I'm not alone
Можна уявити, що я не сама? Хоча б сьогодні... Можливо, я порушила якісь правила, незнання яких не звільняє від відповідальності.
Дурила людей навколо - і більшість вірило, мабуть. Думали, що в мене хтось є. Але збрехати собі не змогла. Бо знаю правду. Що нема нікого, а квітка - сама від себе.
I'm married to myself. (c) Така правда, якої люди не знають.
Щасливі не розкусили мене, бо прикинулась одною з них. Грала роль, приміряючи на себе забутий застарілий образ, який давно вже належить молодим і талановитим. Рухи, вирази, навіювані думки. Спогади й запитання. Все навколо - несправжнє від навмисне спотвореного та зміщеного сприйняття. На ці хвилини йду не я, а та, що була 3 роки тому. Різниця суттєва. І квітка... Перша за 2 роки. Без змісту, почуттів та настрою. Поосто вбита, накачана хімією рослина, яка нагадала і створила ефект-враження. Сприйняла її чомусь як живу істоту.
Завтра буде post-mortem. Живі поряд з мертвими. Як люди колись, а у мене - рослини. Останні змінили стан 3 роки тому. Жива буде з ними, а трохи згодом - приєднається, проте ніколи не знаходитиметься поряд з тими чотирма фізично.
Будуть разом на фото, аби зберегти пам'ять про те, на що навряд чи наважусь іще. Надто це фальшиво, зовсім не цікава й не весела гра. Менш небезпечна, ніж віртуальна реальність - бо менш правдоподібна. Але така ж болюча потім - бо теж неправда. Пізніше страшно усвідомлювати, що я просто прикидалась, а насправді все так, як було й буде завжди.
Можна прикинутись, що я не сама? Дозвольте уявити, що у мене є кому писати листи й смс банального змісту своєю мовою й стилем. Зробити вигляд, що квітка - не від себе собі. Приписати їй почуття й настрій.
Гаряча ванна. Запах під назвою "Місяць" по всій квартирі. Здається, на даний момент він мені найближчий.
Декілька хвилин тому була музика, яка в останні роки перейшла у дещо зовсім протилежне до того, що існувало, коли мені було набагато менше років. А колись давно той диск був моїм улюбленим. Можу сказати, що то було перше, що мені реально сподобалась. Випадково знайшла старий диск, лежала у ванні і слухала, сприймаючи вже не так, як тоді, коли була молодша. Тексти. Зміст. Багато років тому то було щось цікаве, але схоже на казки - а тепер те, через що пройшла. І важко повірити, що такі пісні могла писати людина, яка зараз перетворилась на те, що часто бачимо на телеекранах і бігмордах. Люди змінюються у протилежний бік - ще одне тому підтвердження. І чомусь мимоволі згадується той_самий_німець. Планувала зустріти його саме з такими квітами. Так, я здатна дарувати квіти хлопцям. А що тут такого?
Кава. Текст. Редагування. Фото. Обробка. Тепер вже - музика, авторка якої майже не змінилась ні змістом, ні зовнішністю. Але це також те, що бере початок із тих часів, коли я ще не знала блакитних троянд і їхнього значення, коли чекала, але не здогадувалась, як буде. І, до речі, пов'язано з трояндами 3 роки тому. Такий збіг. Тоді я теж здивувалась. Хоча збігів було надзвичайно багато.
Я прикидалась, що потрібна Людині. Доказ - у вазі на столі. Цікаво, скільки людей повірило у справжність моєї вистави. I wonder if my performance was successful.
Фото збережуть несправжність сьогоднішньої важливості. Її доказ скоро зникне. І залишиться черговий спогад, прикинутись знову не зумію. Робила вигляд, що треба.
Дурила людей навколо - і більшість вірило, мабуть. Думали, що в мене хтось є. Але збрехати собі не змогла. Бо знаю правду. Що нема нікого, а квітка - сама від себе.
I'm married to myself. (c) Така правда, якої люди не знають.
Щасливі не розкусили мене, бо прикинулась одною з них. Грала роль, приміряючи на себе забутий застарілий образ, який давно вже належить молодим і талановитим. Рухи, вирази, навіювані думки. Спогади й запитання. Все навколо - несправжнє від навмисне спотвореного та зміщеного сприйняття. На ці хвилини йду не я, а та, що була 3 роки тому. Різниця суттєва. І квітка... Перша за 2 роки. Без змісту, почуттів та настрою. Поосто вбита, накачана хімією рослина, яка нагадала і створила ефект-враження. Сприйняла її чомусь як живу істоту.
Завтра буде post-mortem. Живі поряд з мертвими. Як люди колись, а у мене - рослини. Останні змінили стан 3 роки тому. Жива буде з ними, а трохи згодом - приєднається, проте ніколи не знаходитиметься поряд з тими чотирма фізично.
Будуть разом на фото, аби зберегти пам'ять про те, на що навряд чи наважусь іще. Надто це фальшиво, зовсім не цікава й не весела гра. Менш небезпечна, ніж віртуальна реальність - бо менш правдоподібна. Але така ж болюча потім - бо теж неправда. Пізніше страшно усвідомлювати, що я просто прикидалась, а насправді все так, як було й буде завжди.
Можна прикинутись, що я не сама? Дозвольте уявити, що у мене є кому писати листи й смс банального змісту своєю мовою й стилем. Зробити вигляд, що квітка - не від себе собі. Приписати їй почуття й настрій.
Гаряча ванна. Запах під назвою "Місяць" по всій квартирі. Здається, на даний момент він мені найближчий.
Декілька хвилин тому була музика, яка в останні роки перейшла у дещо зовсім протилежне до того, що існувало, коли мені було набагато менше років. А колись давно той диск був моїм улюбленим. Можу сказати, що то було перше, що мені реально сподобалась. Випадково знайшла старий диск, лежала у ванні і слухала, сприймаючи вже не так, як тоді, коли була молодша. Тексти. Зміст. Багато років тому то було щось цікаве, але схоже на казки - а тепер те, через що пройшла. І важко повірити, що такі пісні могла писати людина, яка зараз перетворилась на те, що часто бачимо на телеекранах і бігмордах. Люди змінюються у протилежний бік - ще одне тому підтвердження. І чомусь мимоволі згадується той_самий_німець. Планувала зустріти його саме з такими квітами. Так, я здатна дарувати квіти хлопцям. А що тут такого?
Кава. Текст. Редагування. Фото. Обробка. Тепер вже - музика, авторка якої майже не змінилась ні змістом, ні зовнішністю. Але це також те, що бере початок із тих часів, коли я ще не знала блакитних троянд і їхнього значення, коли чекала, але не здогадувалась, як буде. І, до речі, пов'язано з трояндами 3 роки тому. Такий збіг. Тоді я теж здивувалась. Хоча збігів було надзвичайно багато.
Я прикидалась, що потрібна Людині. Доказ - у вазі на столі. Цікаво, скільки людей повірило у справжність моєї вистави. I wonder if my performance was successful.
Фото збережуть несправжність сьогоднішньої важливості. Її доказ скоро зникне. І залишиться черговий спогад, прикинутись знову не зумію. Робила вигляд, що треба.