(no subject)
Відчуваю. Чергова беззмістовна осінь. Нагадує суміш початку 2005 і всього 2006. Стан безнадійності, роздуми над мертвою надією і усвідомлення кінця. Холодно і якось порожньо, нічого не має змісту і немає чого чекати. Просто день за днем. І скільки ще так?
2005 року був зміст. Був сенс, було чого очікувати і багато нового попереду. 2006 - зникло все, тільки шрами лишило, і досі вони нагадують про себе. Зовні, всередині, ще десь.
Не хочеться виходити у той світ, де тепер нема права знаходитись. За порушення цього неписаного закону стає боляче. Таке собі покарання.
Не хочеться зганяти з колін теплого пухнастого клубочка, якому, мабуть, єдиному у світі пофіг до кольорового волосся, пірсингу, татуювань і бл****ва. Для нього є важливіші речі. Він живе іншими цінностями.
І все ще чекаю зміни кольору однієї з віртуальних квіточок, зміни рядка в анкеті і привітання одною з європейських мов. Я можу відповісти тою ж!
Слухаю спільну музику. Та це ж не привид, так його точно не викличеш. Знаю, що нічого не допоможе. Але хоча б якесь однобоке моральне наближення. Фізичне у мене майже у кишені, та я ним не скористаюсь. Створюю враження-брехню - про те, що нічого не змінилось. Вчиться, працює, літає, з"ясовує, чи свідомість може творити матеріальне... Нехай і вічно, але краще брехати собі так і вірити у це. Знеболююча отрута.
Холодно й порожньо, але доведеться здатись і нариватись. Змісту немає. №18. Суміш спогадів і реальності.
2005 року був зміст. Був сенс, було чого очікувати і багато нового попереду. 2006 - зникло все, тільки шрами лишило, і досі вони нагадують про себе. Зовні, всередині, ще десь.
Не хочеться виходити у той світ, де тепер нема права знаходитись. За порушення цього неписаного закону стає боляче. Таке собі покарання.
Не хочеться зганяти з колін теплого пухнастого клубочка, якому, мабуть, єдиному у світі пофіг до кольорового волосся, пірсингу, татуювань і бл****ва. Для нього є важливіші речі. Він живе іншими цінностями.
І все ще чекаю зміни кольору однієї з віртуальних квіточок, зміни рядка в анкеті і привітання одною з європейських мов. Я можу відповісти тою ж!
Слухаю спільну музику. Та це ж не привид, так його точно не викличеш. Знаю, що нічого не допоможе. Але хоча б якесь однобоке моральне наближення. Фізичне у мене майже у кишені, та я ним не скористаюсь. Створюю враження-брехню - про те, що нічого не змінилось. Вчиться, працює, літає, з"ясовує, чи свідомість може творити матеріальне... Нехай і вічно, але краще брехати собі так і вірити у це. Знеболююча отрута.
Холодно й порожньо, але доведеться здатись і нариватись. Змісту немає. №18. Суміш спогадів і реальності.