Про американську мрію і нью-йоркське метро
Західній цивілізації притаманний культ успіху. Американська мрія це коли хлопець з простої сімї досягає вершин соціальної ієрархії власними силами. Тих, хто не зміг заробити на дімавтомобіль, називають невдахами. Для нас більш характерна інша позиція «бідність не порок». Бідним бути не соромно. Тільки в такій країні де бідна людина теж людина могла зародитися спроба побудувати комунізм. Нашим суспільством положення «бідний, як всі» сприймається як цілком достойне.
У нас на людей, котрі гидують їхати в електричці, дивляться як на жлобів. Вони у нас жлобами і є просто тому, що у нас це називається жлобством. У нас нормально сприймають, що людина харчується в їдальні общєпітовского зразка. А от в булочну наші люди на таксі не їздять.
Показовий момент: якщо наше метро це дуже цивілізоване місце, то нью-йоркське, скажімо бандитська територія. Тому що метро це надзвичайно ефективний і тому дуже бюджетний вид транспорту, проте транспорту громадського який їде туди, куди йому написано, а не туди, куди ти хочеш. В Нью-йорку, якщо в тебе немає навіть автомобіля або грошей на бензин, то ти уже майже наркоман-алкоголік-ледар, і туди тобі й дорога. А у нас досі в метро можна їздити спокійно, і ні з кого від цього корона не впаде.
Суспільство, яке не цькує бідняків, не буде так ефективно розвиватися, як те, котре цькує. Але, можливо, почуватиме себе від цього не гірше.