Руки Божі
Маленький Еммануїл народився у бідному кенійському селі племені Луя. Коли хлопчику було 4 місяці, його мама померла, а господар дому викинув немовля в кукурудзяне поле. Та коли він його кинув, хлопчик упав просто в Руки Божі. Він нічого собі не пошкодив, а те, що відбулося, побачила сусідка - вона побігла і покликала бабусю Еммануїла. Якби жінка цього не зробила, то, зі слів бабусі, маля з’їли би собаки або кури виклювали би йому очі…
Тоді Руки Божі стали руками бабусі, яка намагалася врятувати життя дитини. На жаль, вона не мала ні пляшечки, щоби годувати голодного Еммануїла, ні молока. Від голодного крику в хлопчика з’явилася пупкова грижа і в 5 місяців він важив менше трьох кілограм. Бабуся вирішила принести немовля в клініку сестри Фріди, де Руки Божі стали руками медсестер і нянечок, які навіть вночі пригортали та годували його. Потім вони стали нашими українськими руками. Як згадує Юля Сидій, у перший день, коли принесли хлопчика, вона з великими зусиллями з ложечки змогла нагодувати його лише 20 грамами молока, так як у клініці також не було пляшечки для немовлят. Дитина постійно кричала і було моторошно бачити його муки… Здавалося, якщо він має так страждати, то чи варто взагалі йому жити?
Та з часом він почав поправлятися і навіть підбадьорювати нас своєю усмішкою. Коли я тримала маленького Еммануїла на руках і годувала його, то часто думала: “Пий, Еммануїлчику, українське молочко. Україна добра. Вона розуміє”. Україна знає, що таке голод, тому Руки Божі стали сотнями українських рук, які, надсилаючи нам кошти, допомогли врятувати життя нашого хлопчика, а також багатьом дітям Кенії…
Написано, що камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем. Ми віримо, що наш Еммануїл стане проповідником Євангелії та місіонером, і одного дня Руки Божі стануть його руками.
Таня Шевченко, місіонерка в Кенії
Матуся з Емануелем
Тоді Руки Божі стали руками бабусі, яка намагалася врятувати життя дитини. На жаль, вона не мала ні пляшечки, щоби годувати голодного Еммануїла, ні молока. Від голодного крику в хлопчика з’явилася пупкова грижа і в 5 місяців він важив менше трьох кілограм. Бабуся вирішила принести немовля в клініку сестри Фріди, де Руки Божі стали руками медсестер і нянечок, які навіть вночі пригортали та годували його. Потім вони стали нашими українськими руками. Як згадує Юля Сидій, у перший день, коли принесли хлопчика, вона з великими зусиллями з ложечки змогла нагодувати його лише 20 грамами молока, так як у клініці також не було пляшечки для немовлят. Дитина постійно кричала і було моторошно бачити його муки… Здавалося, якщо він має так страждати, то чи варто взагалі йому жити?
Та з часом він почав поправлятися і навіть підбадьорювати нас своєю усмішкою. Коли я тримала маленького Еммануїла на руках і годувала його, то часто думала: “Пий, Еммануїлчику, українське молочко. Україна добра. Вона розуміє”. Україна знає, що таке голод, тому Руки Божі стали сотнями українських рук, які, надсилаючи нам кошти, допомогли врятувати життя нашого хлопчика, а також багатьом дітям Кенії…
Написано, що камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем. Ми віримо, що наш Еммануїл стане проповідником Євангелії та місіонером, і одного дня Руки Божі стануть його руками.
Таня Шевченко, місіонерка в Кенії
Матуся з Емануелем