про церкву і аборти
Оксана Кісь:
тут
Глава УГКЦ, як громадянин України та керівник релігійної організації, мав би насамперед дотримуватися Конституції України, стаття 35 якої чітко вказує на розмежування церкви та держави та недопустимість втручання у справи одна одної. Спроби релігійних діячів змусити демократичну Українську Державу до обмеження законних прав і свобод половини її громадян (жінок) та насадити українському суспільству постулати та норми певного релігійного вчення є абсолютно неприйнятні.
Озвучуючи свої цілком незаконні вимоги та заклики, глава УГКЦ також дезінформує громадян України, оперуючи неперевіреними і на порядок завищеними даними щодо кількості перерваних вагітностей. Офіційнв статистика засвідчує стрімке - у 6-7 разів - скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня блізько 200 тис. на рік. Вдаючись до маніпуляцій з цифрами, релігійні лідери прагнуть посіяти демографіну паніку, але чи додає такий спосіб діяти морального авторитету самій Церкві?
Ані Церква, ані держава не мають жодного права зазіхати на суверенні права жінки щодо власного тіла. Жінка - повноцінна людська істота і рівноправна вільна громанка, то на яких підставах певні суспільні групи дозволяють собі накидати їй додаткові суспільні обов'язки та приймати за неї доленосні рішення? Маніпулювання суспільною думкою відбувається тоді, коли зародок називають "ненародженою дитиною" - дивно, що його ще не назвали громадянином та не надали виборчих прав. Змушуючи жінок до народжування небажаних дітей не покращить ані демографічну ситуацію (про що свідчить досвід тієї ж Прльщі), ані моральний дух суспільства, де злидні та відчай штовхатимуть батьків до більшого насильства над власними (небажаними) дітьми, збільшать випадки батьківського недбальства та відмов від немовлят. Чи церковні ієрархи готові взяти на себе тягар моральної, соціальної та матеріальної відповідальності за такі наслідки "примусу до материнства"?
тут
Глава УГКЦ, як громадянин України та керівник релігійної організації, мав би насамперед дотримуватися Конституції України, стаття 35 якої чітко вказує на розмежування церкви та держави та недопустимість втручання у справи одна одної. Спроби релігійних діячів змусити демократичну Українську Державу до обмеження законних прав і свобод половини її громадян (жінок) та насадити українському суспільству постулати та норми певного релігійного вчення є абсолютно неприйнятні.
Озвучуючи свої цілком незаконні вимоги та заклики, глава УГКЦ також дезінформує громадян України, оперуючи неперевіреними і на порядок завищеними даними щодо кількості перерваних вагітностей. Офіційнв статистика засвідчує стрімке - у 6-7 разів - скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня блізько 200 тис. на рік. Вдаючись до маніпуляцій з цифрами, релігійні лідери прагнуть посіяти демографіну паніку, але чи додає такий спосіб діяти морального авторитету самій Церкві?
Ані Церква, ані держава не мають жодного права зазіхати на суверенні права жінки щодо власного тіла. Жінка - повноцінна людська істота і рівноправна вільна громанка, то на яких підставах певні суспільні групи дозволяють собі накидати їй додаткові суспільні обов'язки та приймати за неї доленосні рішення? Маніпулювання суспільною думкою відбувається тоді, коли зародок називають "ненародженою дитиною" - дивно, що його ще не назвали громадянином та не надали виборчих прав. Змушуючи жінок до народжування небажаних дітей не покращить ані демографічну ситуацію (про що свідчить досвід тієї ж Прльщі), ані моральний дух суспільства, де злидні та відчай штовхатимуть батьків до більшого насильства над власними (небажаними) дітьми, збільшать випадки батьківського недбальства та відмов від немовлят. Чи церковні ієрархи готові взяти на себе тягар моральної, соціальної та матеріальної відповідальності за такі наслідки "примусу до материнства"?