Вовк-опозиціонер: політична казка
Жив-був Вовк. Спокійний такий, добрий, м’який, одним словом одомашнений. Він допомагав своєму господарю овець пасти.
Дуже Вовчик вівцям співчував, просвіщав їх, боровся за їхні права. Бувало господар відійде кудись, а Вовчик підходить до овець і каже:
- Ви знаєте, що стається з вашими побратимами, коли їх забирає господар? Він їм горлянку перерізає і потім їхнім м’ясом свою родину годує!
- Який жах! Страхіття яке! Невже так можна з невинними тваринками поводитись?! - обурювались вівці.
- Я таке безглузде кровопролиття категорично засуджую! - казав вівцям Вовчик. - Не можна так з живими істотами поступати. Я вважаю, що можна і травичкою обійтися. Я, наприклад, травичкою обходжусь та ошматтям овочевим, як і ви.
- Дякуємо тобі вовчику, хоч хтось наше горе розуміє! - екзальтовано дякували вівці.
- Я все роблю, щоб ваші побратими не страждали, підгодовую їх там, морально підтримую, парочку навіть звільнити вдалося, - шепотів Вовчик вівцям, потайки від пастуха.
Вівці вдячно дивились на благодійника і клялись йому у вірності.
- А знаєте навіщо він вас підстригає? - змовницьки нашіптував Вовчик. - Він потім з вашої шерсті одяг собі та своїм дітям робить.
- Хіба це справедливо? - обурювалися вівці. - Ми замерзаємо тут без своєї шерсті, а вони там в теплі ніжаться!
Вовк співчутливо кивав.
А одного разу, коли Вовчик вже був у овець в авторитеті, він, обережно так, сказав їм:
- Я за ваші права борюся, але ж я не залізний, мені теж треба якось жити, а господар не дуже мене балує. Давайте я вас теж трішечки стригти буду. Не так як господар - багато шерсті вам буду залишати. Мені ж треба в будку щось підстеляти, вовчикам-синочкам шкарпетки на зиму в'язати, а ще й курятник утеплювати - дуже курочкам бідним холодно зимою.
Вівці погодилися і кожного дня Вовчик їх підстригав. Ледве-ледве, так, щоб господар не помітив. Але зі всієї отари набиралося пристойно.
Через певний час Вовк почав підвищувати планку.
- Овечки мої ріднесенькі, не можу я дивитись на вас без сліз, я хочу допомогти вам позбутися вашого ярма. Але ви вже звикли до вашого становища, ви не здатні на повстання. Давайте мені своїх діточок-ягняток, я їх в літній табір поселю і буду їх змалку тренувати, щоб вони сильними були, згуртованими і колись вони повстануть і звільнять усіх овечок від вічного рабства!
Вівці подумали-подумали та вирішили ризикнути. І відрядили до Вовчика кілька ягняток. Через тиждень ще декілька. І так, кожного тижня.
Одного разу, коли Вовчик з Господарем були вдома, завітала до овечок Лисичка, ділова така, крута, вся з себе.
- Овечки-сестрички, у мене до вас ділова пропозиція. Давайте я вас сама буду стригти. Дуже вже багато грошей Вовк за вашу шерсть просить. А я вам за це буду кульбабок із дальнього схилу приносити. Ви ж любите кульбабки?
- Як це так, Вовк нашу шерсть наліво збуває?! - розгнівалися вівці. - А казав, що на будку та на курятник…
- А ви що, не знали, куди він вашу шерсть діває?! - засміялася Лисичка. - Вівці - ви і є вівці.
Не витримали вівці такого приниження, виламали загородку і пішли до Вовка, розбиратись. Сунулись у дворик, а там…жах!!!!! Висять-сушаться баранячі шкірки. Господар баранину на барбекю смажить. А Вовчик баранячу голову об’їдає.
Засмутились вівці, розсердилися.
- Це ми так не залишимо, - сказав головний баран. - Я знаю де вовчий капкан у Господаря лежить. Пішли візьмемо.
Вівці пішли до сараю і знайшли там капкан. На зворотньому шляху, біля млинка, вони натрапили на щось свіжозарите. Погані відчуття змусили їх розрити закидану ямку. Через хвилину вони жахнулися - в ямці лежали розірвані та виїдені трупики ягняток. Тих самих, яких вчора відрядили до літнього табору.
Коли наступного разу Вовчик прийшов до овець, на нього вже чекав заряджений вовчий капкан.
* * *
Яка мораль у цієї казочки? А дуже проста! Коли члени коаліції, які сформували уряд, повставляли туди своїх представників, зайняли лідируючі позиції в усіх гілках влади, виступають з опозиційними гаслами, то це є примітивною маніпуляцією. Коли члени пропрезидентської політичної сили критикують державні інституції, то це є зухвалий політичний лохотрон. Коли прем’єр, президент, лідери коаліційних фракцій, міністри, голови комітетів є всі разом в опозиції, то де ж влада, яка буде змінювати країну? І ми маємо звертати увагу на такі речі, бо це дуже вже нахабно - користуватися усіма благами перебування у владі і одночасно набирати популістичні опозиційні бали. Прийшов у владу - відповідай, а якщо влада погана - йди в опозицію і там критикуй досхочу!
Взагалі-то, такий політичний дуалізм, коли політики перебувають, одночасно, трішки у владі і трішки в опозиції - це наше українське політичне ноу-хау. І політологи дарма не вносять це явище у свої хрестоматії. Бо така проста схема вирішує багато серйозних політичних проблем і на цьому можна будувати довгу політичну гру. Прогнозую, що інші країни, навіть цивілізовані, будуть з часом переймати цей український досвід. Але наша держава сьогодні перебуває в такому стані, що сміливі політологічні технології - ну явно не на часі.
І коли Олег Ляшко або Юлія Тимошенко, або Сергій Каплін кричать «Злочинна влада!», то не треба особливо перейматися цим тупим галасом, не слід обіцяти собі, що на наступних виборах треба голосувати за них, не варто навіть слухати цих діячів. Треба лише запам’ятовувати випадки перебування у владі вічних опозиціонерів і робити суворі електоральні висновки.
А брудні українські політики мають нарешті зрозуміти, що сидіння на двох стільцях одночасно - владному і опозиційному - до добра їх не доведе. Політична нахабність лікується зниженням рейтингів та зануренням у сміттєві баки…
Дуже Вовчик вівцям співчував, просвіщав їх, боровся за їхні права. Бувало господар відійде кудись, а Вовчик підходить до овець і каже:
- Ви знаєте, що стається з вашими побратимами, коли їх забирає господар? Він їм горлянку перерізає і потім їхнім м’ясом свою родину годує!
- Який жах! Страхіття яке! Невже так можна з невинними тваринками поводитись?! - обурювались вівці.
- Я таке безглузде кровопролиття категорично засуджую! - казав вівцям Вовчик. - Не можна так з живими істотами поступати. Я вважаю, що можна і травичкою обійтися. Я, наприклад, травичкою обходжусь та ошматтям овочевим, як і ви.
- Дякуємо тобі вовчику, хоч хтось наше горе розуміє! - екзальтовано дякували вівці.
- Я все роблю, щоб ваші побратими не страждали, підгодовую їх там, морально підтримую, парочку навіть звільнити вдалося, - шепотів Вовчик вівцям, потайки від пастуха.
Вівці вдячно дивились на благодійника і клялись йому у вірності.
- А знаєте навіщо він вас підстригає? - змовницьки нашіптував Вовчик. - Він потім з вашої шерсті одяг собі та своїм дітям робить.
- Хіба це справедливо? - обурювалися вівці. - Ми замерзаємо тут без своєї шерсті, а вони там в теплі ніжаться!
Вовк співчутливо кивав.
А одного разу, коли Вовчик вже був у овець в авторитеті, він, обережно так, сказав їм:
- Я за ваші права борюся, але ж я не залізний, мені теж треба якось жити, а господар не дуже мене балує. Давайте я вас теж трішечки стригти буду. Не так як господар - багато шерсті вам буду залишати. Мені ж треба в будку щось підстеляти, вовчикам-синочкам шкарпетки на зиму в'язати, а ще й курятник утеплювати - дуже курочкам бідним холодно зимою.
Вівці погодилися і кожного дня Вовчик їх підстригав. Ледве-ледве, так, щоб господар не помітив. Але зі всієї отари набиралося пристойно.
Через певний час Вовк почав підвищувати планку.
- Овечки мої ріднесенькі, не можу я дивитись на вас без сліз, я хочу допомогти вам позбутися вашого ярма. Але ви вже звикли до вашого становища, ви не здатні на повстання. Давайте мені своїх діточок-ягняток, я їх в літній табір поселю і буду їх змалку тренувати, щоб вони сильними були, згуртованими і колись вони повстануть і звільнять усіх овечок від вічного рабства!
Вівці подумали-подумали та вирішили ризикнути. І відрядили до Вовчика кілька ягняток. Через тиждень ще декілька. І так, кожного тижня.
Одного разу, коли Вовчик з Господарем були вдома, завітала до овечок Лисичка, ділова така, крута, вся з себе.
- Овечки-сестрички, у мене до вас ділова пропозиція. Давайте я вас сама буду стригти. Дуже вже багато грошей Вовк за вашу шерсть просить. А я вам за це буду кульбабок із дальнього схилу приносити. Ви ж любите кульбабки?
- Як це так, Вовк нашу шерсть наліво збуває?! - розгнівалися вівці. - А казав, що на будку та на курятник…
- А ви що, не знали, куди він вашу шерсть діває?! - засміялася Лисичка. - Вівці - ви і є вівці.
Не витримали вівці такого приниження, виламали загородку і пішли до Вовка, розбиратись. Сунулись у дворик, а там…жах!!!!! Висять-сушаться баранячі шкірки. Господар баранину на барбекю смажить. А Вовчик баранячу голову об’їдає.
Засмутились вівці, розсердилися.
- Це ми так не залишимо, - сказав головний баран. - Я знаю де вовчий капкан у Господаря лежить. Пішли візьмемо.
Вівці пішли до сараю і знайшли там капкан. На зворотньому шляху, біля млинка, вони натрапили на щось свіжозарите. Погані відчуття змусили їх розрити закидану ямку. Через хвилину вони жахнулися - в ямці лежали розірвані та виїдені трупики ягняток. Тих самих, яких вчора відрядили до літнього табору.
Коли наступного разу Вовчик прийшов до овець, на нього вже чекав заряджений вовчий капкан.
* * *
Яка мораль у цієї казочки? А дуже проста! Коли члени коаліції, які сформували уряд, повставляли туди своїх представників, зайняли лідируючі позиції в усіх гілках влади, виступають з опозиційними гаслами, то це є примітивною маніпуляцією. Коли члени пропрезидентської політичної сили критикують державні інституції, то це є зухвалий політичний лохотрон. Коли прем’єр, президент, лідери коаліційних фракцій, міністри, голови комітетів є всі разом в опозиції, то де ж влада, яка буде змінювати країну? І ми маємо звертати увагу на такі речі, бо це дуже вже нахабно - користуватися усіма благами перебування у владі і одночасно набирати популістичні опозиційні бали. Прийшов у владу - відповідай, а якщо влада погана - йди в опозицію і там критикуй досхочу!
Взагалі-то, такий політичний дуалізм, коли політики перебувають, одночасно, трішки у владі і трішки в опозиції - це наше українське політичне ноу-хау. І політологи дарма не вносять це явище у свої хрестоматії. Бо така проста схема вирішує багато серйозних політичних проблем і на цьому можна будувати довгу політичну гру. Прогнозую, що інші країни, навіть цивілізовані, будуть з часом переймати цей український досвід. Але наша держава сьогодні перебуває в такому стані, що сміливі політологічні технології - ну явно не на часі.
І коли Олег Ляшко або Юлія Тимошенко, або Сергій Каплін кричать «Злочинна влада!», то не треба особливо перейматися цим тупим галасом, не слід обіцяти собі, що на наступних виборах треба голосувати за них, не варто навіть слухати цих діячів. Треба лише запам’ятовувати випадки перебування у владі вічних опозиціонерів і робити суворі електоральні висновки.
А брудні українські політики мають нарешті зрозуміти, що сидіння на двох стільцях одночасно - владному і опозиційному - до добра їх не доведе. Політична нахабність лікується зниженням рейтингів та зануренням у сміттєві баки…