Рамзеса приспали
Зателефонувала мама, захлебувалася сльозами. Я в якусь мить навіть подумала, що тато помер. "Що сталося?" А вона ридає, що приспала Рамзеса. Не може заспокоїтися. Я, якщо чесно, сама вчора їй сказала його приспати в разі чого. Так, я вважаю це "гуманним" ставленням до тяжкохворої собаки. Там було вже геть погано. Останні дні він не вставав, останню добу не міг навіть підвести голову, весь час, день і ніч, скавулів, йому було дуже боляче. Кололи знеболювальні, йому не допомагало... Води не пив. Йому було 16,5 років. Довге собаче життя.
Я його вибрала, коли ще сама була підлітком. Навчала, возилася. Та коли у 18 роз'їжджалися, то мама забрала його собі, бо життя у мене кочове і нестабільне. Так він у неї і жив. А тепер його нема.
- Ярослав, Рамзес помер. Він довго хворів і помер.
- Як і Дружок, він теж помер. Бо прийшов його час.
- Так, бо прийшов час.
- Це ж і ти скоро помреш. Бо твій час прийшов. Дружок, Рамзес, потім ти...
- Ярчик, собаки живуть менше за людей.
- Ну значить дід Василь, він же уже старий.
- Ярослав, про це ніхто не знає, це неможливо передбачити.
- А я помру раніше за Северина? Я ж старший? А буває, що діти помирають? А чого?
Загалом нормальний дитячий процес усвідомлення смерті та смертності.
Я його вибрала, коли ще сама була підлітком. Навчала, возилася. Та коли у 18 роз'їжджалися, то мама забрала його собі, бо життя у мене кочове і нестабільне. Так він у неї і жив. А тепер його нема.
- Ярослав, Рамзес помер. Він довго хворів і помер.
- Як і Дружок, він теж помер. Бо прийшов його час.
- Так, бо прийшов час.
- Це ж і ти скоро помреш. Бо твій час прийшов. Дружок, Рамзес, потім ти...
- Ярчик, собаки живуть менше за людей.
- Ну значить дід Василь, він же уже старий.
- Ярослав, про це ніхто не знає, це неможливо передбачити.
- А я помру раніше за Северина? Я ж старший? А буває, що діти помирають? А чого?
Загалом нормальний дитячий процес усвідомлення смерті та смертності.