Геометрія мудрості або тримайся подалі від краю
Сьогодні лише хворий і ледачій не обговорює конфліктну ситуацію, що склалася навколо закарпатського осередку Правого сектору. І нічого страшного в цьому не було б, якщо б не високий градус напруги в суспільстві, який може перерости в черговий суспільний розбрат. І це на фоні війни і вкрай важкої соціально-економічної ситуації.
Наше суспільство суттєво поляризоване. Одні беззастережно приймають бік Правого сектору, не дуже зважаючи на інтереси держави та не жалкуючи суспільства. Інші відчайдушно втоптують Правий сектор (і під шумок весь добровольчий рух) у бруд, виставляють його представників бандюками, яких прийшов час приструнити. Треті взагалі примудряються по три-чотири рази на день змінювати свою точку зору на протилежну. В залежності від останнього посту в фейсбуці, який потрапив на очі.
І ми вперто відстоюємо кожен свою, поточну версію правди, захоплюємося цим процесом, накачуємо себе гормонами агресії і ладні пожертвувати всім задля відстоювання своєї точки зору. Напруження зростає, здається ще трішки і внутрішні боєзіткнення розмалюють карту України строкатим пекельним рисунком…
А дарма. Не вартий цей конфлікт того, щоб заради нього ставити під сумнів саме існування нашої держави. Кожна із сторін конфлікту настільки ж далека від правди як православний кацап від вчення Ісуса Христа. Бо як кажуть мудрі люди, істина завжди лежить десь посередині.
Не буває ідеального Правого сектору, ця організація, як і будь-які інші організації, складається з людей. Не з гуманоїдів, не з рептилій, не з ангелів небесних, а з людей. А це означає, що правосекторяни теж можуть помилятися і іноді трагічно. Під прапором Правого сектору можуть ховатися пройдисвіти, а екс-бійці ДУКа можуть перебувати у стані важкого посттравматичного синдрому. В той самий час, Правий сектор точно не є пекельним створінням, там точно не п’ють кров православних дітлахів і не знімають скальпи комуністичним бабусям. Представники цієї організації героїчно захищали і захищають Україну від того, що на неї суне зі сходу. Представники цієї організації часто демонструють нам зразки висококультурної поведінки. Представники цієї організації стали символом патріотизму і безкорисливого служіння українському народові. І те, що в Правому секторі завелись негідники або комусь там важко дається подолання посттравматичного синдрому не робить цю організацію злочинною по всьому периметру.
Так само і інша сторона конфлікту - держава, з її інститутами і представниками. В тому стані, в якому вона існує зараз, і з тими чиновниками, силовиками і прибандиченими бізнесменами, які заправляють в ній зараз, вона дійсно далека від соціальної, демократичної та правової держави, як про неї сказано у конституції. В той час як ця сама держава, сьогодні, добре чи погано, але забезпечує населенню більш-менш терпиме існування, хоч якось, але турбується про суспільне благо, з проблемами, але організує оборону країни від «антифашистів» із зассаних ліфтів та засраних під’їздів.
Проте, не дивлячись на всі ці очевидні речі, ми продовжуємо стійко займати якусь одну крайню сторону і готові заради перемоги своєї «правоти» рубати сокирою там, де навіть перочинний ножик є грубим інструментом.
Ми маємо зрозуміти раз і назавжди, що світ навколо нас не є чорно-білим. Ми маємо припинити кидатись в крайнощі. Ми маємо уникати бути однозначно «за» чи однозначно «проти» Правого сектору, а дивитись на конкретні вчинки конкретних людей у конкретний час.
Бо там де є крайнощі, там обов’язково є інтереси певних не дуже моральних осіб, які управляють суспільством через високу емоціональність, згенеровану цими крайнощами. І не варто заради політичних і економічних цілей цих ділків ставити під сумнів подальше існування держави Україна. Бо заклики відкривати внутрішній фронт проти держави, яка ледве зводить кінці з кінцями і при цьому бере участь у нав’язаній їй виснажливій війні, можуть призвести до припинення її існування. І одночасно, дискредитація і знищення добровольчого руху, який врятував нашу державу навесні-влітку минулого року, буде не кращою подякою суспільства і не дуже далекоглядним ходом з точки зору майбутнього суспільного контролю за владою. А безкомпромісне зіткнення адептів першого і другого підходів взагалі поставить весь український народ на грань виживання.
Ми дозволяємо розводити себе на крайнощах. Ми погоджуємося бути безкоштовною підпоркою для певних політичних і олігархічних сил. Ми легко залучаємося в гру, яка вигідна нашому лютому брату зі сходу. А якщо б ми так інфантильно не реагували, то ніхто б нас і не розводив.
Щоб не приймати участь в чужих брудних іграх, ми мусимо всього лише навчитись дивитися на світ незашореними очима, без наперед заданих догм. Якщо людина героїчно захищає державу - вона герой і їй пошана. Якщо людина відкриває вогонь з гранатомету чи з крупнокаліберного кулемету у мирному місті, наражаючи мирних жителів на небезпеку - це злочинець. Саме так, в першому випадку - герой, а в другому - злочинець, навіть якщо це одна і та сама людина. І логотип на шевроні цієї людини нічого не означає ні в першому ні в другому випадку. За справами і честь. Не за гаслами і символами, а саме за справами.
Тож найкращою нашою реакцією буде стримане очікування розв’язки цих подій, відслідковування результатів розслідувань правоохоронців, які мають назвати і покарати конкретних порушників закону, а також мудре, послідовне, відповідальне голосування на наступних виборах. Ну і звісно ж неелекторальна громадянська активність там, де вона буде потрібна, але головне - культурна, сучасна і збалансована активність. Без крайнощів і перегинів.
Попереду нас можуть чекати ще жорсткіші конфлікти, адже держава продовжує бути зіпсованою, суспільство залишається складним, а варвари зі сходу ніколи не втомляться нам шкодити. І якщо ми не навчимося виважено, мудро, по-дорослому реагувати на гучні події, то ми рано чи пізно втратимо свою державу. І навічно залишимось частиною безперспективного, темного і відсталого русько-совкового миру. Дуже б цього не хотілося б.
Бережіть себе, своїх близьких і свою державу, будьте мудрими і послідовними!
Наше суспільство суттєво поляризоване. Одні беззастережно приймають бік Правого сектору, не дуже зважаючи на інтереси держави та не жалкуючи суспільства. Інші відчайдушно втоптують Правий сектор (і під шумок весь добровольчий рух) у бруд, виставляють його представників бандюками, яких прийшов час приструнити. Треті взагалі примудряються по три-чотири рази на день змінювати свою точку зору на протилежну. В залежності від останнього посту в фейсбуці, який потрапив на очі.
І ми вперто відстоюємо кожен свою, поточну версію правди, захоплюємося цим процесом, накачуємо себе гормонами агресії і ладні пожертвувати всім задля відстоювання своєї точки зору. Напруження зростає, здається ще трішки і внутрішні боєзіткнення розмалюють карту України строкатим пекельним рисунком…
А дарма. Не вартий цей конфлікт того, щоб заради нього ставити під сумнів саме існування нашої держави. Кожна із сторін конфлікту настільки ж далека від правди як православний кацап від вчення Ісуса Христа. Бо як кажуть мудрі люди, істина завжди лежить десь посередині.
Не буває ідеального Правого сектору, ця організація, як і будь-які інші організації, складається з людей. Не з гуманоїдів, не з рептилій, не з ангелів небесних, а з людей. А це означає, що правосекторяни теж можуть помилятися і іноді трагічно. Під прапором Правого сектору можуть ховатися пройдисвіти, а екс-бійці ДУКа можуть перебувати у стані важкого посттравматичного синдрому. В той самий час, Правий сектор точно не є пекельним створінням, там точно не п’ють кров православних дітлахів і не знімають скальпи комуністичним бабусям. Представники цієї організації героїчно захищали і захищають Україну від того, що на неї суне зі сходу. Представники цієї організації часто демонструють нам зразки висококультурної поведінки. Представники цієї організації стали символом патріотизму і безкорисливого служіння українському народові. І те, що в Правому секторі завелись негідники або комусь там важко дається подолання посттравматичного синдрому не робить цю організацію злочинною по всьому периметру.
Так само і інша сторона конфлікту - держава, з її інститутами і представниками. В тому стані, в якому вона існує зараз, і з тими чиновниками, силовиками і прибандиченими бізнесменами, які заправляють в ній зараз, вона дійсно далека від соціальної, демократичної та правової держави, як про неї сказано у конституції. В той час як ця сама держава, сьогодні, добре чи погано, але забезпечує населенню більш-менш терпиме існування, хоч якось, але турбується про суспільне благо, з проблемами, але організує оборону країни від «антифашистів» із зассаних ліфтів та засраних під’їздів.
Проте, не дивлячись на всі ці очевидні речі, ми продовжуємо стійко займати якусь одну крайню сторону і готові заради перемоги своєї «правоти» рубати сокирою там, де навіть перочинний ножик є грубим інструментом.
Ми маємо зрозуміти раз і назавжди, що світ навколо нас не є чорно-білим. Ми маємо припинити кидатись в крайнощі. Ми маємо уникати бути однозначно «за» чи однозначно «проти» Правого сектору, а дивитись на конкретні вчинки конкретних людей у конкретний час.
Бо там де є крайнощі, там обов’язково є інтереси певних не дуже моральних осіб, які управляють суспільством через високу емоціональність, згенеровану цими крайнощами. І не варто заради політичних і економічних цілей цих ділків ставити під сумнів подальше існування держави Україна. Бо заклики відкривати внутрішній фронт проти держави, яка ледве зводить кінці з кінцями і при цьому бере участь у нав’язаній їй виснажливій війні, можуть призвести до припинення її існування. І одночасно, дискредитація і знищення добровольчого руху, який врятував нашу державу навесні-влітку минулого року, буде не кращою подякою суспільства і не дуже далекоглядним ходом з точки зору майбутнього суспільного контролю за владою. А безкомпромісне зіткнення адептів першого і другого підходів взагалі поставить весь український народ на грань виживання.
Ми дозволяємо розводити себе на крайнощах. Ми погоджуємося бути безкоштовною підпоркою для певних політичних і олігархічних сил. Ми легко залучаємося в гру, яка вигідна нашому лютому брату зі сходу. А якщо б ми так інфантильно не реагували, то ніхто б нас і не розводив.
Щоб не приймати участь в чужих брудних іграх, ми мусимо всього лише навчитись дивитися на світ незашореними очима, без наперед заданих догм. Якщо людина героїчно захищає державу - вона герой і їй пошана. Якщо людина відкриває вогонь з гранатомету чи з крупнокаліберного кулемету у мирному місті, наражаючи мирних жителів на небезпеку - це злочинець. Саме так, в першому випадку - герой, а в другому - злочинець, навіть якщо це одна і та сама людина. І логотип на шевроні цієї людини нічого не означає ні в першому ні в другому випадку. За справами і честь. Не за гаслами і символами, а саме за справами.
Тож найкращою нашою реакцією буде стримане очікування розв’язки цих подій, відслідковування результатів розслідувань правоохоронців, які мають назвати і покарати конкретних порушників закону, а також мудре, послідовне, відповідальне голосування на наступних виборах. Ну і звісно ж неелекторальна громадянська активність там, де вона буде потрібна, але головне - культурна, сучасна і збалансована активність. Без крайнощів і перегинів.
Попереду нас можуть чекати ще жорсткіші конфлікти, адже держава продовжує бути зіпсованою, суспільство залишається складним, а варвари зі сходу ніколи не втомляться нам шкодити. І якщо ми не навчимося виважено, мудро, по-дорослому реагувати на гучні події, то ми рано чи пізно втратимо свою державу. І навічно залишимось частиною безперспективного, темного і відсталого русько-совкового миру. Дуже б цього не хотілося б.
Бережіть себе, своїх близьких і свою державу, будьте мудрими і послідовними!