Барук Казад! Воістину Казад! або Продовження історії гномів та Самітньої гори
Колись давно я обіцяв дописати "внутрішню" історію гномів Середзем’я... Пройшло пів року, а тому можна нарешті публікувати ;) Перерошую за таку затримку, але бракувало часу завершити цей текст. І сподіваюся протягом місяця дописати історію про Кірдана та ельфійські перстені, якщо це когось ще цікавить :)
В попередньому дописі я спробував з*ясувати "геополітичні" мотиви Ґандальфа щодо походу гномів до Самітної гори. Проте чому ж самі гноми хотіли повернути своє королівство? Саме цьому присвячений мій третій допис.
Королі гномів
По-перше, зупинимося на питанні, чи могли вибрати гноми собі короля? Точніше: чи могли гноми вирішувати, чи варто віддавати своє життя за певного вождя?
Попри те, що ми живемо в демократичному світі, в Середзем*ї королі - постаті сакральні. Толкін в своїй текстах опирався на пласт європейських міфологій та епосів, а там королі - завжди чудотворці. Я свідомо покликаюся на поняття Марка Блока (і однойменну працю). Король є не просто людина, яка перша серед рівних, король - інший, кращий від інших. Згадаймо Араґорна, який у ВП лікує гобітів та Еовін відваром з ателас, який лише в руках Короля має цілющу силу. В цьому і криється джерело влади короля (в традиційних суспільствах).
В гномів королі теж не прості. Насправді в гномів є Сім Праотців, які є родоначальниками Семи родів гномів. Один з них - Дурін, який є далеким предком Торіна. (До речі, саме тому гномам Саурон дав сім перстенів: кожному роду по штуці, сподіваючись, що всі гноми в такий спосіб перейдуть на його бік. Цікаво, що це також є непрямим свічденням "самурайського" духу гномів. Щодо людей перстенів було 9, але тут Саурон не припускав, що саме стільки існує людських племен. Але ми відійшли від теми.)
Щоб продовжити "нудити" про гномівських королів, перелічимо всі держави, які існували одночасно: Еребор та Залізні гори, Еребор та Морія (похід Баліна), Еребор та Аґларонд (печери біля Хельмової паді, де правив Ґімлі). А ось генеалогічне дерево гномівських правителів:
Зверніть увагу, Балін - нащадок Дуріна, як і Ґімлі. Тобто всі нові (чи "паралельні") королівства створено нащадками Дуріна. (До Еребору та Залізних гір повернемося згодом, бо там складніша справа). Як зазначав вже згадуваний Марк Блок, за все Середньовіччя було лише дві спроби створити "нові" королівства (тобто самопроголошення себе королями якихось дворян/вождів). І всі вони провалилися ще за життя цих "самозваних" королів. Отже, ставлення гномів до монархії можна цілком зрозуміти, пригадавши справжнє Середньовіччя. Навіщо?
1. Міграції гномів в ІІІ Епоху
Перейдемо до пункту "по-друге", тобто історії гномів. Першопочатково народ Дуріна жив Морії, проте гноми настільки глибоко вгризлися в Імлисті гори, що випустили на волю Балрога, який вбив Дуріна VI та його сина (та й частину гномів "простого роду", як можна припустити). Після цього гноми зрозуміли: життя в Морії їм не буде, а тому рушили на північ і осіли в Самітній горі. Але там їм не сиділося і наступний правитель повів гномів ще далі на північ - в Сиві гори. Там гноми процвітали близько трьох століть, поки на них не почали нападати дракони. Драконів приваблювало золото, яке збирали гноми, а останні не вміли добре боронитися, а тому після загибелі протягом 4 років двох королів та одного принца (тобто ще кількох сотень чи тисяч простих гномів, адже королі не гинуть на самоті), гноми знову вирушили в міграцію. Але цього разу в їх лавах відбувся розкол: старший син останнього короля вирушив назад до Самітної гори (це був нам відомий Трор), а от його брат Ґрор вирушив до Залізних гір, де створив окрему державу гномів. До речі, це підтверджує висловлену вище тезу: в гномів правителем може бути лише нащадок Дуріна.
Схематично всі ці переміщення гномів можна зобразити наступним чином:
А далі йде вже відома нам з фільму історія: прилетів Смауґ, знищив Еребор, гноми знов у вигнанні. От тільки Трор і його син та внук не ведуть свій народ до Ґрора (брата Трора, до речі), але вирушають на південь - шукати кращої долі. Чому так? Я можу лише висловити припущення: Трор був правителем народу Дуріна, але на зразок імператора Священної Римської імперії в XVI ст.: ніби керує, а владу має лише у власному "домені". Так само і Трор: він формально правитель, а практично в Залізних горах всім керує Ґрор. Йти до нього "в гості", це ставити себе в незручне становище: верховний правитель, який просто "паразитує", бо нічого не вирішує і нічим не править, але пошани і поваги до себе вимагає (бо нащадок Дуріна). От Трор і йде в мандри, аби не ганьбитися.
І ось тут починається частина друга.
2. Історія перстеня Дуріна
Як ми знаємо, Саурон кожному Праотцеві гномів дав по перстеню, сподіваючись, що ефект буде як з назгулами: гноми перейдуть на його бік. Але виявилося, що не все так просто. Єдине, чого досяг Саурон - розпалив в гномів жадобу золота. Риса не надто позитивна, але не скажеш, що веде до табору фанатів Саурона. (В гномів навіть було переконання, що скарбницю кожного з Родів було створено завдяки перстеням.)
Правда, гноми через це виявилися "нейтральними" в боротьбі Добра (тобто ельфів та союзних їм людей) зі Злом (тобто орками та союзними їм людям). Вони стояли збоку і дивилися, хто переможе. Або й не дивилися, бо їх цікавило золото в горах, а не потасовки на рівнинах. Єдиний Рід, який брав участь в цій масакрі - рід Дуріна. Саме вони долучилися до Останнього союзу і війни з Сауроном (отої, де пальці рубали, перстень Саурона присвоювали і так далі). За що ельфи гномам народу Дуріна були вельми вдячні, проте до цього ще справа дійде.
Перстень Дуріна передавався в спадок, а тому його отримав і Трор. І ось тут "почалося". Оскільки перстень розпалював в гномів жадобу золота, то Трор опинився в ситуації суперечливих команд: золото він мав в Ереборі, але втратив. Нове "заробити чесним шляхом", тобто розпочавши гірничо-добувні роботи, було неможливо: всі гірські масиви вже або зайняті гномами, або балрогами/драконами/орками.
Заробляти гроші ковальською справою? Шлях довгий і малоперспективний, а тому Трор своїм синові та внукові так і каже: перстень дає примножує існуюче золото, а не створює його "з нічого". Про перстень він розказує лише Траїнові, йому ж він дає його на зберігання. А сам з одним слугою (Наром) йде до Морії.
Так, Трор з*їхав з ґлузду і вирішив відбити Морію в Балрога самотужки, тобто власними (індивідуальними) силами. Зробив він це потайки від решти підданих, тобто мети свого походу не розкрив. Нар впрошував повелителя не йти в Морію, але Трор не погодився. В Морії його вбив орк Азоґ. Оскільки Нар уцілів, то Азоґ "попросив" його передати решті гномів: жебраки не повинні самовільно вламуватися до заможних людей по милостиню. Трор же ж зайшов до печер Морії, а тому знайшов свою смерть. За це Азоґ відтяв йому голову, а на лобі випалив своє ім*я (саме так Нар і дізнався, хто вчинив таку наругу над спадкоємцем Дуріна). Той же Азоґ дав Нару милостиню: кошель з дрібними монетами. Нар не зміг поховати свого короля і був вигнаний з Морії (але бачив, що орки розрубали тіло короля Трора і кинули шматки воронам). Все це мало велике значення для гномів і для подальшої оповіді, а тому я зупиняюся на таких, здавалось би, несуттєвих деталях.
Нар повернувся до Траїна, який жив в Дунланді (який через 200 років стане на бік Сарумана) і займався ковальством, і розповів йому історію смерті Трора. Сім днів Траїн ІІ сидів, не промовляючи ні слова, а на восьмий підвівся і вигукнув: "Цього стерпіти не можна!" Відтак, слід було мститися. І ось тут виявилася проблема: клан Трора був надто нечисельним, а тому Траїн розіслав гінців до всіх гномів - всіх семи колін. І ті виступили, бо образа, завдана спадкоємцю одного з Праотців гномів - образа для всіх гномів. Відтак, через три роки збиралося військо гномів, а потім ще шість років вели бої. Врешті, останнім оплотом орків стала Морія (де сидить Балрог). Битва відбувалася в долині Азанулбізар (біля озера Келед-Зарам).
Як не дивно, але атакували першими орки: їх було більше, вони розуміли, що відступати нікуди... Вони розбили авангард гномів (на чолі з Траїном). Траїн та його клан відступили до Келед-Зарам (де був ліс), але орки на них так міцно напосідалися, що убили Фреріна (молодшого брата Торіна), а самому Траїну завдали кілька важких ран (Траїн втратив в тих боях око). Торіна так притиснули, що розрубали йому щит, а тому він вхопив дубову гіляку - і послуговувався нею як щитом. Власне звідси його прізвисько Дубощит - своєрідна іронія, але також згадка про ту битву.
Загалом гномам було б скрутно, якби не підкріплення з Залізних гір: Наїн вдарив вже в розпал битви, а тому його гноми погнали орків аж до самих воріт Морії. Лише тоді в бій вступив сам Азоґ. Він звернувся до Наїна зі словами: "Ще один жебрак біля мого порогу?! Невже і тобі слід подати милостині?", - чим розлютив гнома і змусив відчайдушно атакувати. Саме ця атака і коштувала йому життя: Наїн був втомлений битвою, а Азоґ - ні, а тому гном промахнувся, його келеп розколовся об камінь, а сам гном заточився вперед, і по його шиї завдав удару Азоґ. Хоч його ятаган не розсік обладунку (бармицю), він зламав шию гному. Проте тріумфувати Азоґу не довелося, бо його армія була розбита. Азоґ спробував втекти до пітьми Морійських печер, але біля воріт його наздогнав Даїн (син щойно убитого Наїна) і один ударом відрубав голову орку. Але повернувся він до табору з обличчям, сірим від страху.
Битву було виграно. Голову Азоґа насадили на піку посеред табору гномів, а до рота йому запхали гаманець з тими мідяками, що він дав Нару. Жодного з тих мідяків Нар не витратив і гноми змогли повернути свій борг сповна.
Траїн ІІ був втішений, але Даїн відмовив його повертатися до Морії (хоча це було королівство Дуріна, на яке Траїн міг тепер спокійно претендувати) - через Балрога, якого, очевидно, побачив Даїн в день битви.
Гноми не змогли поховати своїх полеглих. За традицією вони ховали покійних в кам’яних гробницях, але каменю в долині Азанулбізар не було, щоб скласти кургани: довлелося б спускатися до Андуїну, а це б зайняло декілька років. (Варто згадати 2-ий том ВП, де Ґімлі пропонує поховати Боромира в такій же гробниці, але тоді Арагорн відмовляється від цього, бо - як завжди - бракує часу.) А тому гноми змушені були спалити своїх полеглих, хоча це і повністю суперечило їхнім звичаям. Саме через це було вирубано ліс біля озера Келед-Зарам. І дим від поховальних багать було видно аж в Лоріені. Саме тому, варто гному сказати, що серед його предків був спалений гном - і це є викликає повагу в оточуючих.
Власне, у фільмі весь цей епічний момент було опущено, що дуже прикро.
Після цього бою Траїн ІІ та його син Торін вирушили далі в мандри. Врешті-решт, вони знайшли прихисток в Еред Луїн, де займалися гірничою справою, але в горах благородних металів не було, а тому Траїн та Торін були королями ковалів. Та й самі займалися ковальством. Втім, до них почали збиратися решта гномів з коліна Дуріна, яких розкидало по світу після нападу Смауга та війни з орками.
І ось тут проявився перстень. Як ми пам’ятаємо, він розпалював в гномів жадобу до золота. А оскільки в Синіх горах його не було, то тепер в Траїна ІІ стався напад слабоумства. Він раптом зрозумів, що в Самітній горі лежить повно золота. Єдина перешкода - дракон. Як і Трор, Траїн вирішив, що це не така вже велика проблема. Він взяв з собою кількох товаришів (зокрема, Баліна та Дваліна) - і пішов в похід до Самітньої гори. Певна іронія долі є в цьому поході, адже через 90 років в такий же похід відправиться Торін. Тільки цього разу все було набагато сумніше: Траїн пішов потайки, навіть не попередивши Торіна - рідного сина.
Компанія змогла перейти Імлисті гори, але їх постійно переслідували клопоти і проблеми: напади орків, хижі птахи, що відверто стежили за походом. Перейшовши Андуїн, компанія зазнала втрати: зник Траїн. Розпочалася злива і гноми сховалися в Чорному лісі. Там вони переночували, але на ранок виявили, що Траїн ІІ зник. Після кількох днів даремних пошуків Балін повів товаришів назад в Еред Луїн, де повідомив гірку новину Торіну, який став Торіном ІІ - королем гномів.
Чому зник Траїн? Саурон виявив, що перстені не роблять гномів його рабами, а тому почав їх "збирати": якісь він нищив з допомогою драконів, якісь захоплював силою (у ВП Даїну Саурон пропонує декілька перстенів гномів взамін за інформацію про Більбо). Тому Траїна було схоплено і доставлено в Дол Ґулдур, де після катувань перстень було відібрано, а самого короля залишено помирати.
І ось тут у фільмі зник ще один епізод, який є дуже важливим для Толкіна: "сліпота" зла. Саурон цікавився лише перстенями, а тому в Траїна не забрав ні карти, ні ключа від потаємних дверей, які Ґандальф вручить Торіну під час гостини в Більбо. Траїна просто залишили помирати. Він зовсім втратив розум, не пам’ятав навіть свого імені. Він тільки знав, що синові слід передати карту і ключ. Саме з такими скупими вдомостями Ґандальфові довелося шукати Торіна. Як до Ґандальфа потрапили ці речі? Про це я писав раніше :) Отже, якби Саурон просто вбив Траїна, всієї подорожі не трапилося - і план Ґандальфа з порятунку Півночі не вдався б... А це означало падіння Рівенденлу і неможливість скликати Світлу Раду, а тому Фродо не відправив би перстеня до Ородруїну. Та, загалом, він би й не отримав перстеня від Більбо, бо той не потрапив би до Імлистих гір, адже Торін не мав би підстав вирушати в похід і слухатися Ґандальфа. (А саме цим Ґандальф і шантажував Торіна, щоб той взяв Більбо з гномами.)
Отже, лише бажання принизити переможеного ворога і врятувало світлі сили від поразки. Ґандальф вручив спадок Траїна Торіну ІІ і відправив гномів в похід. Чому Торін погодився Більба, який мав бути викрадачем? Та тому що головна мета - нахапати золота. Згададаймо, як гноми сприкрилися, коли з’ясувалося, що Більбо потребуватиме століть, щоб викрасти все золото з гори. Лише тоді вони зрозуміли, що дракон - це проблема, яку слід вирішувати. Чому ж раніше вони її так ігнорували? Та тому що дракон Смауґ зміг "вижити" веськлан Трора з гори. І тоді клан був в розцвіті і мав союзників - людей з Долу (Dale). Як же ж залишки цього клану, які живуть в Еред Луїн, можуть розраховувати зробити те, чого не зміг весь народ? Отому Торін пристає на план Ґандальфа, бо вважає це вигідною угодою. Більбо йде в "довісок", але теж буде корисним - тягатиме золото.
А далі вже починається історія "Гобіта", а тому не буду спойлерити ;)
В попередньому дописі я спробував з*ясувати "геополітичні" мотиви Ґандальфа щодо походу гномів до Самітної гори. Проте чому ж самі гноми хотіли повернути своє королівство? Саме цьому присвячений мій третій допис.
Королі гномів
По-перше, зупинимося на питанні, чи могли вибрати гноми собі короля? Точніше: чи могли гноми вирішувати, чи варто віддавати своє життя за певного вождя?
Попри те, що ми живемо в демократичному світі, в Середзем*ї королі - постаті сакральні. Толкін в своїй текстах опирався на пласт європейських міфологій та епосів, а там королі - завжди чудотворці. Я свідомо покликаюся на поняття Марка Блока (і однойменну працю). Король є не просто людина, яка перша серед рівних, король - інший, кращий від інших. Згадаймо Араґорна, який у ВП лікує гобітів та Еовін відваром з ателас, який лише в руках Короля має цілющу силу. В цьому і криється джерело влади короля (в традиційних суспільствах).
В гномів королі теж не прості. Насправді в гномів є Сім Праотців, які є родоначальниками Семи родів гномів. Один з них - Дурін, який є далеким предком Торіна. (До речі, саме тому гномам Саурон дав сім перстенів: кожному роду по штуці, сподіваючись, що всі гноми в такий спосіб перейдуть на його бік. Цікаво, що це також є непрямим свічденням "самурайського" духу гномів. Щодо людей перстенів було 9, але тут Саурон не припускав, що саме стільки існує людських племен. Але ми відійшли від теми.)
Щоб продовжити "нудити" про гномівських королів, перелічимо всі держави, які існували одночасно: Еребор та Залізні гори, Еребор та Морія (похід Баліна), Еребор та Аґларонд (печери біля Хельмової паді, де правив Ґімлі). А ось генеалогічне дерево гномівських правителів:
Зверніть увагу, Балін - нащадок Дуріна, як і Ґімлі. Тобто всі нові (чи "паралельні") королівства створено нащадками Дуріна. (До Еребору та Залізних гір повернемося згодом, бо там складніша справа). Як зазначав вже згадуваний Марк Блок, за все Середньовіччя було лише дві спроби створити "нові" королівства (тобто самопроголошення себе королями якихось дворян/вождів). І всі вони провалилися ще за життя цих "самозваних" королів. Отже, ставлення гномів до монархії можна цілком зрозуміти, пригадавши справжнє Середньовіччя. Навіщо?
1. Міграції гномів в ІІІ Епоху
Перейдемо до пункту "по-друге", тобто історії гномів. Першопочатково народ Дуріна жив Морії, проте гноми настільки глибоко вгризлися в Імлисті гори, що випустили на волю Балрога, який вбив Дуріна VI та його сина (та й частину гномів "простого роду", як можна припустити). Після цього гноми зрозуміли: життя в Морії їм не буде, а тому рушили на північ і осіли в Самітній горі. Але там їм не сиділося і наступний правитель повів гномів ще далі на північ - в Сиві гори. Там гноми процвітали близько трьох століть, поки на них не почали нападати дракони. Драконів приваблювало золото, яке збирали гноми, а останні не вміли добре боронитися, а тому після загибелі протягом 4 років двох королів та одного принца (тобто ще кількох сотень чи тисяч простих гномів, адже королі не гинуть на самоті), гноми знову вирушили в міграцію. Але цього разу в їх лавах відбувся розкол: старший син останнього короля вирушив назад до Самітної гори (це був нам відомий Трор), а от його брат Ґрор вирушив до Залізних гір, де створив окрему державу гномів. До речі, це підтверджує висловлену вище тезу: в гномів правителем може бути лише нащадок Дуріна.
Схематично всі ці переміщення гномів можна зобразити наступним чином:
А далі йде вже відома нам з фільму історія: прилетів Смауґ, знищив Еребор, гноми знов у вигнанні. От тільки Трор і його син та внук не ведуть свій народ до Ґрора (брата Трора, до речі), але вирушають на південь - шукати кращої долі. Чому так? Я можу лише висловити припущення: Трор був правителем народу Дуріна, але на зразок імператора Священної Римської імперії в XVI ст.: ніби керує, а владу має лише у власному "домені". Так само і Трор: він формально правитель, а практично в Залізних горах всім керує Ґрор. Йти до нього "в гості", це ставити себе в незручне становище: верховний правитель, який просто "паразитує", бо нічого не вирішує і нічим не править, але пошани і поваги до себе вимагає (бо нащадок Дуріна). От Трор і йде в мандри, аби не ганьбитися.
І ось тут починається частина друга.
2. Історія перстеня Дуріна
Як ми знаємо, Саурон кожному Праотцеві гномів дав по перстеню, сподіваючись, що ефект буде як з назгулами: гноми перейдуть на його бік. Але виявилося, що не все так просто. Єдине, чого досяг Саурон - розпалив в гномів жадобу золота. Риса не надто позитивна, але не скажеш, що веде до табору фанатів Саурона. (В гномів навіть було переконання, що скарбницю кожного з Родів було створено завдяки перстеням.)
Правда, гноми через це виявилися "нейтральними" в боротьбі Добра (тобто ельфів та союзних їм людей) зі Злом (тобто орками та союзними їм людям). Вони стояли збоку і дивилися, хто переможе. Або й не дивилися, бо їх цікавило золото в горах, а не потасовки на рівнинах. Єдиний Рід, який брав участь в цій масакрі - рід Дуріна. Саме вони долучилися до Останнього союзу і війни з Сауроном (отої, де пальці рубали, перстень Саурона присвоювали і так далі). За що ельфи гномам народу Дуріна були вельми вдячні, проте до цього ще справа дійде.
Перстень Дуріна передавався в спадок, а тому його отримав і Трор. І ось тут "почалося". Оскільки перстень розпалював в гномів жадобу золота, то Трор опинився в ситуації суперечливих команд: золото він мав в Ереборі, але втратив. Нове "заробити чесним шляхом", тобто розпочавши гірничо-добувні роботи, було неможливо: всі гірські масиви вже або зайняті гномами, або балрогами/драконами/орками.
Заробляти гроші ковальською справою? Шлях довгий і малоперспективний, а тому Трор своїм синові та внукові так і каже: перстень дає примножує існуюче золото, а не створює його "з нічого". Про перстень він розказує лише Траїнові, йому ж він дає його на зберігання. А сам з одним слугою (Наром) йде до Морії.
Так, Трор з*їхав з ґлузду і вирішив відбити Морію в Балрога самотужки, тобто власними (індивідуальними) силами. Зробив він це потайки від решти підданих, тобто мети свого походу не розкрив. Нар впрошував повелителя не йти в Морію, але Трор не погодився. В Морії його вбив орк Азоґ. Оскільки Нар уцілів, то Азоґ "попросив" його передати решті гномів: жебраки не повинні самовільно вламуватися до заможних людей по милостиню. Трор же ж зайшов до печер Морії, а тому знайшов свою смерть. За це Азоґ відтяв йому голову, а на лобі випалив своє ім*я (саме так Нар і дізнався, хто вчинив таку наругу над спадкоємцем Дуріна). Той же Азоґ дав Нару милостиню: кошель з дрібними монетами. Нар не зміг поховати свого короля і був вигнаний з Морії (але бачив, що орки розрубали тіло короля Трора і кинули шматки воронам). Все це мало велике значення для гномів і для подальшої оповіді, а тому я зупиняюся на таких, здавалось би, несуттєвих деталях.
Нар повернувся до Траїна, який жив в Дунланді (який через 200 років стане на бік Сарумана) і займався ковальством, і розповів йому історію смерті Трора. Сім днів Траїн ІІ сидів, не промовляючи ні слова, а на восьмий підвівся і вигукнув: "Цього стерпіти не можна!" Відтак, слід було мститися. І ось тут виявилася проблема: клан Трора був надто нечисельним, а тому Траїн розіслав гінців до всіх гномів - всіх семи колін. І ті виступили, бо образа, завдана спадкоємцю одного з Праотців гномів - образа для всіх гномів. Відтак, через три роки збиралося військо гномів, а потім ще шість років вели бої. Врешті, останнім оплотом орків стала Морія (де сидить Балрог). Битва відбувалася в долині Азанулбізар (біля озера Келед-Зарам).
Як не дивно, але атакували першими орки: їх було більше, вони розуміли, що відступати нікуди... Вони розбили авангард гномів (на чолі з Траїном). Траїн та його клан відступили до Келед-Зарам (де був ліс), але орки на них так міцно напосідалися, що убили Фреріна (молодшого брата Торіна), а самому Траїну завдали кілька важких ран (Траїн втратив в тих боях око). Торіна так притиснули, що розрубали йому щит, а тому він вхопив дубову гіляку - і послуговувався нею як щитом. Власне звідси його прізвисько Дубощит - своєрідна іронія, але також згадка про ту битву.
Загалом гномам було б скрутно, якби не підкріплення з Залізних гір: Наїн вдарив вже в розпал битви, а тому його гноми погнали орків аж до самих воріт Морії. Лише тоді в бій вступив сам Азоґ. Він звернувся до Наїна зі словами: "Ще один жебрак біля мого порогу?! Невже і тобі слід подати милостині?", - чим розлютив гнома і змусив відчайдушно атакувати. Саме ця атака і коштувала йому життя: Наїн був втомлений битвою, а Азоґ - ні, а тому гном промахнувся, його келеп розколовся об камінь, а сам гном заточився вперед, і по його шиї завдав удару Азоґ. Хоч його ятаган не розсік обладунку (бармицю), він зламав шию гному. Проте тріумфувати Азоґу не довелося, бо його армія була розбита. Азоґ спробував втекти до пітьми Морійських печер, але біля воріт його наздогнав Даїн (син щойно убитого Наїна) і один ударом відрубав голову орку. Але повернувся він до табору з обличчям, сірим від страху.
Битву було виграно. Голову Азоґа насадили на піку посеред табору гномів, а до рота йому запхали гаманець з тими мідяками, що він дав Нару. Жодного з тих мідяків Нар не витратив і гноми змогли повернути свій борг сповна.
Траїн ІІ був втішений, але Даїн відмовив його повертатися до Морії (хоча це було королівство Дуріна, на яке Траїн міг тепер спокійно претендувати) - через Балрога, якого, очевидно, побачив Даїн в день битви.
Гноми не змогли поховати своїх полеглих. За традицією вони ховали покійних в кам’яних гробницях, але каменю в долині Азанулбізар не було, щоб скласти кургани: довлелося б спускатися до Андуїну, а це б зайняло декілька років. (Варто згадати 2-ий том ВП, де Ґімлі пропонує поховати Боромира в такій же гробниці, але тоді Арагорн відмовляється від цього, бо - як завжди - бракує часу.) А тому гноми змушені були спалити своїх полеглих, хоча це і повністю суперечило їхнім звичаям. Саме через це було вирубано ліс біля озера Келед-Зарам. І дим від поховальних багать було видно аж в Лоріені. Саме тому, варто гному сказати, що серед його предків був спалений гном - і це є викликає повагу в оточуючих.
Власне, у фільмі весь цей епічний момент було опущено, що дуже прикро.
Після цього бою Траїн ІІ та його син Торін вирушили далі в мандри. Врешті-решт, вони знайшли прихисток в Еред Луїн, де займалися гірничою справою, але в горах благородних металів не було, а тому Траїн та Торін були королями ковалів. Та й самі займалися ковальством. Втім, до них почали збиратися решта гномів з коліна Дуріна, яких розкидало по світу після нападу Смауга та війни з орками.
І ось тут проявився перстень. Як ми пам’ятаємо, він розпалював в гномів жадобу до золота. А оскільки в Синіх горах його не було, то тепер в Траїна ІІ стався напад слабоумства. Він раптом зрозумів, що в Самітній горі лежить повно золота. Єдина перешкода - дракон. Як і Трор, Траїн вирішив, що це не така вже велика проблема. Він взяв з собою кількох товаришів (зокрема, Баліна та Дваліна) - і пішов в похід до Самітньої гори. Певна іронія долі є в цьому поході, адже через 90 років в такий же похід відправиться Торін. Тільки цього разу все було набагато сумніше: Траїн пішов потайки, навіть не попередивши Торіна - рідного сина.
Компанія змогла перейти Імлисті гори, але їх постійно переслідували клопоти і проблеми: напади орків, хижі птахи, що відверто стежили за походом. Перейшовши Андуїн, компанія зазнала втрати: зник Траїн. Розпочалася злива і гноми сховалися в Чорному лісі. Там вони переночували, але на ранок виявили, що Траїн ІІ зник. Після кількох днів даремних пошуків Балін повів товаришів назад в Еред Луїн, де повідомив гірку новину Торіну, який став Торіном ІІ - королем гномів.
Чому зник Траїн? Саурон виявив, що перстені не роблять гномів його рабами, а тому почав їх "збирати": якісь він нищив з допомогою драконів, якісь захоплював силою (у ВП Даїну Саурон пропонує декілька перстенів гномів взамін за інформацію про Більбо). Тому Траїна було схоплено і доставлено в Дол Ґулдур, де після катувань перстень було відібрано, а самого короля залишено помирати.
І ось тут у фільмі зник ще один епізод, який є дуже важливим для Толкіна: "сліпота" зла. Саурон цікавився лише перстенями, а тому в Траїна не забрав ні карти, ні ключа від потаємних дверей, які Ґандальф вручить Торіну під час гостини в Більбо. Траїна просто залишили помирати. Він зовсім втратив розум, не пам’ятав навіть свого імені. Він тільки знав, що синові слід передати карту і ключ. Саме з такими скупими вдомостями Ґандальфові довелося шукати Торіна. Як до Ґандальфа потрапили ці речі? Про це я писав раніше :) Отже, якби Саурон просто вбив Траїна, всієї подорожі не трапилося - і план Ґандальфа з порятунку Півночі не вдався б... А це означало падіння Рівенденлу і неможливість скликати Світлу Раду, а тому Фродо не відправив би перстеня до Ородруїну. Та, загалом, він би й не отримав перстеня від Більбо, бо той не потрапив би до Імлистих гір, адже Торін не мав би підстав вирушати в похід і слухатися Ґандальфа. (А саме цим Ґандальф і шантажував Торіна, щоб той взяв Більбо з гномами.)
Отже, лише бажання принизити переможеного ворога і врятувало світлі сили від поразки. Ґандальф вручив спадок Траїна Торіну ІІ і відправив гномів в похід. Чому Торін погодився Більба, який мав бути викрадачем? Та тому що головна мета - нахапати золота. Згададаймо, як гноми сприкрилися, коли з’ясувалося, що Більбо потребуватиме століть, щоб викрасти все золото з гори. Лише тоді вони зрозуміли, що дракон - це проблема, яку слід вирішувати. Чому ж раніше вони її так ігнорували? Та тому що дракон Смауґ зміг "вижити" веськлан Трора з гори. І тоді клан був в розцвіті і мав союзників - людей з Долу (Dale). Як же ж залишки цього клану, які живуть в Еред Луїн, можуть розраховувати зробити те, чого не зміг весь народ? Отому Торін пристає на план Ґандальфа, бо вважає це вигідною угодою. Більбо йде в "довісок", але теж буде корисним - тягатиме золото.
А далі вже починається історія "Гобіта", а тому не буду спойлерити ;)