Легенди старовинного вароша #2
Ця таємнича історія сталася 1956-го року.
До новоствореного НДІ при Ужгородському Державному Університеті аж з самого КПІ прибув новоспечений кандидат наук Микола. Прізвища його ніхто не пам'ятає, і в архівних списках працівників НДІ ви його не знайдете, бо історія ця настільки таємнича, що... але про все по порядку, або як кажуть у Вароші - за шором.
Приступив до досліджень наукових Микола, так що піт з чола лився, але не розгинався молодий нацковець - бо відкриття на то вони і відкриття, щоб іх відкривати, а не для того, щоб схованими від людства прогресивного були сховані.
Дивились на Миколу колеги як на навіженого - де ж то видано, щоб статний та гарний молодий чоловік молодість свою безвилазно в лабораторії марнував, коли на дворі сонце сяє, а по вечірньому Варошу дівчата гарні та статні гуляють. І вмовляли його, і на посиденьки вечірні з коньяком Закрпатським зазивали і архітектурними принадами зваблювали - нічого з того не виходило - лиш глипав зачудувано доцент, ніби звідкись з того світу, та знов в осцилографа вирячувавсь.
Але одного червневого вечора розігнувся Микола з-над кульмана і вигукнув:
- А ось ти і попавсь, електрон підступний! Тепер ти не втечеш, падлюко зрадлива, тепер ми повоюєм! - та й застромив олівця посеред креслення чудернацького, формулами та знаками списаного. Від того вигуку в старого професора пана Міклоша аж пенсне на плитку лабораторну впало та напів розкололося.
Подивись на колектив нашороханий Микола та й запросив всіх увечері до ресторації біля мосту пішоходного, а потім і на танці в парк!
Ох і гарно ж погуляли працівники лабораторії! І коньяку попили, і стругів свіжовиловлених та на олії духмяній засмажених їли! А Микола грошей не шкодував, казав, що скоро вони взагалі стануть непотрібні!
А як наїлись та напились добряче, так до парку і подалися, кльошами помахуючи.
Грала музика, кружляли пари, а Микола стояв осторонь і все позирав на дівчину молоду - струнку і формами вдатну, білолику мов місяць і волосом чорну, мов Купальська ніч. Не зчувся науковець перспективний, як закохався в цю красу по самісінькі вуха. І зрозумів він тої миті, що це доля його і без неї життя зупиниться і полетить все догори дригом. Набрався він духу і підійшов до неї. Дівчину звали Габі і була вона родом кровей мадярських, вогняних і гордовитих.
Припав і їй до душі молодий чоловік з очима, мов сталь і поглядом науковця.
Зустрічались вони цілий місяць, Микола дарував Габі вірші Блока та ружі вогняні, а вона йому натомість - полум'яні поцілунки і жар юного тіла. Тільки на відстані, бо комсомолкою була і до весілля у майбутніх комуністів нічого такого, про що ви самі здогадуєтесь, і мови бути не могло. Та одного вечора не витримав Микола, та й запропонував коханій руку і серце. Відповіла йому на то Габріела:
- Люблю тя, Микуло, май моцно і готова м оддатися за тя, але м бо у нас в роду вшиткі чоловіки мусять бути парадні, муцні, розумні, шіковні, мати логіку і метиковатусть!
- То ж я саме такий і є! - вигукнув Микола, - і в футбола з дитинства грав, і через планку у висоту стрибав, і штангу чавунну в сорок сім кіло на горище закинути можу, і в НДІ фізичному працюю доцентом, і кросворди вирішую з газети "Ізвєстія" без підглядань в Велику Радянську Енциклопедію!
- Сяк се воно є, але м бо мусиш мою руку у мої мами, Еріки Ласлівни, попросити. Она - босорканя з баби-прабаби і оби се зробити, то її їмити треба - се і буде тобі екзамен на профпригодность. А "Ізвєстія" ми не виписуєме, - нам стрико з Мадярщини контрабандов туалетний папірь заганять!
- Отакої! - вигукнув кандидат фізичних наук, - тільки і всього?
Посміхнулась на то сумно Габі і промовила:
- Айно, а до того часу ми ся відіти не будеме, доки мама не поблагословить. - сказала це і розчинилась серед вечірнього натовпу.
____________________________________________
Щоб попередити ваші несамовиті волання, блогіри, про многабукаф, розб'ю я цю легенду на дві частини. Далі буде.
До новоствореного НДІ при Ужгородському Державному Університеті аж з самого КПІ прибув новоспечений кандидат наук Микола. Прізвища його ніхто не пам'ятає, і в архівних списках працівників НДІ ви його не знайдете, бо історія ця настільки таємнича, що... але про все по порядку, або як кажуть у Вароші - за шором.
Приступив до досліджень наукових Микола, так що піт з чола лився, але не розгинався молодий нацковець - бо відкриття на то вони і відкриття, щоб іх відкривати, а не для того, щоб схованими від людства прогресивного були сховані.
Дивились на Миколу колеги як на навіженого - де ж то видано, щоб статний та гарний молодий чоловік молодість свою безвилазно в лабораторії марнував, коли на дворі сонце сяє, а по вечірньому Варошу дівчата гарні та статні гуляють. І вмовляли його, і на посиденьки вечірні з коньяком Закрпатським зазивали і архітектурними принадами зваблювали - нічого з того не виходило - лиш глипав зачудувано доцент, ніби звідкись з того світу, та знов в осцилографа вирячувавсь.
Але одного червневого вечора розігнувся Микола з-над кульмана і вигукнув:
- А ось ти і попавсь, електрон підступний! Тепер ти не втечеш, падлюко зрадлива, тепер ми повоюєм! - та й застромив олівця посеред креслення чудернацького, формулами та знаками списаного. Від того вигуку в старого професора пана Міклоша аж пенсне на плитку лабораторну впало та напів розкололося.
Подивись на колектив нашороханий Микола та й запросив всіх увечері до ресторації біля мосту пішоходного, а потім і на танці в парк!
Ох і гарно ж погуляли працівники лабораторії! І коньяку попили, і стругів свіжовиловлених та на олії духмяній засмажених їли! А Микола грошей не шкодував, казав, що скоро вони взагалі стануть непотрібні!
А як наїлись та напились добряче, так до парку і подалися, кльошами помахуючи.
Грала музика, кружляли пари, а Микола стояв осторонь і все позирав на дівчину молоду - струнку і формами вдатну, білолику мов місяць і волосом чорну, мов Купальська ніч. Не зчувся науковець перспективний, як закохався в цю красу по самісінькі вуха. І зрозумів він тої миті, що це доля його і без неї життя зупиниться і полетить все догори дригом. Набрався він духу і підійшов до неї. Дівчину звали Габі і була вона родом кровей мадярських, вогняних і гордовитих.
Припав і їй до душі молодий чоловік з очима, мов сталь і поглядом науковця.
Зустрічались вони цілий місяць, Микола дарував Габі вірші Блока та ружі вогняні, а вона йому натомість - полум'яні поцілунки і жар юного тіла. Тільки на відстані, бо комсомолкою була і до весілля у майбутніх комуністів нічого такого, про що ви самі здогадуєтесь, і мови бути не могло. Та одного вечора не витримав Микола, та й запропонував коханій руку і серце. Відповіла йому на то Габріела:
- Люблю тя, Микуло, май моцно і готова м оддатися за тя, але м бо у нас в роду вшиткі чоловіки мусять бути парадні, муцні, розумні, шіковні, мати логіку і метиковатусть!
- То ж я саме такий і є! - вигукнув Микола, - і в футбола з дитинства грав, і через планку у висоту стрибав, і штангу чавунну в сорок сім кіло на горище закинути можу, і в НДІ фізичному працюю доцентом, і кросворди вирішую з газети "Ізвєстія" без підглядань в Велику Радянську Енциклопедію!
- Сяк се воно є, але м бо мусиш мою руку у мої мами, Еріки Ласлівни, попросити. Она - босорканя з баби-прабаби і оби се зробити, то її їмити треба - се і буде тобі екзамен на профпригодность. А "Ізвєстія" ми не виписуєме, - нам стрико з Мадярщини контрабандов туалетний папірь заганять!
- Отакої! - вигукнув кандидат фізичних наук, - тільки і всього?
Посміхнулась на то сумно Габі і промовила:
- Айно, а до того часу ми ся відіти не будеме, доки мама не поблагословить. - сказала це і розчинилась серед вечірнього натовпу.
____________________________________________
Щоб попередити ваші несамовиті волання, блогіри, про многабукаф, розб'ю я цю легенду на дві частини. Далі буде.