s04e10
Одинадцять тижнів тому у нас з’явилася довгоочікувана перша серія четвертого сезону «Гри престолів». Тоді ж я спонтанно вирішила цього року писати про кожну нову серію найкрутішого шоу НВО - і, здається, у мене навіть вийшло. А тепер і підсумки підбивати легше. Почнемо з очевидного: серій, що сподобалися, було набагато більше, ніж серій, що не прийшлися до душі. Як зазвичай, серії, що не сподобалися, були переобтяжені сценарними мареннями, через які виникали проблеми з логікою подій, що неприємно, але, зазвичай, не фатально. Набагато гірше, коли плювали не тільки на події (про діалоги взагалі мовчу), але і на персонажів (але всі вже забули про те, як Джейме зґвалтував Серсею, що в черговий раз підтверджує теорію про те, що завдати справжньої шкоди у сприйнятті персонажу через одиничну лажу, мабуть, неможливо; дуже складно так точно).
Епіку стало більше, концентрація шокуючих серій - надзвичайно велика, найбільша за всі чотири сезони; те, що раніше випадало ближче до кінця сезону, тут щедрою рукою розкидано від початку і до кінця - від весілля Джоффрі на початку до апогею останніх трьох серій. Рука тремтить та не підіймається написати якесь велике узагальнення стосовно того, що таких крутих подій, як тут були, вже не буде. Ми тепер стали балувані, і нам треба нагадувати собі, що постійних Червоних весіль, судових поєдинків з принцами Дорнійськими та битв за Стіну просто не може бути. Але… будуть інші події, незнані шляхи, несподівані зустрічі та нові герої. І старі герої - що найголовніше, наші старі, любі герої, яким сезон за сезоном, книга за книгою, вдається вижити у світі Мартіна.
Сказати чесно, у мене був дещо інший погляд на те, що мало статися в останніх двох серіях, але спочатку мене поставили на місце битвою за Стіну на цілу серію та несподіваними смертями Піпа та Гренна (тут як зі служницями Дейнерис, яких чомусь вбили, на секундочку, у другому сезоні), а потім і в останній серії зробили несподіванки у декількох лініях.
Ну, у Королівській гавані все закінчили правильно, без особливих несподіванок і навіть більш милосердно для Тиріона. Все ж таки, не дізнався він, що його перша дружина повією не була, а отже, і була з ним не за гроші (або не тільки за гроші, якщо юнацький ідеалізм нам чужий), і що його «останній друг» Джейме давним-давно вчинив з братом недобре, допомігши Тайвіну в реалізації цього плану розлучення Тиріона та Тіші. Отже, у відповідь Тиріон не сказав хрестоматійну фразу про те, з ким спала Серсея - але з того списку в серіалі був лиш Лансель, і це, відповідно, все одно не було б сказано. Брати Ланністери - два моїх улюблених персонажа, добре простилися, і мене неймовірно радує думка про відсутність цієї гіркоти, яку вони залишили б один одному, якби все було суворо за книгою. А Джейме остаточно розчарується в Серсеї і без Тиріонової підказки (і ніхто не здивується, погодьтеся).
У лінії Нічної варти нарешті відбувається те, що так довго відкладали (а ракурс «Джон Сноу проступає через язики вогню» товсто нагадує слова про те, що Мелісандра бачить його у полум’ї).
У Дейнерис теж відбувається знакова подія, що досить чітко розмежовує минуле та теперішнє. В лінії Брана відповідь на питання щодо долі Жойєна дається абсолютно однозначна, і мені шкода, але це краще, ніж якщо Бран ритуально їв би свого друга (звичайно, абсолютно не знаючи, що це йому пропонують). Чесно, тут багато чого виглядає дивно, але давайте мислити глобально, про те, що сюжет готує для нього далі, і куди навіть сам Мартін нас ще не завів у своїх книгах. Якщо Дж. Р.Р. не видасть до наступного квітня новий томик саги, то першою лінією, яка вирветься з-під його опіки на абсолютно законних підставах, буде саме лінія маленького зламаного провидця-Старка.
Але справжній час фейспалмів настав, коли відбулася зустріч століття, і Брієнна натрапила на Ар’ю. Якщо для Пса, який тут зустрів свій закономірний кінець (а до речі, де його шолом, ну дееее?!) цей поворот сюжету виглядав як «замість того, щоб пройти свій шлях на двох ногах, я стану на руки і замість кроків робитиму сальто - врешті-решт все одно опинюся там, де слід, але це буде складно та невиправдано», то нащо це лайно Брієнні я взагалі не можу осягнути - не розглядати ж це як заміну Братству, тому що звести все до бійки - це не просто дурня, це ще й сюжет не рухає вперед. От що їм з Подриком далі робити? Ну дізналися вони, що Ар’я тут була, і більше її тут немає, і що? Не підуть до Орлиного гнізда, де вони не мали і не могли опинитися у будь-якому разі?
Знаєте, мені вже не вперше здається, що іноді сценаристи починають щось вигадувати, і виглядають їхні вигадки певною мірою цікаво. Але потім вони пригадують, що політ їхньої фантазії обмежено, і їм треба прийти до того ж підсумку, що й в книзі, тому роблять вигляд, що нічого не змінювали. Думаєш, якщо Робб Старк одружився на іншій - це якось змінить їхню долю? Мало б, але нам треба, щоб відбулося книжне Червоне весілля, і воно буде саме книжним, хоча в серіалі ніяк не могло бути шпигунів та зрадників з числа найближчих родичів королеви Півночі. Або приклад з Шаєю - три сезони робили її іншою, більш складною, загадковою та, можливо навіть, дійсно закоханою. А у підсумку що? Зробили її ще більш дурною та імпульсивною - щоб пояснити вчинок книжної лярви.
Ось такий фаталізм виходить. Але всі ці претензії і зараз не мають принципового характеру, а місяців за вісім, коли я цей сезон передивлятимусь перед новими серіями, від них взагалі мало що залишиться, як показує практика. Тому просто - дякую, Беньофф, Вайс та, звичайно, Мартін. Прямо що б ми без вас робили?