Ну ось завтра вже лютий
Не всі свідомі цього, але Лютий -- мій персонаж. Мені навіть прикро, що на "Лютого" (повість) за "Славкою" (повістю) у "Славці" (книжці) багато хто не звернув уваги. А між іншим...
ОБЛИЧЧЯ
Потім він зліз, взяв у руку трохи снігу, зім’яв комом і з’їв. І видав:
- О, смачненьке!
Зім’яв собі більшу грудку і знову з’їв.
Сказав мені, чамкаючи:
Він завжди був для мене смачнющим. Але ж не таким!
Я тим часом приліг на сніг ницьма.
Від мого обличчя сніг трошки розтавав, і піді мною утворювалась ніби моя маска.
Я пролежав так із хвилину, а потім став.
Долі лежало моє зображення. Відбилися навіть зморшки, які утворюються, коли усмішка.
Лютого охопив невимовний захват.
Він покинув вижирати сніг і теж ліг ницьма.
Коли став - на снігу лежало красиве молоде його лице.
- Ху-ух! - весело скрикнув Лютий. - Хто тебе такого навчив?
- Випадково придумалося. Колись ми гуляли з однією дівкою. Вона показувала, як треба складатися, коли вітаєшся із королевою Британії. Не втрималась і впала лицем у сніг. І так утворилося її друге обличчя.
Лютий став на коліна і зробив іще однин свій відбиток веселий. А потім однин дикий і однин з відкритим ротом і з зубами.`
- Як ти думаєш, що у мене на умі? - спитав Лютий.
- Я думаю, що ти відчуваєш любов, - сказав я.
(Для стороннього ока: це фрагмент із видання Ткачук, Г. Славка : повісті, новели / Г. Ткачук. - Львів Кальварія, 2006. - 160 с.)
ОБЛИЧЧЯ
Потім він зліз, взяв у руку трохи снігу, зім’яв комом і з’їв. І видав:
- О, смачненьке!
Зім’яв собі більшу грудку і знову з’їв.
Сказав мені, чамкаючи:
Він завжди був для мене смачнющим. Але ж не таким!
Я тим часом приліг на сніг ницьма.
Від мого обличчя сніг трошки розтавав, і піді мною утворювалась ніби моя маска.
Я пролежав так із хвилину, а потім став.
Долі лежало моє зображення. Відбилися навіть зморшки, які утворюються, коли усмішка.
Лютого охопив невимовний захват.
Він покинув вижирати сніг і теж ліг ницьма.
Коли став - на снігу лежало красиве молоде його лице.
- Ху-ух! - весело скрикнув Лютий. - Хто тебе такого навчив?
- Випадково придумалося. Колись ми гуляли з однією дівкою. Вона показувала, як треба складатися, коли вітаєшся із королевою Британії. Не втрималась і впала лицем у сніг. І так утворилося її друге обличчя.
Лютий став на коліна і зробив іще однин свій відбиток веселий. А потім однин дикий і однин з відкритим ротом і з зубами.`
- Як ти думаєш, що у мене на умі? - спитав Лютий.
- Я думаю, що ти відчуваєш любов, - сказав я.
(Для стороннього ока: це фрагмент із видання Ткачук, Г. Славка : повісті, новели / Г. Ткачук. - Львів Кальварія, 2006. - 160 с.)