Роман ОФІЦИНСЬКИЙ: Русинське питання від О. Духновича до В. Балоги (ЧАСТИНА 2)
Ймовірною причиною є зиск від гри на снобізмі. На аукціонах «Крістіс» у Нью-Йорку в листопаді 2006 р. і в травні 2007 р. полотно «Аварія зеленої машини» (1963) Енді Воргола продали за 71,7 млн. дол., а портрети кінозірки Мерилін Монро і диктатора Мао Цзедуна - відповідно за 28 і 17,4 млн. дол. За життя художника, у 1978 р., «Аварія зеленої машини» коштувала 69 тис. дол. [1]. За три десятиліття ціна виросла у 104 рази. Тому, очевидно, Олександр Духнович тут не конкурент. Із чисто комерційної прагматики. Тим більше, що він не був ані теоретиком, ані практиком карпаторусинської відрубності.
Планова реанімація русинства була стратегічно спрямована на послаблення української діаспори. Інститут етнографії Академії наук СРСР 6 лютого 1990 р. оперативно заявив зацікавленим особам: «Теоретически можно считать, что русины - понятие одного порядка с русскими, украинцами и белорусами, а не часть какого-либо из этих этносов». І в 1990-му негайно з’явилися «Товариство карпатських русинів» у Закарпатті (лютий), «Русинська Оброда» у Словаччині (березень), «Стоваришеня лемків» у Польщі (квітень), «Об’єднання приятелів Підкарпатської Русі» у Чехії (жовтень), «Руска Матка» у Сербії (грудень), а у березні 1991 р. - «Русинська організація Угорщини». Тоді ж пройшов перший світовий конґрес русинів у Меджилабірцях.
Новоявлені ватажки вимагали визнати русинів окремою національністю (у Закарпатті - як домінуючої), запровадження некодифікованої русинської мови у школах. Екстремісти з їх числа прагнули незалежної (або хоч автономної) Республіки Підкарпатська Русь, подібну до Швейцарії [1]. Помірковані закликали наслідувати романшів, національну меншину Швейцарії (50 тис. осіб), у якої шість літературних мов, чи пропонували галичанам теж стати окремим етносом [2].
Про що йшлося? Шляхом підміни контексту запаморочити голови троянським конем made in Western Europe. У федеральній конституції Швейцарії зафіксовано, що державними мовами є німецька, французька та італійська. Четверта - ретороманська - є офіційною лише в кантоні Граубюнден, де вона розповсюджена. Більше чогось путнього про Граубюнден і романшів (не плутати з ромами) не казали, щоби не розвіяти передчасно ілюзій. Головне - запудрити мізки.
У березні 1991 р., через тиждень після русинського конгресу, перепис населення показав у Словаччині дезорієнтацію української діаспори. Професор Олена Рудловчак прокоментувала: «Усі наші будителі, в т. ч. Духнович, відносили себе до малоросів, у сучасному трактуванні - українців. Теперішній розкол на Пряшівщині на українців і русинів я сприймаю як величезну трагедію... Коли російські філологи Пряшівщини побачили, що вони тепер нікому не потрібні, то видумали собі політичний русинізм» [3]. Отже, справу мавром зроблено.
Проте русинство зазнало фіаско на батьківщині - у США і Канаді, де тримається завдяки щедрості бізнесмена Стівена Чепи з Торонто. Регіональні щоденники Star Tribune і Chicago Tribune 6 лютого і 20 травня 2001 р., Pittsburgh Post-Gazette 23 липня 2004 р. зафіксували невтішну картину. У Сполучених Штатах нащадки карпатських переселенців живуть переважно у Міннесоті та Пенсільванії. Заклики до них зберегти русинську самобутність отримали здебільшого негативні відповіді: «Старе покоління зникло. Вони приїхали сюди, аби працювати і стати американцями. Їх минуле лишилось позаду». Одна втіха - мрійливий погляд на мапу професора Маґочі, де 5 європейських країн визначено місцями компактного проживання русинського етносу, або на статистичну таблицю з гіпотетичними 1,6 млн. осіб у 11 державах. Одначе дійсність є іншою.
Під час Всеукраїнського перепису населення (грудень 2001) вперше зібрали дані, які характеризують етнічні групи і самоназви окремих національностей. У Закарпатті русинами записалося 10 тис. осіб, яких трактують етнічною групою, котра входить до української національності [4]. Українцями назвалися 1 млн. 10,1 тис. закарпатців. Вийшло промовисте співвідношення 1:101.
Можна порівняти і переписи населення (останній радянський 1989-го і перший український 2001-го), коли у Закарпатській області проживало відповідно 1 245,8 і 1 254,6 тис. осіб, з них українців - 976,7 тис. (78,4 %) і 1 010,1 тис. (80,5 %). Причому за 12 років чисельність українців тут зросла на 103,4 %, а 2001-го серед них 99,2 % рідною мовою вважали українську, 0,5 % - російську. У 2001-му новим етноідентифікаційним фактором (на рівні з гуцулами, бойками, лемками) стали русини - 0,8 % населення області. Причому для майже третини (30,87 %) з них рідною є українська, для двох третин (66,64 %) - мова етногрупи, а для 2,5 % - інші мови. Про це заангажовані мужі чомусь воліють мовчати.
Таблиця № 1. Чисельність осіб окремих етнографічних груп українського етносу та їх рідна мова.
Закарпатська область. 2001 р. [5]
Етнографічні групи
Всього
з них рідною назвали мову
своєї етнографічної групи
українську
Все населення
10 201
6 745
3 204
бойки
25
14
10
гуцули
83
7
76
лемки
3
-
3
русини
10 090
6 724
3 115
Перепис безпристрасно зафіксував усеукраїнську картину, в т. ч. щодо литвинів, пінчуків і поліщуків з українською самосвідомістю. Позаяк їх одиниці, то акцентуємо увагу в порівняльному ключі без них.
Таблиця № 2. Чисельність осіб окремих етнографічних груп українського етносу та їх рідна мова в Україні. 2001 р. [6]
Етнографічні групи
Всього
з них рідною назвали мову
своєї етнографічної групи
українську
Все населення
32 417
6 766
25 292
бойки
131
14
113
гуцули
21 400
8
21 382
лемки
672
-
641
русини
10 183
6 725
3 156
Бачимо прибічників гуцульської самобутності в Україні вдвічі більше, аніж русинської. Живуть вони й у Закарпатті. Нема жодних проблем. Вони не спричиняють галасу. Ними не переймаються політичні гравці. Врешті, в Україні відсутні перепони для індивідуальної та колективної культурної самореалізації. Для цього не потрібно окремих рішень облради чи дозволу з Києва, Брюсселю чи Нью-Йорку.
Не випадково 22 березня 2007 р. сесія Рахівської районної ради виступила категорично проти рішення Закарпатської обласної ради, що визнала національність «русин». В її спеціальному рішенні зазначено: «…з метою недопущення спекуляцій на українських етнонімах визнати, що автохтонне населення Рахівського району належить до гуцульського субетносу і є складовою частиною українського етносу (нації)» [7]. Депутати Рахівської райради звернулися до президента України, Верховної Ради, генерального прокурора про необхідність скасування рішення Закарпатської облради «Про визнання національності “русин”».
Зі свого боку міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк 22 березня 2007 р. у прямому ефірі телеканалу НТН звинуватив керівництво Закарпаття і главу секретаріату президента України В. Балогу в планах відокремити область від України шляхом визнання окремого русинського народу. Відповідного листа С. Ратушняк направив прем’єр-міністру, голові Верховної Ради, міністрам внутрішніх справ і юстиції. Утім його однопартійці - усі 7 депутатів облради, обраних за списком Народної партії, теж проголосували 7 березня 2007 р. за проблематичне рішення.
Щодо відродження і примноження матеріальної та духовної культури на субетнічному рівні. Такі громадські ініціативи повсякчас знаходять моральну підтримку держави.
Примітною, зокрема, виявилась робоча програма президента України в останню декаду липня 2007 р. Так, 21 липня В. Ющенко провідав XXV фестиваль «Лемківська ватра» у м. Ждиня (Польща), 28 липня - IV всесвітні бойківські фестини у с. Явора (Турківський район Львівської області), а 29 липня - XVII міжнародний гуцульський фестиваль у м. Яремче (Івано-Франківська область). Вони проводяться з вересня 1991 р. зазвичай з участю від 10 до 30 тис. представників української діаспори Канади, США, Польщі, Великобританії, Португалії, Іспанії, Італії, Білорусі, Росії, Словаччини, Хорватії, Сербії та інших країн. Але досі ні Львівська, ні Івано-Франківська обласні ради чи якась районна рада не приймали рішень про національності «гуцул», «бойко» чи «лемко».
У бурхливих 1990-х Україна зберегла територіальну цілісність усупереч потугам спонсорів сепаратизму. У «конфліктах інтерпретацій» беззаперечну перевагу мали прибічники европеїзації української національної ідеї, а сповідники спекулятивного етнонаціоналізму (евразійства, русинства і т. д.) виглядали невдахами.
На жаль, сьогодення вирізняється засиллям політтехнологій. Їхні вуха стирчать у т. зв. симетричних рішеннях облрад на сході та півдні України про надання російській мові статусу регіональної (травень-липень 2006 р.), на заході (Закарпаття) - про національність «русин» (березень 2007).
Це - димова завіса, за якою спритники з президентської та непрезидентської обойм приховують кричущу соціальну злободенність. Одна з них.
Минулого року кордон України з Росією перетнуло 6 млн. українців, з яких кожен другий - на роботу. 1,5 млн. працюють нелегально [8]. У Росії щороку заробляють до 200 тис. закарпатців. Їхнім статусом ніхто у центральній та місцевій владі не переймається, шукаючи легшого хліба собі, а електорату - банальних видовищ. Тоді взагалі перейменуймо нашу державу на театр комедії та сатири імені... Самі знаєте.
Втім, у кожного - своя правда, котра найчастіше кваліфікується точкою зору. Тут немислимо обійтися без вихідного положення - вірогідних аргументів. Тоді ця правда стає історичною - сприйнятою всіма поціновувачами минулого рідного краю. Постать О. Духновича є символічною для початку відліку важливого періоду. Національне відродження у XIX ст. сколихнуло всю Европу, особливо етноси (народи), розірвані політичними режимами. Час тоді для них протікав на різних швидкостях.
Неоднаковість досягнутих результатів послужила предметом публічних політичних дискусій у Закарпатті 1920 - 1930-х рр. О. Духнович став уявним арбітром для двох етнополітичних орієнтацій: народовецької (української) та тутешняцько-русофільської (російської). «Русинське питання» в його сучасному розумінні дістало офіційний статус лише в умовах Другої світової війни, коли Угорщина поетапно окупувала й анексувала Підкарпатську Русь (Карпатську Україну). У 1945 р. з боку місцевих русофілів була спроба реваншу, проте переміг «український вибір».
Вдруге «русинське питання» реанімували у 1990 р. Про це вже йшлося. Нині у Закарпатській області легально діють 15 русинських національно-культурних товариств. Це нормально. Проблема полягає в настійливих намаганнях підмінити базові поняття.
У 2007 р. в Україні стало модним ревізувати не тільки результати волевиявлення, але й регіональну історію. Проте бажання включити державу в розв’язання чиїхось світоглядних лабіринтів або на рівні перевиховання самосвідомості є заздалегідь ідеєю безплідною. І священик О. Духнович, і чиновник В. Балога належать своєму часові, котрий мусимо шанувати й розуміти не фрагментарно, а у цілісності. Тоді не кортітиме нових соціальних експериментів, на котрих зазвичай гріють руки зарубіжні інвестори.
[1] Заява керівництва обласної державної адміністрації та обласної ради народних депутатів: [Країло М., Дорчинець Ф., Улинець В., Устич С., Цурко І., Лінтур В., Молнар Б., Приходько В., Штефаньо І.] // Новини Закарпаття. - 1992. - 1 жовтня.
[2] Магочий П. Р. Європа народів, а не держав // Новини Закарпаття. - 1991. - 24 серпня. - С. 8.
[3] Гаврош О. Кому потрібен розкол Закарпаття? // Закарпаття (www.zakarpattya.net.ua). - 7.03.2007.
[4] Про кількість та склад населення Закарпатської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 р. // Новини Закарпаття. - 2003. - 11 січня. - С. 6.
[5] Державний комітет статистики України (www.ukrcensus.gov. ua).
[6] Державний комітет статистики України (www.ukrcensus.gov.ua).
[7] Рахівщина проти визнання національності «русин» // Uzhgorod.net.ua. - 22.03.2007.
[8] Закарпаття (www.zakarpattya.net.ua). - 14.02.2007.
Планова реанімація русинства була стратегічно спрямована на послаблення української діаспори. Інститут етнографії Академії наук СРСР 6 лютого 1990 р. оперативно заявив зацікавленим особам: «Теоретически можно считать, что русины - понятие одного порядка с русскими, украинцами и белорусами, а не часть какого-либо из этих этносов». І в 1990-му негайно з’явилися «Товариство карпатських русинів» у Закарпатті (лютий), «Русинська Оброда» у Словаччині (березень), «Стоваришеня лемків» у Польщі (квітень), «Об’єднання приятелів Підкарпатської Русі» у Чехії (жовтень), «Руска Матка» у Сербії (грудень), а у березні 1991 р. - «Русинська організація Угорщини». Тоді ж пройшов перший світовий конґрес русинів у Меджилабірцях.
Новоявлені ватажки вимагали визнати русинів окремою національністю (у Закарпатті - як домінуючої), запровадження некодифікованої русинської мови у школах. Екстремісти з їх числа прагнули незалежної (або хоч автономної) Республіки Підкарпатська Русь, подібну до Швейцарії [1]. Помірковані закликали наслідувати романшів, національну меншину Швейцарії (50 тис. осіб), у якої шість літературних мов, чи пропонували галичанам теж стати окремим етносом [2].
Про що йшлося? Шляхом підміни контексту запаморочити голови троянським конем made in Western Europe. У федеральній конституції Швейцарії зафіксовано, що державними мовами є німецька, французька та італійська. Четверта - ретороманська - є офіційною лише в кантоні Граубюнден, де вона розповсюджена. Більше чогось путнього про Граубюнден і романшів (не плутати з ромами) не казали, щоби не розвіяти передчасно ілюзій. Головне - запудрити мізки.
У березні 1991 р., через тиждень після русинського конгресу, перепис населення показав у Словаччині дезорієнтацію української діаспори. Професор Олена Рудловчак прокоментувала: «Усі наші будителі, в т. ч. Духнович, відносили себе до малоросів, у сучасному трактуванні - українців. Теперішній розкол на Пряшівщині на українців і русинів я сприймаю як величезну трагедію... Коли російські філологи Пряшівщини побачили, що вони тепер нікому не потрібні, то видумали собі політичний русинізм» [3]. Отже, справу мавром зроблено.
Проте русинство зазнало фіаско на батьківщині - у США і Канаді, де тримається завдяки щедрості бізнесмена Стівена Чепи з Торонто. Регіональні щоденники Star Tribune і Chicago Tribune 6 лютого і 20 травня 2001 р., Pittsburgh Post-Gazette 23 липня 2004 р. зафіксували невтішну картину. У Сполучених Штатах нащадки карпатських переселенців живуть переважно у Міннесоті та Пенсільванії. Заклики до них зберегти русинську самобутність отримали здебільшого негативні відповіді: «Старе покоління зникло. Вони приїхали сюди, аби працювати і стати американцями. Їх минуле лишилось позаду». Одна втіха - мрійливий погляд на мапу професора Маґочі, де 5 європейських країн визначено місцями компактного проживання русинського етносу, або на статистичну таблицю з гіпотетичними 1,6 млн. осіб у 11 державах. Одначе дійсність є іншою.
Під час Всеукраїнського перепису населення (грудень 2001) вперше зібрали дані, які характеризують етнічні групи і самоназви окремих національностей. У Закарпатті русинами записалося 10 тис. осіб, яких трактують етнічною групою, котра входить до української національності [4]. Українцями назвалися 1 млн. 10,1 тис. закарпатців. Вийшло промовисте співвідношення 1:101.
Можна порівняти і переписи населення (останній радянський 1989-го і перший український 2001-го), коли у Закарпатській області проживало відповідно 1 245,8 і 1 254,6 тис. осіб, з них українців - 976,7 тис. (78,4 %) і 1 010,1 тис. (80,5 %). Причому за 12 років чисельність українців тут зросла на 103,4 %, а 2001-го серед них 99,2 % рідною мовою вважали українську, 0,5 % - російську. У 2001-му новим етноідентифікаційним фактором (на рівні з гуцулами, бойками, лемками) стали русини - 0,8 % населення області. Причому для майже третини (30,87 %) з них рідною є українська, для двох третин (66,64 %) - мова етногрупи, а для 2,5 % - інші мови. Про це заангажовані мужі чомусь воліють мовчати.
Таблиця № 1. Чисельність осіб окремих етнографічних груп українського етносу та їх рідна мова.
Закарпатська область. 2001 р. [5]
Етнографічні групи
Всього
з них рідною назвали мову
своєї етнографічної групи
українську
Все населення
10 201
6 745
3 204
бойки
25
14
10
гуцули
83
7
76
лемки
3
-
3
русини
10 090
6 724
3 115
Перепис безпристрасно зафіксував усеукраїнську картину, в т. ч. щодо литвинів, пінчуків і поліщуків з українською самосвідомістю. Позаяк їх одиниці, то акцентуємо увагу в порівняльному ключі без них.
Таблиця № 2. Чисельність осіб окремих етнографічних груп українського етносу та їх рідна мова в Україні. 2001 р. [6]
Етнографічні групи
Всього
з них рідною назвали мову
своєї етнографічної групи
українську
Все населення
32 417
6 766
25 292
бойки
131
14
113
гуцули
21 400
8
21 382
лемки
672
-
641
русини
10 183
6 725
3 156
Бачимо прибічників гуцульської самобутності в Україні вдвічі більше, аніж русинської. Живуть вони й у Закарпатті. Нема жодних проблем. Вони не спричиняють галасу. Ними не переймаються політичні гравці. Врешті, в Україні відсутні перепони для індивідуальної та колективної культурної самореалізації. Для цього не потрібно окремих рішень облради чи дозволу з Києва, Брюсселю чи Нью-Йорку.
Не випадково 22 березня 2007 р. сесія Рахівської районної ради виступила категорично проти рішення Закарпатської обласної ради, що визнала національність «русин». В її спеціальному рішенні зазначено: «…з метою недопущення спекуляцій на українських етнонімах визнати, що автохтонне населення Рахівського району належить до гуцульського субетносу і є складовою частиною українського етносу (нації)» [7]. Депутати Рахівської райради звернулися до президента України, Верховної Ради, генерального прокурора про необхідність скасування рішення Закарпатської облради «Про визнання національності “русин”».
Зі свого боку міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк 22 березня 2007 р. у прямому ефірі телеканалу НТН звинуватив керівництво Закарпаття і главу секретаріату президента України В. Балогу в планах відокремити область від України шляхом визнання окремого русинського народу. Відповідного листа С. Ратушняк направив прем’єр-міністру, голові Верховної Ради, міністрам внутрішніх справ і юстиції. Утім його однопартійці - усі 7 депутатів облради, обраних за списком Народної партії, теж проголосували 7 березня 2007 р. за проблематичне рішення.
Щодо відродження і примноження матеріальної та духовної культури на субетнічному рівні. Такі громадські ініціативи повсякчас знаходять моральну підтримку держави.
Примітною, зокрема, виявилась робоча програма президента України в останню декаду липня 2007 р. Так, 21 липня В. Ющенко провідав XXV фестиваль «Лемківська ватра» у м. Ждиня (Польща), 28 липня - IV всесвітні бойківські фестини у с. Явора (Турківський район Львівської області), а 29 липня - XVII міжнародний гуцульський фестиваль у м. Яремче (Івано-Франківська область). Вони проводяться з вересня 1991 р. зазвичай з участю від 10 до 30 тис. представників української діаспори Канади, США, Польщі, Великобританії, Португалії, Іспанії, Італії, Білорусі, Росії, Словаччини, Хорватії, Сербії та інших країн. Але досі ні Львівська, ні Івано-Франківська обласні ради чи якась районна рада не приймали рішень про національності «гуцул», «бойко» чи «лемко».
У бурхливих 1990-х Україна зберегла територіальну цілісність усупереч потугам спонсорів сепаратизму. У «конфліктах інтерпретацій» беззаперечну перевагу мали прибічники европеїзації української національної ідеї, а сповідники спекулятивного етнонаціоналізму (евразійства, русинства і т. д.) виглядали невдахами.
На жаль, сьогодення вирізняється засиллям політтехнологій. Їхні вуха стирчать у т. зв. симетричних рішеннях облрад на сході та півдні України про надання російській мові статусу регіональної (травень-липень 2006 р.), на заході (Закарпаття) - про національність «русин» (березень 2007).
Це - димова завіса, за якою спритники з президентської та непрезидентської обойм приховують кричущу соціальну злободенність. Одна з них.
Минулого року кордон України з Росією перетнуло 6 млн. українців, з яких кожен другий - на роботу. 1,5 млн. працюють нелегально [8]. У Росії щороку заробляють до 200 тис. закарпатців. Їхнім статусом ніхто у центральній та місцевій владі не переймається, шукаючи легшого хліба собі, а електорату - банальних видовищ. Тоді взагалі перейменуймо нашу державу на театр комедії та сатири імені... Самі знаєте.
Втім, у кожного - своя правда, котра найчастіше кваліфікується точкою зору. Тут немислимо обійтися без вихідного положення - вірогідних аргументів. Тоді ця правда стає історичною - сприйнятою всіма поціновувачами минулого рідного краю. Постать О. Духновича є символічною для початку відліку важливого періоду. Національне відродження у XIX ст. сколихнуло всю Европу, особливо етноси (народи), розірвані політичними режимами. Час тоді для них протікав на різних швидкостях.
Неоднаковість досягнутих результатів послужила предметом публічних політичних дискусій у Закарпатті 1920 - 1930-х рр. О. Духнович став уявним арбітром для двох етнополітичних орієнтацій: народовецької (української) та тутешняцько-русофільської (російської). «Русинське питання» в його сучасному розумінні дістало офіційний статус лише в умовах Другої світової війни, коли Угорщина поетапно окупувала й анексувала Підкарпатську Русь (Карпатську Україну). У 1945 р. з боку місцевих русофілів була спроба реваншу, проте переміг «український вибір».
Вдруге «русинське питання» реанімували у 1990 р. Про це вже йшлося. Нині у Закарпатській області легально діють 15 русинських національно-культурних товариств. Це нормально. Проблема полягає в настійливих намаганнях підмінити базові поняття.
У 2007 р. в Україні стало модним ревізувати не тільки результати волевиявлення, але й регіональну історію. Проте бажання включити державу в розв’язання чиїхось світоглядних лабіринтів або на рівні перевиховання самосвідомості є заздалегідь ідеєю безплідною. І священик О. Духнович, і чиновник В. Балога належать своєму часові, котрий мусимо шанувати й розуміти не фрагментарно, а у цілісності. Тоді не кортітиме нових соціальних експериментів, на котрих зазвичай гріють руки зарубіжні інвестори.
[1] Заява керівництва обласної державної адміністрації та обласної ради народних депутатів: [Країло М., Дорчинець Ф., Улинець В., Устич С., Цурко І., Лінтур В., Молнар Б., Приходько В., Штефаньо І.] // Новини Закарпаття. - 1992. - 1 жовтня.
[2] Магочий П. Р. Європа народів, а не держав // Новини Закарпаття. - 1991. - 24 серпня. - С. 8.
[3] Гаврош О. Кому потрібен розкол Закарпаття? // Закарпаття (www.zakarpattya.net.ua). - 7.03.2007.
[4] Про кількість та склад населення Закарпатської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 р. // Новини Закарпаття. - 2003. - 11 січня. - С. 6.
[5] Державний комітет статистики України (www.ukrcensus.gov. ua).
[6] Державний комітет статистики України (www.ukrcensus.gov.ua).
[7] Рахівщина проти визнання національності «русин» // Uzhgorod.net.ua. - 22.03.2007.
[8] Закарпаття (www.zakarpattya.net.ua). - 14.02.2007.