічливість. Теоретичний відступ.
Мені закидають, що я виводжу деякі правила ввічливої поведінки, але що таке ввічливість не говорю і звідки беруться ці правила, не уточнюю. Виправляюсь.
Ввічливість для мене форма поведінки, метою якої є мінімізувати незручності для оточуючих у тих випадках, коли особливих труднощів це не становить. До ввічливості можна віднести:
1) виконання загальноприйнятих формальних правил «ввічливості». Така поведінка, хоч і є ритуальною, все ж часто може бути віднесена до ввічливої. Наприклад, якщо людину про щось попросити і не вжити при цьому ввічливих ритуальних слів на кшталт «будь ласка», прохання прозвучить як наказ, що однозначно створить людині деякі незручності;
2) виконання сформованих особисто правил ввічливої поведінки. При цьому ці правила зовсім не обовязково мають бути загальноприйнятими чи хоча б загальновідомими. Людина може зовсім не помічати, що по відношенню до неї хтось дотримується таких правил. Саме про такі правила мій цикл;
3) ввічлива поведінка «по ситуації» в унікальному положенні. Якщо мати навички формування для себе правил з другого пункту, то потрібні шаблони поведінки автоматично утворюються в голові, навіть не потрібно особливо задумуватися.
Зауважу, що два останні пункти не можна звести до такту, тому що такт це характеристика лише ввічливості при спілкуванні, та і то не всякої. Скажімо, із двох написаних на даний момент частин циклу в обох йдеться про ввічливе спілкування, однак до тактовного спілкування можна з натяжкою віднести хіба що другу.