(no subject)
Сьогодні зможу зачинити всі двері й вікна від людей, відключити телефони і позакривати вікна й папки з фотографіями. Не хочу нікого ні бачити, ні чути.
Буде нічна кава і відчинене для думок вікно - і для ризику теж. Зможу посидіти на підвіконні, а може, якоїсь секунди наважусь зробити крок в інший бік. А може й ні.
Довіряти людям не можна. Від них - тільки біль. Якби була можливість, спілкувалася б лише з тваринами, в основному - з котами. Вони завжди розуміють і не насміхаються. Вони не визнають краси. З ними можна поговорити й вони не образяться через поганий настрій. Їм байдуже, чи тримають ліки мої емоції, чи ні. Коти роблять боляче тільки тоді, коли намагаються втриматись.
Зачинені двері, відключені телефони - відгороджусь від світу гарних.
Знаю, що коли кажуть "маю йти" чи "got to go, see you tomorrow", цього "завтра" може не настати ніколи. Наступного разу може просто не бути. Тому дуже боюся цих виразів. Так само, як і "вибач, нема коли спілкуватись" може означати культурну форму "відчепись, потворо". Це страшно. А коти такого не роблять.
Буде нічна кава і відчинене для думок вікно - і для ризику теж. Зможу посидіти на підвіконні, а може, якоїсь секунди наважусь зробити крок в інший бік. А може й ні.
Довіряти людям не можна. Від них - тільки біль. Якби була можливість, спілкувалася б лише з тваринами, в основному - з котами. Вони завжди розуміють і не насміхаються. Вони не визнають краси. З ними можна поговорити й вони не образяться через поганий настрій. Їм байдуже, чи тримають ліки мої емоції, чи ні. Коти роблять боляче тільки тоді, коли намагаються втриматись.
Зачинені двері, відключені телефони - відгороджусь від світу гарних.
Знаю, що коли кажуть "маю йти" чи "got to go, see you tomorrow", цього "завтра" може не настати ніколи. Наступного разу може просто не бути. Тому дуже боюся цих виразів. Так само, як і "вибач, нема коли спілкуватись" може означати культурну форму "відчепись, потворо". Це страшно. А коти такого не роблять.