На межі майбутнього
Як і зазвичай, дивні, жорстокі та зовсім не антропоморфні прибульці досить швидко та послідовно захоплюють нашу стражденну планету, а люди, вигадавши якусь більш-менш пристойну броню, воюють та опираються з останніх сил. Вільям Кейдж у минулому був рекламником, а тепер його голлівудська посмішка служить армійській пресс-службі і це, насправді, дуже вдало, переважно через те, що кочувати із студії в студію, від ефіру до ефіру - це не прозябати десь на фронті. Тому ідея опинитися у перших рядах під час висадки у Нормандії йому не подобається - але хіба його хтось питав? Хтось питав його, чи знає він, де запобіжник у зброї, чи вміє він битися з ворогом і чи зможе раз за разом переживати один і той самий день, кінцем якого стає його смерть?
При всій схожості «На межі майбутнього» із тогорічним «Світом забуття», перший виявляється більш захопливим, більш напруженим та інтригує сильніше. Не хочеться написати чогось зайвого, щоб не зіпсувати враження від перегляду, тому скажу: «все, як слід». Купа яскравих персонажів на другому плані, Блант та Круз (якого я не дуже люблю) - взагалі чудові. Це, напевне, один з кращих фільмів, що були у нашому прокаті цього року. Чудова фантастика; прямо починаю думати, а чи не нова хвиля культового фантастичного кіно до нас приходить?
