Навіть не можу уявити, як сильно любить нас Небесний Батько, якщо земний батько може любити ТАК.
І це те, що тримає мене зараз.
Ця весна прийшла з холодом, скаженими вітрами й неспокоєм у країні. Але сніг зійшов, на нашому подвір’ї проклюнулися перші, такі крихітні й несміливі, голівки підсніжників, а Бог щоденно доводить, що наші молитви не даремні.
Мені страшно читати новини, страшно подумати, що може бути з Україною. Але коли ввечері приходить додому Ігор, бере на руки Богданку й дивиться на неї з такою незмірною любов’ю, я виглядаю в темряву за вікном і думаю про Небесного Батька, який любить незбагненно більше. І якому не байдуже до того, що відбувається довкола Його дітей.