Маркіян і його листи
іноді Маркіян писав листи. на моїх зап*ястях. він виводив літери обережно і ніжно. чорним чорнилом. біла мов сніг шкіра. мов пергамент. я пергамент, на якому збережено думки. слова. його слова. ті слова в*їдалися в мене. кожну хвилину. наскрізно. коли пила каву, читала книжку, діставала парасольку, зав*язувала волосся, лягала спати, йшла вулицею, била посуд - я згадувала про нього.
Одного дня він пішов. мовчки. просто подивився. поцілував мене у чоло. усміхнувся кутиком вуст. і пішов. вийшов за двері. просто. зник з квартири. з будинку. з міста. з країни. з життя.
іноді, вечорами, я сиджу біля вікна. у тиші.
іноді здається, що ті листи завше житимуть на моїх зап*ястях. спочатку моїм, а потім і власним життям. кохатимуть, забуватимуть, зраджуватимуть. і можливо теж колись підуть геть. непомітно. мовчки. зникнуть зі шкіри, з квартири. з будинку. з міста. з країни. з життя.