Elektrodämonen
СТРАШНУВАТИЙ електричний ритуал етрусків, за Жераром Геймом:
«Використовуючи єгипетську мову в якості ключа до перекладу, наш видатний сходознавець успішно здобув зміст семи написів, знайдених у Тоскані, що становлять собою базовий матеріал для його гіпотез. Ці тексти розкривають нам таємницю етруського ритуалу, стислий виклад якого наводимо далі.
Маніяк Пінкер підрубився до кінескопа й викликає демона. Shocker (1989), реж. Вес Крейвен.
У цій збоченій формі сонячного культу з допомогою людського жертвоприношення з неба викликалася блискавка, яка мала увійти в тіло виконавця цього обряду, таким чином, сказати б, надихаючи його та даючи йому змогу сягнути, за його віруваннями, невмирущості без необхідності проходити крізь фазу смерті. Ця невмирущість, утім, переживалася не на небесах, а в Тартарі ― «пеклі» етрусків, або їх «раю», якщо завгодно. Блискавиця, що спадає згори, вочевидь, розглядалася як втілення бога чи демона, котрий оволодіває своїми обожнювачами та надає їм надзвичайні знання та сили».
Попри неоднозначність дослідження, на яке посилається Гейм, відмічу цікавий факт: за кілька років до написання цієї статті певне німецьке товариство (як і Гейм, пов'язане з Орденом Золотого Світанку) провадило досліди, подібні до описаних вище електричних містерій, але вже з задіянням технологічного арсеналу 1920-х років. Але про це якось іншого разу.
Поява схожого сюжету у фільмі Веса Крейвена навіть не дивує ― його специфічна кваліфікація не викликає сумнівів. З тієї ж опери, мабуть, походить і Фреді Крюгер: суціль чорномагічний персонаж, який теж «переживає невмирущість», хоча й не в пеклі й не в електромережі, а у «сфері злих сновидінь» (вислів Дамаскія про восьму гіпотезу платонового «Парменіда»). Ще одне підтвердження того, що більшість сучасних хоррор-сюжетів є недоїдками зі столу чорних магів.
«Використовуючи єгипетську мову в якості ключа до перекладу, наш видатний сходознавець успішно здобув зміст семи написів, знайдених у Тоскані, що становлять собою базовий матеріал для його гіпотез. Ці тексти розкривають нам таємницю етруського ритуалу, стислий виклад якого наводимо далі.
Маніяк Пінкер підрубився до кінескопа й викликає демона. Shocker (1989), реж. Вес Крейвен.
У цій збоченій формі сонячного культу з допомогою людського жертвоприношення з неба викликалася блискавка, яка мала увійти в тіло виконавця цього обряду, таким чином, сказати б, надихаючи його та даючи йому змогу сягнути, за його віруваннями, невмирущості без необхідності проходити крізь фазу смерті. Ця невмирущість, утім, переживалася не на небесах, а в Тартарі ― «пеклі» етрусків, або їх «раю», якщо завгодно. Блискавиця, що спадає згори, вочевидь, розглядалася як втілення бога чи демона, котрий оволодіває своїми обожнювачами та надає їм надзвичайні знання та сили».
Попри неоднозначність дослідження, на яке посилається Гейм, відмічу цікавий факт: за кілька років до написання цієї статті певне німецьке товариство (як і Гейм, пов'язане з Орденом Золотого Світанку) провадило досліди, подібні до описаних вище електричних містерій, але вже з задіянням технологічного арсеналу 1920-х років. Але про це якось іншого разу.
Поява схожого сюжету у фільмі Веса Крейвена навіть не дивує ― його специфічна кваліфікація не викликає сумнівів. З тієї ж опери, мабуть, походить і Фреді Крюгер: суціль чорномагічний персонаж, який теж «переживає невмирущість», хоча й не в пеклі й не в електромережі, а у «сфері злих сновидінь» (вислів Дамаскія про восьму гіпотезу платонового «Парменіда»). Ще одне підтвердження того, що більшість сучасних хоррор-сюжетів є недоїдками зі столу чорних магів.