Іnsupportable sans toi
Вимикаю світло. Хемінгуей підходить до мене і питає, чому я так люблю метеликів і олівці. Бо метеликів добре наколювати на олівці і смажити на вогнищі - кажу я. А хіба метелики смачні? - дивується він. Ні - відповідаю. але корисні. Іноді доводиться робити те, чого не хочеться.
а з Маркесом ми завше п*ємо чай вечорами. я заварю нам його у білі чашки. додаю трохи згущеного молока, чебрецю і м*яти. Маркес не любить м*яту. вона йому загостра. але я кажу, що м*яти не додавала. і він смакує чай з м*ятою, наче нічого і не сталося. Іноді краще чогось не знати.
ти приходиш додому. і приносиш апельсини та полуничне варення. сідаєш поряд і я розповідаю тобі про Маркеса, про метеликів, про Хемінгуея, про згущене молоко, про стільці, про білі горнятка, про золоте волосся, про сірі капелюшки. міцно тримаюсь за твою руку. Ти затишно посміхаєшся. кажеш, що іноді краще мовчати. І вимикаєш світло.