9+3 місяці
Сьогодні Богданці виповнилося три місяці. Тобто, десь рік тому вона поселилася в мене в животику. Недавно дівчата просили мене більше ділитися її досягненнями і розповідати про мамські будні, тож, думаю, ця дата - найкраща нагода перечитати Данусин щоденник і щось переписати сюди.
Богданочка - невимовно життєрадісна дитина. Сміється до нас з Ігорем і до більшості наших гостей, до свого відображення в дзеркалі, до слоника і до метелика на книжці-бампері (підозрюю, що вона вирізняє їх із-поміж інших малюнків тому, що і там, і там є плюс один колір, блакитний), коли опиняється після прогулянки чи походу в гості в спальні, коли чує наші з Ігорем голоси (навіть до таткового голосу в телефоні сміється), після пробудження (ааа, тоді вона такий найніжніший у світі потягусик!), у сні й навіть коли просто лежить коло нас. З кожним днем приводів для сміху все більше - тож сміється вона переважну більшість часу. Усмішки, до речі, в неї бувають різні: її усмішка мені ніби говорить "О, мама, кльово, що ти тут! Знаєш, мені з тобою дуже весело, затишно і смачно. Ти тут - ура, кльово!" А татові - "Тато? Тато! Таточко!!! Ох, таточку, я тобою захоплююся! Таточку, а можна твій автограф? Ти такий крутий!" Я - ніби улюблений член команди, а він - зірка, що якимось дивом заїхала в наше село; мішок бельгійського шоколаду, який впав із блакитного літака на наше подвір'я.
Крім арсеналу чарівних усмішок, малеча має просто фантастичний сміх! Думаю, її треба було називати Сміяна-Богдана.
Дівчинка дуже-дуже активна (як і колись у животику)! Постійно танцює, чеберяє ручками-ніжками, крутить голівкою, допитливо роззираючись навкруги. У тата на ручках (він носить її горизонтально) робить танцювальний рух «рибка» - качає прес. Коли хоче цицю, киває головою, наче дятел. Близько години в день (з перервами) «пасе коні» - лежить на животі, розглядає картинки на книжці-бампері чи розвиваючому килимку, сміється і аґукає до них. Дуже смішно грає на іграшкових маракасах: тримає в кулачках і розмахує ручками, створюючи багато веселої музики.
Випробовує голос, видає різноманітні смішні звуки, особливо, якщо їй відповідати (з Ігорем або зі мною може «розмовляти» по півгодини й дуже з того тішиться). Тиждень тому навіть уперше відпустила цицю виключно для того, щоби зі мною поговорити (це мене розчулило до сліз, бо вона в нас жадібна смоктунка і раніше говорила під час годування лише з цицею в роті). Але за три хвилини найніжнішого спілкування Дана увімкнула режим «дятел» і зосередилася на молоці.
Спить, дякувати Богу, добре вночі й удень. У її віці норма - 15-18 годин на добу. Ми, здається, частіше сягаємо нижньої межі норми, але все ж.
Любить купатися, любить нашу спальню (одразу тут заспокоюється, навіть якщо трохи вередувала на прогулянці) і наше велике ліжко. Чемно поводиться в гостях, не плаче, але й сміється менше - серйозно й зосереджено все розглядає. Я навчилася годувати її прилюдно, за святковим столом та в публічних місцях, і то дуже допомагає (дякую винахідникам за одяг для годування). Не любить шапок, хоч трішечки вогких підгузників і коли я обрізаю їй нігті. Я теж не люблю обрізати їй нігтики - бо вона такий крутько! І то щоразу такий стрес, такий стрес. Не любить довго гуляти - у неї швидко прокидається голод на свіжому повітрі. У машині засинає практично одразу, але виявляє невдоволення, коли машина гальмує і якийсь час не їде.
У нас щодня якісь маленькі відкриття і приємні пригоди. Наприклад, party in da house о 6-тій годині ранку. Коли малеча прокидається, починає реготати, танцювати і щось активно розказувати. Побачивши тата, пищить з радості. Я, звісно, хочу спати, але життя з таким активним і життєрадісним сангвініком пропонує кращі варіанти, ніж банальний сон.
Ми ходимо з нею до церкви; я читаю книжки, поки годую її; працюю, коли її колишу чи коли вона спить. Увечері вона проводить час з татком - і вони обоє з того приводу дуже тішаться. Я ж іду мити посуд і поніжитися в душі. І встигаю скучити за ними!
Інколи я невиспана, інколи голодна (бо не встигаю зробити собі їсти - вона не любить залишатися сама в кімнаті, навіть якщо спить, якимось дивом відчуває, що я вийшла і прокидається). Інколи я хочу з’їсти те, чого мені не можна. Інколи сумую за подорожами й веселими посиденьками з друзями (хоча ні туди, ні туди не хотіла би без неї). Але загалом це такі дрібниці, що їх практично не помічаю.
Бо Божі дарунки смутку не приносять. Лише радість-радість-радість.
Я така вдячна Богові за нашу донечку!!! І їй уже аж три місяці… Як швидко тепер летить час!
*
*
*
*
