і тому то ті всі його слова щодо української літератури, викликали таку шалену реакцію. Бо ж підсвідомо всі ми розуміємо, що цей гаспадін мітить у слабке місце.
Якщо порівнювати українську і російську літературу за весь період їхнього існування то цілком зрозуміло, що перевага і кількісно, і якісно буде не на українському боці. Колонія за визначенням ніяк не може конкурувати з метрополією.
Одна моя знайома росіянка, яка переїхала жити в Україну уже після Незалежності, дуже дивувалася, що українці на новорічні свята дивляться російські канали, фільми і т.д. і чомусь зовсім ігнорують УТ-1.
І як їй у двух словах пояснити чому це все саме так?
І одна з причин такого становища така, що у нас в культурі прославляються не ті митці, які написали щось вартісне, а ті хто: а) боровся за Україну і помер за неї (Олена Теліга), або б) прикольний пацанчик (Жадан) або в) знає багато всяких дуже розумних слів (Забужко)
Я нічого не маю против О. Теліги, як героїні, активістки, провокативної жінки і т.д. Навіть більше - шаную її за цю її діяльність і героїчну смерть. Але чому її досить таки незграбну поезію мають вивчати у школах? Врешті за Україну загинуло мільйони інших людей, і серед них теж було чимало талановитих.
Мені подобається Сергій Жадан, як приємна особистість, я з величезною радістю відвідую і буду відвудувати його прикольні вечори, але читати його віршовану прозу чи прозовані вірші про серпи, молоти і різні псевдофілософствування... Вибачте, щось не тягне.
Або Забужко - прекрасна поетеса, есеїстка і журналістка. Але пані Оксана і проза - це дві взаємовиключні речі очевидно. (Вислів, що "Краткость - сестра таланта" мабуть не зачепився в свій час у голові у пані професорші)
Однак... і в українській літературі (маю на увазі прозу) є твори і автори, якими можна пишатися.
В одному з наступних постів я спробую визначити 10 найкращих романів українськіх авторів всіх часів. Критерій відбору дуже простий: Цей роман особисто мені дуже сподобався і я обовязково хотів би його ЩЕ колись перечитати.
Чекайте!