Легенди старовинного вароша #1
У цьому будинку, за легендою, в 1896-ому році проживала така собі пані Петра - пишна жіночка незрозумілого віку, але з цілком зрозумілим інтересом до чоловічої половини людства.
Одного прекрасного липневого недільного ранку в її тенета, розставлені заздалегідь, втрапив пан Ференц, що шпацерував зі свіжою газетою в кав'ярню на зустріч до пана Ферка, бо останні події в Імперії вимагали негайного обговорення цими вельмишановними панами.
Але пані Петра, що нудилась в пеньюарі на балконі, перервала цей променад, немов би ненароком оголивши білу і гладеньку, мов мармур, литку.
Переказувати події, які відбулися протягом наступної години, думаю, немає змісту, бо в 1896 оголена жіноча литка, при цьому біла і гладенька мов мармур, могла закінчитись тільки подіями, які описувати змісту немає зовсім.
Пан Ферко, знаний в місті як дуже гречна, чемна і ввічлива людина, чесно прочекав пана Ференца 10 хвилин, покинув кав'ярню і направився на ринок до єврея Бейли, на сестрі котрого він мав нещастя бути одруженим.
Вирвавшись з гострих пазурів, чи то тенет пані Петри, пан Ференц прихопив свіжу недільну газету і поквапом побіг до закладу, де на нього мав чекати пан Ферко, бо події, описані в ній, не могли чекати і вимагали обговорення негайно.
Достеменно відомо, що вищезгаданого пана, ще вище згаданий пан не застав, і з розпачу замовив собі півдеци бехеровки, тим самим порушивши всю свою життєву традицію - ніколи, ні за що в неділю зранку не пити ані краплі бехеровки, тільки пива, і то тільки броварні пана Ленца.
Від розуміння цієї жахливої події, пан Ференц (що теж був знаний в місті як гречна, чемна і вихована людина) не втримавсь і вигукнув у дубову стелю:
- О, бодай ісь си сю ногу вломила, жоно, шо занапастила нашу Велику Імперію! - і замовив ще півдеци бехеровки.
Пані Петра, оговтавшись після вдалого полювання на пана Ференца, знову вийшла на балкон в пеньюарі і задивилась на пана Міхала - відомого в усьому місті мисливця на кабанів, що прогулювався вулицею, вівши на повідку улюбленого фокстер'єра Йовжіка. В цю секунду небо розколола блискавка і вдарив грім. Балкон з розпашілою пані не витримав і полетів донизу, поховавши під собою собачку пана Міхала, що стояв посеред вулиці весь в штукатурці і огризком повідка в руці.
Пан дохтор Штефан вилікував поламану ногу пані Петри за два дукати, але довідавшись від пана Ференца, що саме послугувало причиною цих заробітків, вилікував гонорею пана Ференца всього за дукат. Проте, як людина чесна (а також власник тих самих чеснот, що і пани Ферко та Ференц) розповів пану Міхалу, хто став справжнім винуватцем трагедії, що трапилась того прикрого ранку з Йовжіком.
Таким чином, в сухому підсумку пан Ференц витратив дукат на лікування, був битий в морду, а також поламав собі весь життєвий уклад півдецою бехеровки.
Балкон відновили 1900-го року, а пані Петра вийшла заміж за ротмістра Янека Вачковського і переїхала до Будапешту, де була нещадно бита батогом нижче білої і гладкої спини на конюшні за спробу вполювати денщика свого чоловіка.
От така славна історія, блогіри, трапилась у славетному і старовинному Вароші над Ужем рівно 120 років тому.
Одного прекрасного липневого недільного ранку в її тенета, розставлені заздалегідь, втрапив пан Ференц, що шпацерував зі свіжою газетою в кав'ярню на зустріч до пана Ферка, бо останні події в Імперії вимагали негайного обговорення цими вельмишановними панами.
Але пані Петра, що нудилась в пеньюарі на балконі, перервала цей променад, немов би ненароком оголивши білу і гладеньку, мов мармур, литку.
Переказувати події, які відбулися протягом наступної години, думаю, немає змісту, бо в 1896 оголена жіноча литка, при цьому біла і гладенька мов мармур, могла закінчитись тільки подіями, які описувати змісту немає зовсім.
Пан Ферко, знаний в місті як дуже гречна, чемна і ввічлива людина, чесно прочекав пана Ференца 10 хвилин, покинув кав'ярню і направився на ринок до єврея Бейли, на сестрі котрого він мав нещастя бути одруженим.
Вирвавшись з гострих пазурів, чи то тенет пані Петри, пан Ференц прихопив свіжу недільну газету і поквапом побіг до закладу, де на нього мав чекати пан Ферко, бо події, описані в ній, не могли чекати і вимагали обговорення негайно.
Достеменно відомо, що вищезгаданого пана, ще вище згаданий пан не застав, і з розпачу замовив собі півдеци бехеровки, тим самим порушивши всю свою життєву традицію - ніколи, ні за що в неділю зранку не пити ані краплі бехеровки, тільки пива, і то тільки броварні пана Ленца.
Від розуміння цієї жахливої події, пан Ференц (що теж був знаний в місті як гречна, чемна і вихована людина) не втримавсь і вигукнув у дубову стелю:
- О, бодай ісь си сю ногу вломила, жоно, шо занапастила нашу Велику Імперію! - і замовив ще півдеци бехеровки.
Пані Петра, оговтавшись після вдалого полювання на пана Ференца, знову вийшла на балкон в пеньюарі і задивилась на пана Міхала - відомого в усьому місті мисливця на кабанів, що прогулювався вулицею, вівши на повідку улюбленого фокстер'єра Йовжіка. В цю секунду небо розколола блискавка і вдарив грім. Балкон з розпашілою пані не витримав і полетів донизу, поховавши під собою собачку пана Міхала, що стояв посеред вулиці весь в штукатурці і огризком повідка в руці.
Пан дохтор Штефан вилікував поламану ногу пані Петри за два дукати, але довідавшись від пана Ференца, що саме послугувало причиною цих заробітків, вилікував гонорею пана Ференца всього за дукат. Проте, як людина чесна (а також власник тих самих чеснот, що і пани Ферко та Ференц) розповів пану Міхалу, хто став справжнім винуватцем трагедії, що трапилась того прикрого ранку з Йовжіком.
Таким чином, в сухому підсумку пан Ференц витратив дукат на лікування, був битий в морду, а також поламав собі весь життєвий уклад півдецою бехеровки.
Балкон відновили 1900-го року, а пані Петра вийшла заміж за ротмістра Янека Вачковського і переїхала до Будапешту, де була нещадно бита батогом нижче білої і гладкої спини на конюшні за спробу вполювати денщика свого чоловіка.
От така славна історія, блогіри, трапилась у славетному і старовинному Вароші над Ужем рівно 120 років тому.