Magic moments
Ці моменти такі ніжні, такі невагомі, такі наші, що вряд чи хтось, окрім нас, зможе збагнути глибину їхньої чарівності - і все ж деякими з них нестерпно хочеться ділитися, щоб не луснути від зворушення і гордості.
Учора ми з Данусею гуляли неповну годину, поки вона не захотіла їсти (невже є десь на світі діти, які можуть гуляти кілька годин поспіль, не оглушуючи цілу вулицю?). Дорогою ми зустріли чудову жінку, нашу дільничну лікарку, тож, проводячи її, зайшли доволі далеко. Коли Дана почала кричати, я пришвидшила крок майже до бігу, сподіваючись, що калатання возика по вибоїстих дорогах її заколише. Та де там. Наша дівчинка твердо знає, чого хоче, і не ведеться на замінники. Попри те, що плаче вона рідко й лише у справі, поки її дуже конкретне бажання не буде виконане, дівчинка не вгамується. Тож вона кричала, я бігла, зупиняючись кожних кілька хвилин, щоби взяти її на руки й пригорнути. Тоді крик на кілька митей стихав. Але додому все ще було далеко, і коли дитина починала кричати знову, я була ладна роздягтися просто на вулиці, сісти на обочині й нагодувати її. Потім, звісно, зважувала, що це не в її найкращих інтересах, і бігла далі.
Не роззуваючись, я, нарешті, забігла в кабінет (до спальні ще треба було б пробігти коридор!) і приклала малечу до грудей. Так ми й напівлежали, кайфуючи: Дана нарешті отримала те, що хотіла, активно прицмокувала і муркотіла від задоволення; я обіймала її, дивилася на найпрекрасніше створіння в світі, яке погладжувало своєю крихітною ручкою мою руку й час від часу хапалося за мій пальчик. Я поглядала на стелю в екстазі й голосно сміялася.
Аж тут Дануся випустила пипку, подивилася на мене, сказала «Ку!» і теж весело засміялася. І те «Ку!» так нагадувало вдоволене «дякую», а усмішка була така невимовно солодка, що я… Але ні, не напишу, що я. Бо оці magic moments так просто не опишеш словами.
А сьогодні на вулиці вітряно, ми з Данусею нікуди не йдемо, ніжимося на ліжку в своїх піжамах (у нас обох піжами в кумедні блакитні сердечка), чеберяємо ніжками, дуетом аґукаємо і сміємося. І мені не віриться, що є в цьому світі щось цікавіше й приємніше.
P.S. Ну й дві крихти з інстаґраму. Перепрошую за недоладне кроплення - телефонофото такі телефонофото.
Учора ми з Данусею гуляли неповну годину, поки вона не захотіла їсти (невже є десь на світі діти, які можуть гуляти кілька годин поспіль, не оглушуючи цілу вулицю?). Дорогою ми зустріли чудову жінку, нашу дільничну лікарку, тож, проводячи її, зайшли доволі далеко. Коли Дана почала кричати, я пришвидшила крок майже до бігу, сподіваючись, що калатання возика по вибоїстих дорогах її заколише. Та де там. Наша дівчинка твердо знає, чого хоче, і не ведеться на замінники. Попри те, що плаче вона рідко й лише у справі, поки її дуже конкретне бажання не буде виконане, дівчинка не вгамується. Тож вона кричала, я бігла, зупиняючись кожних кілька хвилин, щоби взяти її на руки й пригорнути. Тоді крик на кілька митей стихав. Але додому все ще було далеко, і коли дитина починала кричати знову, я була ладна роздягтися просто на вулиці, сісти на обочині й нагодувати її. Потім, звісно, зважувала, що це не в її найкращих інтересах, і бігла далі.
Не роззуваючись, я, нарешті, забігла в кабінет (до спальні ще треба було б пробігти коридор!) і приклала малечу до грудей. Так ми й напівлежали, кайфуючи: Дана нарешті отримала те, що хотіла, активно прицмокувала і муркотіла від задоволення; я обіймала її, дивилася на найпрекрасніше створіння в світі, яке погладжувало своєю крихітною ручкою мою руку й час від часу хапалося за мій пальчик. Я поглядала на стелю в екстазі й голосно сміялася.
Аж тут Дануся випустила пипку, подивилася на мене, сказала «Ку!» і теж весело засміялася. І те «Ку!» так нагадувало вдоволене «дякую», а усмішка була така невимовно солодка, що я… Але ні, не напишу, що я. Бо оці magic moments так просто не опишеш словами.
А сьогодні на вулиці вітряно, ми з Данусею нікуди не йдемо, ніжимося на ліжку в своїх піжамах (у нас обох піжами в кумедні блакитні сердечка), чеберяємо ніжками, дуетом аґукаємо і сміємося. І мені не віриться, що є в цьому світі щось цікавіше й приємніше.
P.S. Ну й дві крихти з інстаґраму. Перепрошую за недоладне кроплення - телефонофото такі телефонофото.