Як ми жили у Каневі, звідти поїхали, а потім повернулися
Вкінці осені ми звільнилися з роботи і вирішили поїхати кудись пожити. Кудись поза Київ. Я дуже хотіла на море і щоб поруч були гори. Але Крим - це було далеко, а нам ще кілька разів треба було приїжджати до Києва, тому ми вирішили шукати місто десь поблизу.
У Каневі я була тільки один раз. І то проїздом вночі, в мороз -25 С. Ми тільки з вікна глянули на собор, заїхали на могилу Шевченка помолитись і поїхали з міста.
І ми вирішили їхати в Канів. Там є море - широкий Дніпро і Канівське водосховище. І гори є - Канівські, оті, що Шевченко їх називав кручами. Вкінці грудня, коли треба було виселятися з квартири зі злою хазяйкою, ми спакували усі речі в коробки і завезли їх до Юрченків, а з собою залишили великі наплічники з найнеобхіднішим - спальником, теплими речама, ноутбуками і кількома книжками.
Вранці ми поїхали автобусом з Видубичів до Канева. Снігу майже не було, ми їхали вздовж Дніпра. Галичани люблять іронізувати над синім кольором вікон і парканів на Волині. "На Волині усе синє, хі-хі..." Так-от, на Черкащині теж люблять синьою фарбою малювати вікна, двері і паркани. Навіть дуже. А ще там так гарно - тополі рядами, яри, кургани...
Приїхали ми в Канів і одразу ж купили кілька місцевих газет, щоб знайти оголошення про оренду квартир/кімнат. Виявилось, що ринок нерухомості в Каневі практично відсутній. Це ще був якийсь вихідний і агенство нерухомості було зачинене, в газетах було мало оголошень,а якій й були, то на місяць ніхто не збирався здавати нам житло. Тому ми пішли гуляти містом, принагідно шукаючи оголошення на всіх стовпах і автобусних зупинках. Канів - маленьке місто, всього 25 тис. жителів, тому й час тут йде повільно і ніхто нікуди не поспішає. Нам кілька господарів сказали, що в них є вільні місця, але то хай вже завтра. Ми прогулялися вулицею Шевченка, яка веде до Чернечої гори, де він похований, відвідали парк скульптур, відпочили на лаві і панесли речі в місцевий готель.
Нам допоміг Святий Миколай і Тарас Шевченко, ми їх гарненько попросили. Наступного дня з самого ранку ми вже несли речі в наше нове житло на вулиці Шевченка. А то! Ми ж до нього в гості приїхали!
З вікон 7-го поверху було видно Дніпро і Канівські гори. Все, як забажаєте - і море, і гори :)
(це не вигляд з вікна, але краєвид чудовий як на кінець грудня)
Отак ми приїхали в гості до Тараса. За той місяць ми встигли взяти уроки співу (я), уроки гри на бандурі (милий), відвідати могилу Шевченка, усі канівські музеї, познайомитись з чудовими людьми - місцевими патріотами, трохи попрацювати фрі-ланс і просто гарно провести час.
(на пляжі)
Пан Юрій Гамалій нас провів вулицею, якою колись несли домовину Тараса, ми пішли до Королівської Криниці - легендарного джерела із смачнющою водою.
(дорога до Королівської криниці)
Місто, яке зустріло совком, шансончиком із місцевих забігайлівок, страшним суржиком, потім стало навіть трохи рідним. Після Служби Божої у місцевій автокефальній церкві, куди ми ходили, є гарна традиція - парафіяни збираються на чай. А тоді ж якраз були різдвяні свята, кутя... Нас теж запрошували. І ми разом з усіма їли кутю, вареники з капустою, колядували, а потім щедрували. Священник щотижня для парафіян у місцевому "Українському домі", який слугує лікарняна каса, показує фільми, розмовляє про книги. 1 січня після Літургії він правив молебень за Степаном Бандерою. У суржикомовному Каневі це дивно.
(Лєнін на будинку місцевих мешканців. Новенький)
Ми іноді ходили на пляж :)
А одного разу ми пішли на ГЕС. Канівська ГЕС за містом, повз неї веде дорога на лівий берег. І ми там побачили...
Просто суцільний психодел
Недобудований чи напівзруйнований міст
Колючий дріт (нижче) навколо ГЕС
Вартова вежа не помістилася в кадр. Але вона там була. І на ній сидів вартовий, який пильно дивився, що ми робимо. А ми
а ми пішли колією, яка веде нікуди і яка позаростала кущами і зіллям, пішли вздовж моря
дивилися на воду...
хтось загубив взуття..
А оце таке небо було тоді
І ще побачили підозрілого дядечка, який показував ось-так
Монумент мандрівному кобзареві побудований у совєцкі часи. А скульптор був з гумором таки :) Чувак показує "хайль".
Спереду це виглядає трішки інакше
Словом, от приколісти.
Назад ми поверталися залізницею, по якій вже давно не ходять потяги. Найближча станція до Канева - Миронівка, це десь 40 км.
Канів красивий. І пообіцяли сюди повернутися, та ще й когось із собою привезти.
Не пройшло і пів року... :)
На Зелені свята ми приїхали в Канів з друзями і наметами. І жили під Чернечою горою. З одного боку - Дніпро, а з іншого - кручі. Ми знову були на могилі Шевченка, ходили до Королівської криниці...
Але про це іншим разом
У Каневі я була тільки один раз. І то проїздом вночі, в мороз -25 С. Ми тільки з вікна глянули на собор, заїхали на могилу Шевченка помолитись і поїхали з міста.
І ми вирішили їхати в Канів. Там є море - широкий Дніпро і Канівське водосховище. І гори є - Канівські, оті, що Шевченко їх називав кручами. Вкінці грудня, коли треба було виселятися з квартири зі злою хазяйкою, ми спакували усі речі в коробки і завезли їх до Юрченків, а з собою залишили великі наплічники з найнеобхіднішим - спальником, теплими речама, ноутбуками і кількома книжками.
Вранці ми поїхали автобусом з Видубичів до Канева. Снігу майже не було, ми їхали вздовж Дніпра. Галичани люблять іронізувати над синім кольором вікон і парканів на Волині. "На Волині усе синє, хі-хі..." Так-от, на Черкащині теж люблять синьою фарбою малювати вікна, двері і паркани. Навіть дуже. А ще там так гарно - тополі рядами, яри, кургани...
Приїхали ми в Канів і одразу ж купили кілька місцевих газет, щоб знайти оголошення про оренду квартир/кімнат. Виявилось, що ринок нерухомості в Каневі практично відсутній. Це ще був якийсь вихідний і агенство нерухомості було зачинене, в газетах було мало оголошень,а якій й були, то на місяць ніхто не збирався здавати нам житло. Тому ми пішли гуляти містом, принагідно шукаючи оголошення на всіх стовпах і автобусних зупинках. Канів - маленьке місто, всього 25 тис. жителів, тому й час тут йде повільно і ніхто нікуди не поспішає. Нам кілька господарів сказали, що в них є вільні місця, але то хай вже завтра. Ми прогулялися вулицею Шевченка, яка веде до Чернечої гори, де він похований, відвідали парк скульптур, відпочили на лаві і панесли речі в місцевий готель.
Нам допоміг Святий Миколай і Тарас Шевченко, ми їх гарненько попросили. Наступного дня з самого ранку ми вже несли речі в наше нове житло на вулиці Шевченка. А то! Ми ж до нього в гості приїхали!
З вікон 7-го поверху було видно Дніпро і Канівські гори. Все, як забажаєте - і море, і гори :)
(це не вигляд з вікна, але краєвид чудовий як на кінець грудня)
Отак ми приїхали в гості до Тараса. За той місяць ми встигли взяти уроки співу (я), уроки гри на бандурі (милий), відвідати могилу Шевченка, усі канівські музеї, познайомитись з чудовими людьми - місцевими патріотами, трохи попрацювати фрі-ланс і просто гарно провести час.
(на пляжі)
Пан Юрій Гамалій нас провів вулицею, якою колись несли домовину Тараса, ми пішли до Королівської Криниці - легендарного джерела із смачнющою водою.
(дорога до Королівської криниці)
Місто, яке зустріло совком, шансончиком із місцевих забігайлівок, страшним суржиком, потім стало навіть трохи рідним. Після Служби Божої у місцевій автокефальній церкві, куди ми ходили, є гарна традиція - парафіяни збираються на чай. А тоді ж якраз були різдвяні свята, кутя... Нас теж запрошували. І ми разом з усіма їли кутю, вареники з капустою, колядували, а потім щедрували. Священник щотижня для парафіян у місцевому "Українському домі", який слугує лікарняна каса, показує фільми, розмовляє про книги. 1 січня після Літургії він правив молебень за Степаном Бандерою. У суржикомовному Каневі це дивно.
(Лєнін на будинку місцевих мешканців. Новенький)
Ми іноді ходили на пляж :)
А одного разу ми пішли на ГЕС. Канівська ГЕС за містом, повз неї веде дорога на лівий берег. І ми там побачили...
Просто суцільний психодел
Недобудований чи напівзруйнований міст
Колючий дріт (нижче) навколо ГЕС
Вартова вежа не помістилася в кадр. Але вона там була. І на ній сидів вартовий, який пильно дивився, що ми робимо. А ми
а ми пішли колією, яка веде нікуди і яка позаростала кущами і зіллям, пішли вздовж моря
дивилися на воду...
хтось загубив взуття..
А оце таке небо було тоді
І ще побачили підозрілого дядечка, який показував ось-так
Монумент мандрівному кобзареві побудований у совєцкі часи. А скульптор був з гумором таки :) Чувак показує "хайль".
Спереду це виглядає трішки інакше
Словом, от приколісти.
Назад ми поверталися залізницею, по якій вже давно не ходять потяги. Найближча станція до Канева - Миронівка, це десь 40 км.
Канів красивий. І пообіцяли сюди повернутися, та ще й когось із собою привезти.
Не пройшло і пів року... :)
На Зелені свята ми приїхали в Канів з друзями і наметами. І жили під Чернечою горою. З одного боку - Дніпро, а з іншого - кручі. Ми знову були на могилі Шевченка, ходили до Королівської криниці...
Але про це іншим разом