2017. Квітнева подорож до Італії. Частина 14. Заключна.
Під час попередніх подорожей ми неодноразово проїздили повз місто Удіне. А цього разу, коли складали маршрут, читали про красу цього міста. Його центральну площу навіть називали однією з найкрасивіших в країні. Правда, наші сусіди-італійці не виявляли ентузіазму з приводу цього міста, хоча й визнавали, що ніколи там не бували. Ми збираємось їхати до Австрії, шлях наш лежить повз Удіне, крім того біля нього є аутлет-містечко Palmanova. Аутлет-містечко, відвідане нами, не викликало захвату у моєї дружини.
Що ж до самого міста, то воно загалом симпатичне, як для відвідин під час короткої зупинки, але не більше того. Знову наші смаки співпали зі смаками італійської пари.
А може то ми вже перегодовані враженнями. Яка чудова Loggia del Lionello, де ми ще таку бачили?
І площа така собі нівроку.
Сходили задля годиться до Дуомо.
Біля нього цікаво висаджені квіти у каскадних клумбах.
Дружина пішла до авта, а я вирішив піднятися до "кастелло".
До нього веде гарнесенька галерея.
Кастелло геть не вразив. Перед ним чималенький пляц вкритий газоном.
Звідси можна було спуститися парком прямо до стоянки, де стояло наше авто.
Їдемо в сторону Австрії. Дорога, хоч і автострада, але дуже мальовнича - навколо високі гори. Тим не менш практично скрізь понад дорогою обжито, то тут то там видніються будиночки. Зупинилися попити кави, а заодно купити австрійську він'єтку, на одній заправці ще в Італії. І треба ж так не поталанити, що одночасно з нами туди прибув автобус з туристами з Південно-Східної Азії, скоріш за все китайцями. Не знаю вже з якої причини, чи то у них залишалися євро і вони вже мали відлітати, чи може згадали, що потрібні сувеніри, але всі туристи враз захотіли купити по купі шоколаду Мілка. Вони зчинили несамовитий лемент і тісняву біля каси. Часто у них не вистачало грошей на принесений до каси товар, тоді вони тицяли касиру свої мабуть юані. Касирка виглядала знервованою і злою, хоча мала би радіти виторгу. Кілька відвідувачів європейської зовнішності спокійно стояли осторонь, деякі поглядали на все це з явним почуттям власної вищості. Коли автобус поїхав, касирка пожартувала, голосно оголосивши, що шоколад насьогодні закінчився. Всі засміялися, а мені чомусь не було смішно.
Вже сутеніло, коли ми прибули до нашого готелю у місті Фельден, що на озері Вертерзеє. Це був чотиризірковий готель, він пропонував велику знижку і тому ми вибрали його для ночівлі, тим більш, що пропонувався апартамент-студіо з мінікухнею. У рецепції мені повідомили, що нам пропонується безкоштовний апгрейд до апартаменту з двома спальнями. З якого дива така щедрість стало зрозуміло, коли ми оселилися в бунгало. Надворі було досить холодно, так само холодно було й в апартаменті. Певно хтось з більш ранніх гостей вімовися мерзнути в бунгало і оселився з основному корпусі, де було тепліше. Дівчина з рецепції показала, нам електрообігрівачі, що треба було увімкнути, щоб нагріти приміщення.
На чималу вітальню, яка до того ж була кутовим приміщенням, був один обігрівач.
В спальні їх було два і вона прогрілася, доки ми полягали спати. У ванні був тепловентилятор, тому там натопили швидко.
Нарешті ковдри з підодіяльниками. В Австрії на відміну від Італії це стандарт.
Невеличка функціональна кухня, де ми приготували залишки ще київських макаронів, заправивши їх київською ж консервою з тунця - не везти ж це все додому. На додачу було й вино з сиром, і подаровані ще в Марке тістечка, і салат, так що вечеря вийшла хоч куди.
Після вечері я вийшов прогулятися до озера. Готель розташований на самісінькому березі і має власний пляж.
Вітальня так до ранку і не прогрілася як слід.
Після сніданку ще раз вийшов до озера. Колись ми вже були на ньому, це було теж після подорожі по Італії 15 років тому влітку. Ми купалися в озері і це була реальна насолода.
Я думаю в цьому готелі влітку відпочивати дуже добре. Я в глибині душі сподівався що з нас не будуть брати плату за прибирання 15 євро. Правда я думав, що готель зробить це у відповідь на мою скаргу на холод у вітальні. Але я забув поскаржитися, тож плату з нас взяли і туристичну таксу теж, та ще й списали з картки, не питаючи, суму у доларах перевівши її з євро по курсу 1.11, хоча нормальний курс був 1.08. Вийшло досить недешево - під 60 євро.
Десь за тими сніжними вершинами Словенія і озеро Блед. Ми там були всього два з половиною тижні тому, а скільки вражень з тих пір.
Жовто-сині кольори це тренд цього сезону не тільки в Італії, але і в Австрії?
Дорогою йшов невеличкий сніг. Чимало його лежало на землі, але дякувати Богові температура була плюсова і ковзанки не було, бо у нас же літня резина. Важко було повірити, що всього тиждень тому ми ходили одягнуті по-літньому.
Через холодну погоду довелося змінити план. Скасували відвідання Граца, заїхали тільки у магазин ІКЕА та ще заправилися газом, бо 150 км довелося їхати на бензині - на автобані у Австрії автогаз це рідкість. Скасували зупинку в угорському Шопроні. Їдемо у Парндорф (для чого, пояснень не потребує), а потім ночувати у Сентендре, що під Будапештом. Ночівлю не замовляли, сподіваємось, що в аутлет-містечку є Вайфай, там і замовимо. Його там не виявилось. Попросили замовити сина. Пошопінгували, купили у знайомому нам ресторані "Нордзеє" вечерю з собою і поїхали. Були неприємно вражені якістю дорожного покриття на автобані М1 в Угорщині. Це, мабуть, найстаріший автобан в країні, тому його якість суттєво різниться від якості нових доріг на Сході. З певних пір ми неохоче заїздимо в Будапешт, а до Сентендре їхати через місто. Але виявилось, що там досить проста і швидка дорога, тож скоро ми вже були в готелику. Попри обіцяний приватний паркінг авто довелося залишити на вулиці біля готелю, але там було тихо і спокійно. Зате в кімнаті було добре натоплено, а саме це для нас тоді було найважливішим. Чоловік на ймення Габор, що приймав нас, добре говорив російською і був дуже привітним. Вранці він порадив нам, де краще залишити авто біля центру Сентендре, щоб не платити за паркінг, бо у нас же не було форинтів. Я бував тут років 25 тому і не пам'ятав геть нічого. Цього разу містечко мені сподобалось.
Я піднявся на саму високу його точку біля церкви, навколо якої бігали дітлахи. Я відмітив подумки відмінність поведінки цих дітей від поведінки італійських.
Звідси було видно дахи навкруги і більше нічого.
Пішохідні вулиці, акуратно вимощені бруківкою, прикрашені абажурами, що висять між будинками.
Будиночки всі різноколірні, виглядають автентично по-угорськи.
Гарний променад понад Дунаєм.
Звідси до потрібного нам автобану М3 вже не потрібно було їхати містом. Ми ще заїхали до "Ашану" купити продуктів у дорогу і поїхали в сторону України. В одному місці попали у невеличку тягнучку, викликану ремонтом дороги. Це авто спочатку їхало позад нас і я бачив його у дзеркало. Його і його номер.
Радше для перепочинку, ніж для дійсно шопінгу, заїхали до аутлет-містечка Полгар. Кордон перетинали у Берегово. Автобан за останні 3 роки не пішов далі в бік України. Так само залишалось проїхати 25 кілометрів. Дорога від Берегово до Мукачева була на диво непогана. Зате в самих цих містах просто жахлива. Ми перетнули Карпати з задоволенням помітивши, що дорогу біля Сколе добре відремонтували за три тижні, що минули, правда не до кінця. Ночувати вирішили в Моршині у готелі, який замовили також через Букінг. Нам зателефонували з готелю і ми, скоритсавшись нагодою, попросили натопити в номері до нашого приїзду і добре зробили. Готель був зовсім новим, але мабуть будувався довго і непросто, бо дах вже встиг поіржавіти.
Коридори і сходи сяяли новою лискучою фарбою. Кімната теж виглядала, як щойно відремонтована, з новісінькими меблями і постіллю.
Крім нас у готелі майже нікого не було. Нам таки натопили принесеними електрообігрівачами, але лише в кімнаті. У ванній кімнаті було добре прохолодно.
Зранку знайомились з Моршином. Для мене було зовсім неочікуваним побачити таке запустіння у настільки відомому ще з совєтських часів курорті. Особливо після того, що я бачив зовсім недавно у "Квітці полонини". Спробував води у бюветі. Вода з джерела №4 безкоштовна і без обмежень. З джерел №1 і №6 - 5 грн. за 200 грам. Курортники отримують воду по електронних картках.
Дуже невесело виглядає санаторій "Моршинський".
Правда є там і такий корпус. На стоянці бачив авта з номерами східноєвропейських країн.
Але ось так виглядає їдальня.
Мені підказали, що трохи веселіше у недавно відновленому парку. Щит повідомляє, що реконструкцію здійснено коштом Євросоюзу.
Зроблено щось подібне до естради під відкритим небом. Зараз там готуються до , як мені сказав один дядько, фестин з приводу Паски.
Санаторій з пафосною назвою "Мармуровий палац" на палац схожий дуже мало. Я знаю, я палаців за останні 3 тижні бачив дуже багато.
До Києва залишалось 630 км. Неодмінна у наших подорожах корчма у Грушвиці цього разу порадувала не лише смачним борщем але й розпаленим каміном, що було особливо приємно в умовах холоду, який зненацька прийшов у кінці квітня після багатьох днів тепла.
Виглядає так, що подорож вийшла вдала, а дорога, хоч і неблизька, спланована була непогано. Не було довгих виснажуючих переїздів, щодня були відвідини якихось нових місць. Поїздка вийшла неочікувано цікава і насичена. Ми відкрили для себе, що Італія, як і Франція, яка була нашим беззаперечним і одноосібним фаворитом донедавна, так само є безкінечна і цікава у будь-якому місці, де б у ній не зупинитися. Сподобалися нам і італійці. Всі без винятку, з ким довелося поспілкуватися у цій поїздці, і не тільки італійці, були приємні і доброзичливі люди. Квітень виявився чудовим місяцем для подорожей, хоча від нього можна очікувати й неприємних сюрпризів. Але загалом з погодою нам дуже повезло. Ну і залишається, як завжди по поверненню, питання без відповіді - чому? Чому там так, а у нас зовсім по-іншому? Що нам заважає почати жити добре? Чим ми не такі?