(no subject)
ОПОВІДІ Тао Юаньміна та Ван Вея про утопічне поселення біля Джерела Забуття (Вулін'юань) мали далекі відлуння та аналоги у багатьох пізніших європейських сюжетах (послання Пресвітера Йоана, легенди про Біловоддя, повідомлення Ральфа з Коґсхолла про «зелених дітей» тощо), але є й зовсім недавній схожий випадок, що стався з Еженом Кансельє, учнем Фулканеллі, у 1952 році поблизу Севільї. Цитата з інтерв'ю зі Станісласом Клоссовським де Рола:
Здобуття Золотого руна, кінцевої субстанції алхемічного опусу, приносить адептові три нагороди: знання, багатство та молодість. Гравюра з "Discours philosophique" Сабіни де Шевальє (1781).
«Я можу казати тільки про епізод з Фулканеллі, бо Кансельє докладно розповів мені про це. Кансельє пояснив, що через багато років по філософській смерті його наставника він був запрошений до Іспанії, й там його привезли до таємничого маєтку, де походжали люди у старожитніх костюмах. Ця оповідь чимось нагадує славнозвісну історію, ― хоча Кансельє довго не знав про неї, ― двох жінок, котрі були у Версалі й бачили різні події з XVIII століття. Кансельє якраз вийшов з лабораторії, яку йому було надано для дослідів, брудний, у розхристаній сорочці, поворозки звисають з коміру, й раптом зніяковів, бо з-за рогу вийшла королева у супроводі двох жінок. Вони були прибрані у розкішні сукні. Там ще гралися діти, теж одягнені у старовинні костюми, й він подумав: “О, як чудово ці дітки доглядають за своїм одягом”. І щойно королева пройшла повз нього, що стояв застиглий на місці, вона повернула голову й посміхнулася. Із приголомшенням він упізнав у ній свого вчителя. А сенс такий: на тому ступені Фулканеллі став інкарнацією самої дами Алхімії. Кращої інтерпретації годі шукати. Але, знов-таки, це особиста справа людини, з котрою стаються такі речі, яким чином тлумачити подібний інцидент».
З Фулканеллі ясно, вірніше, ясно, що нічого не ясно, але що то за люди у маєтку? Стеш Клоссовський припускає, що то була червоточина, подібна до версальської. Але візія у Версалі була відносно короткотривалою, до того ж, за словами очевидиць, Ш.Моберлі та Е.Журден, їй передувало непереборне відчуття гнітючого страху. Кансельє ж провів у маєтку кілька днів, ще й ставив досліди. Можливо, це була комуна реконструкторів, що більш або менш серйозно бавилися у XVI-й вік. І, нарешті, можливо, що це дійсно був аналог Вулін'юаню: певна група людей ізолювалася у XVI столітті й створила осередок герметичної традиції, де й знайшов прихисток сучасний адепт Фулканеллі, досягнувши дуже загадкового тілесного стану (на той момент йому мало виповнитися близько 113 років). «Фулканеллі більше немає тут. Він на Землі, але перебуває у земному парадизі», ― додавав Ежен Кансельє у книзі «Вогонь Сонця» (1978).
Здобуття Золотого руна, кінцевої субстанції алхемічного опусу, приносить адептові три нагороди: знання, багатство та молодість. Гравюра з "Discours philosophique" Сабіни де Шевальє (1781).
«Я можу казати тільки про епізод з Фулканеллі, бо Кансельє докладно розповів мені про це. Кансельє пояснив, що через багато років по філософській смерті його наставника він був запрошений до Іспанії, й там його привезли до таємничого маєтку, де походжали люди у старожитніх костюмах. Ця оповідь чимось нагадує славнозвісну історію, ― хоча Кансельє довго не знав про неї, ― двох жінок, котрі були у Версалі й бачили різні події з XVIII століття. Кансельє якраз вийшов з лабораторії, яку йому було надано для дослідів, брудний, у розхристаній сорочці, поворозки звисають з коміру, й раптом зніяковів, бо з-за рогу вийшла королева у супроводі двох жінок. Вони були прибрані у розкішні сукні. Там ще гралися діти, теж одягнені у старовинні костюми, й він подумав: “О, як чудово ці дітки доглядають за своїм одягом”. І щойно королева пройшла повз нього, що стояв застиглий на місці, вона повернула голову й посміхнулася. Із приголомшенням він упізнав у ній свого вчителя. А сенс такий: на тому ступені Фулканеллі став інкарнацією самої дами Алхімії. Кращої інтерпретації годі шукати. Але, знов-таки, це особиста справа людини, з котрою стаються такі речі, яким чином тлумачити подібний інцидент».
З Фулканеллі ясно, вірніше, ясно, що нічого не ясно, але що то за люди у маєтку? Стеш Клоссовський припускає, що то була червоточина, подібна до версальської. Але візія у Версалі була відносно короткотривалою, до того ж, за словами очевидиць, Ш.Моберлі та Е.Журден, їй передувало непереборне відчуття гнітючого страху. Кансельє ж провів у маєтку кілька днів, ще й ставив досліди. Можливо, це була комуна реконструкторів, що більш або менш серйозно бавилися у XVI-й вік. І, нарешті, можливо, що це дійсно був аналог Вулін'юаню: певна група людей ізолювалася у XVI столітті й створила осередок герметичної традиції, де й знайшов прихисток сучасний адепт Фулканеллі, досягнувши дуже загадкового тілесного стану (на той момент йому мало виповнитися близько 113 років). «Фулканеллі більше немає тут. Він на Землі, але перебуває у земному парадизі», ― додавав Ежен Кансельє у книзі «Вогонь Сонця» (1978).