Олеся РЕБРИК: Диво кавового зернятка, або про «Розмови з Богом» Богдани Матіяш
для віри, як відомо,
досить найпростішого чуда.
Остап Сливинський
дякую що можу бути сьогодні
дякуючи що нині я є
Богдана Матіяш
У моїй кишеньці кавове зернятко. Воно там вже досить давно і щоразу, як перебираю його пальцями, думаю про Бога. Перебираючи кавове зернятко, думати про Бога - це для мене дивно. Бо не було в мене особливого релігійного виховання. Та й віри особливо сильної не було. До певного часу. Просто в один момент стало так самотньо серед людей, так багато огиди до цього світу і в той же час якоїсь співчутливої любови. І це так нечесно, нечесно відчувати любов зі співчуття. І бути зі співчуття. Тому мимоволі (насправді дуже свідомо) віддалялась від світу у свій внутрішній. Серед тої невпевненості почуттів, серед того підвішеного стану свідомости рятунок знаходиш у розмовах. Розмовах з Богом...
Мені був потрібен порятунок. Уже давно. І як будь-що з того, що шукаєш довго і виснажливо, знайшла його (порятунок) зовсім неочікувано, вже тоді, як майже здалася, змирилася з безвір’ям, як в американських драматичних бойовиках (є такий жанр?) в останню секунду, перед вибухом бомби, яка загрожувала знищенням всього світу, що у американських бойовиках і обмежується Америкою, як це не дивно... Саме в такий момент я і порятувала себе «Розмовами з Богом» Богдани Матіяш.
Так щиро, просто і дуже інтимно про... про Бога? До Бога? Ні - з Богом. Треба мати велику внутрішню силу, щоби почати вчитися розмовляти з ним. Знаю це з власного досвіду. Але я ще дотепер не можу розмовляти з Богом так, як це вдається Богдані Матіяш. Можу молитися до нього, прислухатися, говорити, але розмовляти - чути і відповідати, вести діалог думок - дуже тонке мистецтво. Авторка з ніжністю і наївністю, що притаманні хіба дитині, відкриває нам щосторінки нове бачення любови, нову її інтерпретацію. Нову, а зрештою ту - єдино першу і єдино можливу - любов до Бога. Яка не має мати ніяких варіантів прояву. Тільки - керуючись щирістю бажань, стремлінням до очищення, до спасіння душі.
Маленьким чудом стала для мене невеличка книжечка коротких розмов. Маленьким чудом - потужним каталізатором появи віри в моєму житті, в моєму вже не всуціль внутрішньому світі. Дивно. Щоб думати про Бога, щоб почати розмову з Ним інколи буває достатньо маленького кавового зернятка. Піду я пити каву. На жаль, не всі її п’ють…