2017-Хорватія, Боснія, Чорногорія. Частина 1.
Минулорічна вдала поїздка на море у вересні справила на нас таке враження, що захотілося її повторити і в цьому році. "От добра добра не ищут" кажуть наші колишні брати, і нам знову дуже хочеться до Греції в ту саму місцину під назвою Каравастазі. Але їхати через Румунію нам минулого року не сподобалось, через Угорщину далеко, до того ж хазяйка минулорічного місця нашої зупинки Марія підняла ціни у цьому році. Тож вирішили подивитися, як там зараз у Хорватії. Ми не були там вже майже 10 років.
Виїхали о 8, бо боялися, що 1 вересня може бути тяжко виїхати з двору. Школа на нашій вулиці "модна", може завітати якийсь достойник, то й не виїдеш. Як завжди дорога від Києва до Ужгорода долається легко. Ну майже легко - на об'їзній Львова потрапили у багатокілометрову "пробку", викликану аварією. Втратили там не менше години. З сумом спостерігали, як погіршився стан дороги у Карпатах. Не сприяла оптимізму і ціна на автогаз - 16 грн. Зупинилися цього разу у селі Холмок неподалік від Чопа у придорожному готелі "Панська втіха". Готель скромний, недорогий і все нам сподобалося, крім відсутності приватного паркінгу.
Наступного ранку встали рано і подалися до кордону. Тут на нас очікувала неприємна несподіванка у вигляді досить таки пристойної черги. Ми давно вже не переходили кордон у цьому місці, останній раз мабуть у 2013 році. З тих пір з'явилися авто на "бляхах", безвіз. Такі мабуть нові реалії, подумали ми. Черга майже не рухалася. Спочатку нарікали на погану роботу нашого контролю. Потім стало ясно, що вузьке місце в угорців. Перетин кордону забрав у нас 5 годин і суттєво зіпсував настрій. Відразу по перетину на заправці заплатили за дороги, відразу за місяць - так дешевше, ніж двічі по 10 днів.
Місце зупинки замовлено поблизу містечка Вараждін. Наше тимчасове помешкання відразу підняло нам настрій. Навіть не дивлячись на те, що авто довелося поставити на вулиці. Вулиця тиха, трафіку практично немає.
Надзвичайно затишне і привітне приміщення. Приязне ставлення до гостей проявлялося буквально у всьому. Навіть welcome drink, який мені як мандрівникові, який часто користується послугами booking.com, часто пропонується, тут був у вигляді мінеральної води у величезній скляній пляшці. У всіх інших місцях пропонували у пластиковій.
Хазяйка виявилася тайкою. Вона не говорила хорватською, нам того й не треба було, зате добре говорила англійською. Спальня знаходилася на другому поверсі.
Величезне комфортне ліжко, всі вікна щільно затіняються блекаут шторами.
Але головна перевага житла - надзвичайно красивий вид з вікна вітальні. Ну або тераси спальні, якби ми мали змогу туди виходити, бо надворі якраз знову задощило і стало прохолодно. Вирішили до міста не їхати. Заїхали тільки до супермаркету, який примітили по дорозі сюди, приготували вечерю з хорватським рислінгом, і решту вечора тішилися цим прекрасним видом
Завітав до нас гість, правда був не надто люб'язним. Ми ще тоді не знали, що вся наша подорож пройде під знаком Кота.
Щодо подальшого маршруту - я мав тільки приблизний план. Вирішили наступну зупинку зробити поблизу міста Задар. Замовили житло через booking.com у містечку Сукошан.
Зранку їдемо до Вараждіна.
Всупереч очікуванням легко знайшли місце для паркування у самісінькому центрі, та ще й безкоштовне. Мабуть тому, що неділя і трохи дощить. Але зовсім трохи. Гуляти під парасолею можна.
І навіть фотографувати і фільмувати. Мабуть через дощ на вулицях мало людей.
Історичний центр невеличкий, але приємний і охайний. Ми не змогли пройти повз пахощі з дверей місцевої кондитерської. Там приймали лише готівку, тож довелося зняти у банкоматі. Зняли відразу 700 кун (близько 100 євро). Смаколики були чудесні.
Біля місцевої церкви - пам'ятник вже знайомому нам Гргуру Нінському. Вікіпедія каже, що він був єпископом і багато зробив для хорватської церкви у справі збереження в ній мови і традицій. Велий палець його стопи так само сяє від частого торкання туристами, як і на пам'ятнику, який ми бачили раніше.
Добре зберігся замок.
Він оточений парком і земляними валами з доріжками на них.
Всередині замку музей. Ми туди не пішли, бо попереду досить далека дорога.
Ну і звісно, кого б ще ми мали зустріти у вікні досить таки пошарпаного будинку, чи не єдиного такого у старому місті.
Поїхали до моря. За Загребом на зустрічній смузі автобану перед пунктом оплати багатокілометровий потік авто, які повільно рухаються, майже пробка. Неділя, люди вертають з моря. Прохолодно, градусів 16. Але ми вже знаємо, що коли перетнемо гори і виїдемо до моря, може суттєво потеплішати. Так воно і вийшло. Апартамент знайшли легко. Нас вже чекали. Дуже привітна пані показала нам на балкон на першому поверсі - ось ваш апартамент. У вас номер з окремою спальнею, але якщо хочете я поселю вас у номері-студіо з видом на море. Ми радо погодились. Номер великий затишний і зручно мебльований.
Потім привітна пані запропонувала нам по чарці ракії. Я не відмовився, ракія виявилася смачною. Якщо це був "велкам дрінк", я не проти такого. Відразу по тому пішов і поплавав у морі. Крім того нам було запропоновано безкоштовно велосипеди. Сіті байки у хорошому стані. Я поїхав до супермаркету і скоро вже ми обідали традиційним для подорожей супом з фрикадельками з вином та сиром.
Вмовив і дружину сісти на вело. Разом покотили до пляжу на іншому кінці містечка, де я знову купався.
Вид з балкону дійсно був вартий того, щоб поміняти номер на менший.
Особливо під час заходу сонця.
Вранці, доки дружина ще спала, я поїхав на велосипеді досліджувати околиці. Наш апартамент знаходився на самому краю Сукошана. Я виїхав за місто, але нічого цікавого там не знайшов.
Тож розвернувся і покотив через все місто, поминув центр. Ще досить рано. Повний штиль. Тихо, мало людей.
Далі поїхав спочатку тротуаром понад дорогою, а потім вздовж паркану великої марини до сусіднього міста Бібіньє.
По дорозі часто зупинявся, фотографував.
Вертався по дорозі. Дорога досить вузька, без обочини. Автівок хоч і небагато, але вкрай неприємно, коли вони проїздять впритул. Особливо автобуси. Коли повернувся, зустрів на сходах літню пару. Привітався хорватською. Вони приязно відповіли. Чоловік спитав у мене, чи все гаразд з помешканням. Я відповів ствердно. Я властітель цього готелю, - гордовито повідомив він.
Поснідали і їдемо далі на південь. За порадою дружининої колежанки вирішили зупинится у містечку Тучепі що у Макарській Рів'єрі. Я погодився,хоча за моїми планами ми мусили би переправлятися на який-небудь острів неподалік. Спочатку хотіли замовити житло на два дні, а потім вирішили замовити на один, а вже потім на місці продовжити, якщо сподобається.
Їхали по новому для нас автобану. Автобан у Хорватії не дешевий, хоча й менш дорогий ніж в Італії чи Франції. Окремо платили за 5-кілометровий тунель від автобану до Макарска. Якби ще звечора не подивився у Google Maps Street View, як проїхати до апартаменту, нізащо б не наважився їхати по цьому пішоходному променаду. Виявилося, що це єдиний шлях.
Відразу не сподобалося, що дуже багато відпочивальників. На фото наче це не так. Але по променаду, коли ми їхали, їх вешталося безліч. З номерами будинків у Хорватії - справжня біда, досить часто ми не відразу втрапляли у потрібне нам місце. Так було і цього разу. Поки шукали зутріли земляків, і колишніх земляків. Останні родом з Донецька, а тепер з Баварії, і хоча не виявляли неприязні, все ж єхидно запитали про наш безвіз - чи пускають нас тепер до Європи запросто, чи вимагають якісь додаткові підтвердження статків. Але врешті-решт знайшли. Наш апартамент був на досить тихій вуличці неподалік від пляжу.
Хазяйка запропонувала поставити авто прямо перед входом і попросила за це 3 євро. Гроші хоч і невеликі, але при бронюванні нам було обіцяно безкоштовну парковку. Нарікати на хазяйку не виходило, бо відразу ж принесла до номера кілька гілочок винограду, який у неї ріс на терасі.
Кімната була мебльована дуже вже аскетично. Хоча ліжко було, як і обіцяно, великим і зручним.
А вид з тераси досить приємний.
Тераса була велика. Був з неї вид і на гори.
Швиденько зібралися на пляж.
Потім пішли по все тому ж променаду до центру. Там купили дрібної смаженої рибки пікарель і хліба і перекусили сидячи на парапеті біля моря.
Залишатися у Тучепі на довше не виникло бажання. Багато часу пішло на пошук місця подальшої зупинки. Виявилося, що в апартаменті не приймається сигнал WiFi. Хазяйка, на наше зауваження, як тепер кажуть молоді, відморозилася. Мовляв, нічого не знаю, інші гості не нарікають. Ми спитали інших гостей - поляків і росіян, ті підтвердили, що в їхніх апартаментах сигнал приймається далеко не скрізь. Ледве-ледве знайшли в коридорі місце де змогли таки зробити нове замовлення. Правда досить довго вибирали між островами Млєт і Брач. Млєт вабив мене незайманістю і можливістю покататися по стежках на велосипеді. Брач вабив дружину більшим вибором пристойного житла. Переміг Брач.
Частина 2.
Виїхали о 8, бо боялися, що 1 вересня може бути тяжко виїхати з двору. Школа на нашій вулиці "модна", може завітати якийсь достойник, то й не виїдеш. Як завжди дорога від Києва до Ужгорода долається легко. Ну майже легко - на об'їзній Львова потрапили у багатокілометрову "пробку", викликану аварією. Втратили там не менше години. З сумом спостерігали, як погіршився стан дороги у Карпатах. Не сприяла оптимізму і ціна на автогаз - 16 грн. Зупинилися цього разу у селі Холмок неподалік від Чопа у придорожному готелі "Панська втіха". Готель скромний, недорогий і все нам сподобалося, крім відсутності приватного паркінгу.
Наступного ранку встали рано і подалися до кордону. Тут на нас очікувала неприємна несподіванка у вигляді досить таки пристойної черги. Ми давно вже не переходили кордон у цьому місці, останній раз мабуть у 2013 році. З тих пір з'явилися авто на "бляхах", безвіз. Такі мабуть нові реалії, подумали ми. Черга майже не рухалася. Спочатку нарікали на погану роботу нашого контролю. Потім стало ясно, що вузьке місце в угорців. Перетин кордону забрав у нас 5 годин і суттєво зіпсував настрій. Відразу по перетину на заправці заплатили за дороги, відразу за місяць - так дешевше, ніж двічі по 10 днів.
Місце зупинки замовлено поблизу містечка Вараждін. Наше тимчасове помешкання відразу підняло нам настрій. Навіть не дивлячись на те, що авто довелося поставити на вулиці. Вулиця тиха, трафіку практично немає.
Надзвичайно затишне і привітне приміщення. Приязне ставлення до гостей проявлялося буквально у всьому. Навіть welcome drink, який мені як мандрівникові, який часто користується послугами booking.com, часто пропонується, тут був у вигляді мінеральної води у величезній скляній пляшці. У всіх інших місцях пропонували у пластиковій.
Хазяйка виявилася тайкою. Вона не говорила хорватською, нам того й не треба було, зате добре говорила англійською. Спальня знаходилася на другому поверсі.
Величезне комфортне ліжко, всі вікна щільно затіняються блекаут шторами.
Але головна перевага житла - надзвичайно красивий вид з вікна вітальні. Ну або тераси спальні, якби ми мали змогу туди виходити, бо надворі якраз знову задощило і стало прохолодно. Вирішили до міста не їхати. Заїхали тільки до супермаркету, який примітили по дорозі сюди, приготували вечерю з хорватським рислінгом, і решту вечора тішилися цим прекрасним видом
Завітав до нас гість, правда був не надто люб'язним. Ми ще тоді не знали, що вся наша подорож пройде під знаком Кота.
Щодо подальшого маршруту - я мав тільки приблизний план. Вирішили наступну зупинку зробити поблизу міста Задар. Замовили житло через booking.com у містечку Сукошан.
Зранку їдемо до Вараждіна.
Всупереч очікуванням легко знайшли місце для паркування у самісінькому центрі, та ще й безкоштовне. Мабуть тому, що неділя і трохи дощить. Але зовсім трохи. Гуляти під парасолею можна.
І навіть фотографувати і фільмувати. Мабуть через дощ на вулицях мало людей.
Історичний центр невеличкий, але приємний і охайний. Ми не змогли пройти повз пахощі з дверей місцевої кондитерської. Там приймали лише готівку, тож довелося зняти у банкоматі. Зняли відразу 700 кун (близько 100 євро). Смаколики були чудесні.
Біля місцевої церкви - пам'ятник вже знайомому нам Гргуру Нінському. Вікіпедія каже, що він був єпископом і багато зробив для хорватської церкви у справі збереження в ній мови і традицій. Велий палець його стопи так само сяє від частого торкання туристами, як і на пам'ятнику, який ми бачили раніше.
Добре зберігся замок.
Він оточений парком і земляними валами з доріжками на них.
Всередині замку музей. Ми туди не пішли, бо попереду досить далека дорога.
Ну і звісно, кого б ще ми мали зустріти у вікні досить таки пошарпаного будинку, чи не єдиного такого у старому місті.
Поїхали до моря. За Загребом на зустрічній смузі автобану перед пунктом оплати багатокілометровий потік авто, які повільно рухаються, майже пробка. Неділя, люди вертають з моря. Прохолодно, градусів 16. Але ми вже знаємо, що коли перетнемо гори і виїдемо до моря, може суттєво потеплішати. Так воно і вийшло. Апартамент знайшли легко. Нас вже чекали. Дуже привітна пані показала нам на балкон на першому поверсі - ось ваш апартамент. У вас номер з окремою спальнею, але якщо хочете я поселю вас у номері-студіо з видом на море. Ми радо погодились. Номер великий затишний і зручно мебльований.
Потім привітна пані запропонувала нам по чарці ракії. Я не відмовився, ракія виявилася смачною. Якщо це був "велкам дрінк", я не проти такого. Відразу по тому пішов і поплавав у морі. Крім того нам було запропоновано безкоштовно велосипеди. Сіті байки у хорошому стані. Я поїхав до супермаркету і скоро вже ми обідали традиційним для подорожей супом з фрикадельками з вином та сиром.
Вмовив і дружину сісти на вело. Разом покотили до пляжу на іншому кінці містечка, де я знову купався.
Вид з балкону дійсно був вартий того, щоб поміняти номер на менший.
Особливо під час заходу сонця.
Вранці, доки дружина ще спала, я поїхав на велосипеді досліджувати околиці. Наш апартамент знаходився на самому краю Сукошана. Я виїхав за місто, але нічого цікавого там не знайшов.
Тож розвернувся і покотив через все місто, поминув центр. Ще досить рано. Повний штиль. Тихо, мало людей.
Далі поїхав спочатку тротуаром понад дорогою, а потім вздовж паркану великої марини до сусіднього міста Бібіньє.
По дорозі часто зупинявся, фотографував.
Вертався по дорозі. Дорога досить вузька, без обочини. Автівок хоч і небагато, але вкрай неприємно, коли вони проїздять впритул. Особливо автобуси. Коли повернувся, зустрів на сходах літню пару. Привітався хорватською. Вони приязно відповіли. Чоловік спитав у мене, чи все гаразд з помешканням. Я відповів ствердно. Я властітель цього готелю, - гордовито повідомив він.
Поснідали і їдемо далі на південь. За порадою дружининої колежанки вирішили зупинится у містечку Тучепі що у Макарській Рів'єрі. Я погодився,хоча за моїми планами ми мусили би переправлятися на який-небудь острів неподалік. Спочатку хотіли замовити житло на два дні, а потім вирішили замовити на один, а вже потім на місці продовжити, якщо сподобається.
Їхали по новому для нас автобану. Автобан у Хорватії не дешевий, хоча й менш дорогий ніж в Італії чи Франції. Окремо платили за 5-кілометровий тунель від автобану до Макарска. Якби ще звечора не подивився у Google Maps Street View, як проїхати до апартаменту, нізащо б не наважився їхати по цьому пішоходному променаду. Виявилося, що це єдиний шлях.
Відразу не сподобалося, що дуже багато відпочивальників. На фото наче це не так. Але по променаду, коли ми їхали, їх вешталося безліч. З номерами будинків у Хорватії - справжня біда, досить часто ми не відразу втрапляли у потрібне нам місце. Так було і цього разу. Поки шукали зутріли земляків, і колишніх земляків. Останні родом з Донецька, а тепер з Баварії, і хоча не виявляли неприязні, все ж єхидно запитали про наш безвіз - чи пускають нас тепер до Європи запросто, чи вимагають якісь додаткові підтвердження статків. Але врешті-решт знайшли. Наш апартамент був на досить тихій вуличці неподалік від пляжу.
Хазяйка запропонувала поставити авто прямо перед входом і попросила за це 3 євро. Гроші хоч і невеликі, але при бронюванні нам було обіцяно безкоштовну парковку. Нарікати на хазяйку не виходило, бо відразу ж принесла до номера кілька гілочок винограду, який у неї ріс на терасі.
Кімната була мебльована дуже вже аскетично. Хоча ліжко було, як і обіцяно, великим і зручним.
А вид з тераси досить приємний.
Тераса була велика. Був з неї вид і на гори.
Швиденько зібралися на пляж.
Потім пішли по все тому ж променаду до центру. Там купили дрібної смаженої рибки пікарель і хліба і перекусили сидячи на парапеті біля моря.
Залишатися у Тучепі на довше не виникло бажання. Багато часу пішло на пошук місця подальшої зупинки. Виявилося, що в апартаменті не приймається сигнал WiFi. Хазяйка, на наше зауваження, як тепер кажуть молоді, відморозилася. Мовляв, нічого не знаю, інші гості не нарікають. Ми спитали інших гостей - поляків і росіян, ті підтвердили, що в їхніх апартаментах сигнал приймається далеко не скрізь. Ледве-ледве знайшли в коридорі місце де змогли таки зробити нове замовлення. Правда досить довго вибирали між островами Млєт і Брач. Млєт вабив мене незайманістю і можливістю покататися по стежках на велосипеді. Брач вабив дружину більшим вибором пристойного житла. Переміг Брач.
Частина 2.