Протокол засідання літстудії УжДУ ім. Ю. Гойди: Творчий звіт Дмитра Креміня
Протокол засідання літстудії УжДУ ім. Ю. Гойди від 18 листопада 1974 року
Присутні 48 чоловік
На порядку денному:
1. Творчий звіт Дмитра Креміня.
Слухали: творчий звіт Д. Креміня.
- Друкуватися почав з 1965 р. (“Закарпатська правда”). З 1970 р. - член літстудії ім. Ю. Гойди. Друкувався у “Вітрилах-70-71”, у журналі “Ранок”, у обласній партійній та комсомольській пресі.
Написав багато віршів, а також - чотири поетичні симфонії: “Сад”, “Параноїчна зона «А»”, “Танок блукаючого вогню”, “Коні Адамові”.
Вище вказані поетичні симфонії - експериментальні твори. У них - багато формальних (і формалістичних) елементів.
Окрім університетської літстудії, Дмитро Кремінь бере участь у роботі обласного літоб’єднання при Закарпатській організації СПУ, є членом художньої ради цього літоб’єднання (завсекцією поезії).
Вибираючись із багна модернізму, написав актуальну поему “Меморандум Герштейна”.
В. Аріповський:
- А про що ця, як ви кажете, “актуальна поема”?
Д. Кремінь:
- Поема ця - про людину, яка вперше дала знати світові про існування концтаборів із масовим винищенням людей.
Це - Курт Герштейн.
Основа поеми - виключно документальна.
Сюжет і т. ін. я взяв із однієї статті (сюжет не в літературному, а в фактографічному розумінні): М. Беленький, “Судьба свидетеля” (журнал “Наука і релігія”, № 6 за 1973 р.).
В. Поп:
- Над чим ви працюєте зараз?
Д. Кремінь:
- Над завершенням поеми “Меморандум Герштейна”.
П. Лизанець:
- Які труднощі переборюєте на своєму шляху? Чи переборюєте їх, і які саме?
Д. Кремінь:
- Єдина трудність для поета - це пошук ключа до серця читача, такого поетичного ключа, при якому максимум поетичної інформації, енергії та навіть рефлексій поетових доходить до серця читача. Реальна трудність - взаємини поета із видавцями. Ставлення видавців до молодих поетів у нашій області украй погане. От приклад.
У “Перспективному плані на 1973 рік” стоїть бібліотечка молодих поетів. Імена молодих поетів: В. Густі, М. Матола, Д. Кешеля, В. Матіїв, Д. Кремінь. Сіє означає, що в 1973 році у нас мали вийти друком перші книжечки. Вони не вийшли...
Бібліотечку молодих, чи - бібліотечку перших книжок молодих, точніше, переносять на 1975 рік, і вже в 1974 р. “знімають”. Перспективно бібліотечка переноситься на 1976 рік. А чи буде? Ніякої реальної підтримки від старших письменників творча молодь не має, це факт. Вийшов альманах “Перевал”... І там немає жодної добірки, яка б свідчила про чиєсь поетичне обличчя... Все зведено до публіцистичних декларацій, до солодкуватих вправ у ліриці, в оспівуванні села, кукурудзи ет цетера...
Є вірші, поетів - немає.
Є материки, нема - відкрить.
В. Аріповський:
- А ви, дорогий товаришу, пишіть так, щоб вас розуміли, тоді і будуть друкувати.
Д. Кремінь:
- Я ніколи не кажу про щось безвідносно. І не кажу: друкуйте те, що я кажу. Шкода, що я пишу незрозуміло, але чи вже так незрозуміло?
Е. Гортвай (доцент кафедри української мови і літератури):
- Які з радянських чи зарубіжних письменників є для Вас еталоном? Які традиції їхні Ви хочете продовжувати?
Д. Кремінь:
- У літературі еталонів бути не може, інакше література не прогресуватиме. Є взірцеві твори, великі твори...
Є традиція: геніальність і талант.
Є традиція поезії: поетичність.
Поетичність, поезія, що звище буднів та буденних літературних сутичок. Я люблю російську радянську поезію. З російських поетів люблю Пушкіна, Лєрмонтова, люблю Тютчева і Фета, Блока і Анненського (Анненський Іннокентій, до речі, дуже близький до французького поета Лотреамона, творця “Пісень Мальдорра”... ), люблю В. Маяковського, С. Єсеніна, Б. Пастернака... Люблю - з сучасних поетів - А. Вознесенського і Є. Євтушенка... Все, що є поезія, мені близьке... Люблю раннього Івана Драча, М. Вінграновського, Б. Нечерду, І. Жиленко...
Люблю геніальних, епохальних українських поетів: Т. Шевченка, Б.-І. Антонича, П. Тичину.
Сучасна - російська та українська - поезія є дуже складним явищем. Порозуміння її може йти від любові до неї. Так би мовити, любов іде від порозуміння. Можна віддати перевагу тому чи іншому поетові, і знати все, що є поезією. І. Еренбург казав, що без знання поезії немає поезії. Отже, знання сучасної поезії культури взагалі - річ, необхідна для поета, інакше він ризикує зостатися безнадійним провінціалом.
Є поети “голосні” і “тихі”. Є “грім солов’я” у поезії.
Живого, небесного солов’я, а не механічного соловейчика...
Е. Гортвай:
- Який зміст ви вкладаєте в поняття “голосний поет”, “тихий поет”? Яким поетом хочете бути Ви, “голосним” чи - “тихим?”
Д. Кремінь:
“Голосний”, “тихий” поети...
Ці категорії нелітературні. Вони тільки позначають номінально характер індивідуальності поетової.
“Голосні” поети - А. Вознесенський, Є. Євтушенко в російській поезії, в українській - І. Драч, М. Вінграновський. Це, так би мовити, кумири, але вже - вчорашні. Сьогодні у їх кумирів менше пахощів ладану і фіміаму. Тихий поет, це скажімо - Юстінас Марцинкявічюс, із його сторічними заглибленнями у проблеми століття.
Щодо “голосних”поетів ведуться голосні полемічні дискусії, особливо на цій справі роблять успіхи учені тхорі, різні педанти та інтенданти). Щодо мене, то я хочу бути тим, ким я є. Хоча вже тихим мені стати не вдасться, я ж хотів би бути не те, щоб голосним, а скромно - поетом із голосом.
Ачей моя скромна забаганка збудеться....
Е. Гортвай:
- Отже, категорії “голосні” і “тихі” поети не є негативними?
Д. Кремінь:
- Зовсім ні.
Літстудієць:
- У якому розмірі і як ви використовуєте в своїх творах усну народну творчість? Як ви поєднуєте народнопісенну форму із формою вашої модерністичної лірики?
Д. Кремінь:
- У своїх творах народну творчість я використовую мало. Маю кілька варіацій на тему народних пісень “Червона ружа трояка”. Коли варіюю народну пісню, прагну надати їй колориту сучасного. Атомний менестрель (бо останній, може) не може не любити щирість народних пісень, бо вже мені приївся “атомний вік”, “роботизації” і т. д. Бо вже я гадаю, що протестувати проти “роботизації” легше, аніж, скажімо, прокласти водопровід бодай від Ужгорода до Ракошина. І я не є модерністом, а отже - хай живе силабо-тонічна система.
В. Аріповський:
- А модернізмом ви будете і далі займатись?
Д. Кремінь:
- Боже борони, я - проти модернізму! Але я - за поезію, навіть якщо ви даруєте ій ярлик, як-от моїм творам...
(на тему моралі)
П. Лизанець:
- А як ви використовуєте поради старших товаришів при написанні творів, аби бути ближчим до читача, аніж є?
Д. Кремінь:
Поради старших товаришів я враховую, наскільки змога. Тому і вважаю, що я стою ближче до читача, аніж він до мене: адже ж я не друкуюсь, мені тільки усно сповіщають, що я “незрозумілий для народу”. Я не прихильник людей, що розписуються за весь народ...
Надрукувати хоча б мої симфонії - тоді можна б аргументувати мою “незрозумілість” висловами читачів. У ХХ столітті не може бути незрозумілих віршів, є читачі, яких і поетові не зрозуміти...
В. Опрофат: (секретар комсомольської організації філфаку):
- Чому ти, Дмитре, пишеш незрозуміло?
Д. Кремінь:
- Валечко, Гете казав: “Якщо читач вважає, що в творах - туман, то ще невідомо, в чиїй голові туман”.
П. Лизанець:
Чи читали ви свої твори своїм товаришам і чи вважаєте, що ваші твори зрозумілі для ваших товаришів?
Д. Кремінь:
- Своїм товаришем свої твори читав. Моїм товаришам мої твори зрозумілі. Поезії мої обговорювались на літстудії ім. Гойди, на літоб’єднанні в Спілці письменників.
Закидалися мені звинувачення в деякій незрозумілості, але до творів моїх ставилися дуже схвально. І ровесники мої, і старші товариші-письменники, і друзі, і навіть вороги інколи видобувались на компліменти.
В. Опрофат:
- Дмитре, а чому ти пишеш незрозумілі твори?
Д. Кремінь:
- Валю, мені ж самому цікаво, чому я пишу незрозуміло... Взагалі, що в моїх творах є незрозумілим, про це я хотів би почути від тебе, від інших товаришів...
В. Даценко:
- Як ти хочеш почути нашу думку, коли ти нічого не читаєш?
Д. Кремінь:
- Це зовсім своєрідний творчий звіт. Якщо старші товариші дозволяють - я читаю... Деякі мої вірші (до 20) друкувались, дещо буде видруковане. А зараз я можу почитати...
П. Чучка:
- Ви говорите про оригінальність поета і його доступність. Як це так? Що з цього вище?
Д. Кремінь:
- Синтез, поєднання, сплав обох цих речей.
П. Лизанець:
- До чиїх конкретно порад Ви прислухаєтесь, кому (конкретно) читаєте свої твори? Нас цікавлять не ваші загальні зауваження, Кремінь, ви нам лекції з естетики не читайте, бачите самі, які плачевні наслідки виходять із ваших філософствувань...
Д. Кремінь:
- Коли виходили у світ літсторінки літстудії ім. Гойди скажімо, в “Закарпатській правді” - я прислухався до думок:
- В. С. Попа, керівника літстудії;
- редактора газети;
- працівників редакції;
- у тім числі - і до своїх власних думок.
Був випадок, коли моя поезія “Ліва Монмартру” - не пройшла в сторінку. Товариш Поп подарував мені сюжет вірша - “Лоліта”, і навіть епіграф до вірша. За 15-20 хвилин було написано вірш “Лоліта”, про який дуже схвально говорили всі.
П. Лизанець:
- А серед студентів, кому ви читаєте свої твори?
Д. Кремінь:
- Раніше я любив читати вірші багатьом, а зараз здебільшого читаю собі.
П. Лизанець:
- Чи Ви знаєте, що ваші твори вважають незрозумілими? Що ви робите для того, щоб ваші твори були зрозумілими?
Д. Кремінь:
- Три місяці підряд я чую про те, що мої твори незрозумілі. Мені, наприклад, не зрозумілі ранні твори Маяковського, і не зрозуміла теорія відносності Енштейна, але ж я не висловлююсь проти них. Візьміть, прочитайте бодай “Нічних метеликів” Едуардаса Межелайтіса - це ж також не схоже на вірші Грицька Бойка, які в сучасній поезії є зразком зрозумілості. Різнобій думок щодо моїх поетичних симфоній закономірний... От я вважаю, що ці поеми - не зрозумілі. Ну що ж тоді, як кажуть, “инцидент исчерпан”, і я це бачу сам.
Тому я починаю писати зрозуміло.
І ще - щодо використання народної творчості. Поезія Шевченка “У бога за дверима лежала сокира” - це ж поетичний міф, але які реальні алегорії цього твору! Тут - і пісня, пісня сокири, і стиль, і апокриф алегоричний, отже, ґрунт - це ґрунт народний.
А от - “Балада в криниці фольклору” Драча... Сухо і бідно, по-моєму... І все ж це - не зрозуміло...
П. Лизанець:
- Чим пояснити цю незрозумілість і хто розуміє ваші твори?
Д. Кремінь:
- Незрозумілість, незрозумілість... Я просив би пояснити мені, де і як незрозуміло я написав. А хто розуміє мої твори?...