Велика Весняна Подорож. Ч.7. Македонія
Македонія ніби маленька, але як я почала розбирати фото і згадувати враження від неї - їх виявилось дуууже багато.
Одразу скажу, що в найпопулярнішій туристично і, кажуть, найгарнішій частині - біля озер Охрід і Преспа - ми не були. Вони знаходяться на заході країни, а нам логістично більше відповідав схід.
Wikitravel аже, що схід є здебільшого промисловий, однак не варто очікувати Донбасу. Промислова Македонія дуже мальовнича, особливо з навантажувачами, як в супермаркетах, які їздять дорогами :) І ще габсбурзькою бруківкою на деяких з міжміських доріг!
В'їхавши в Македонію ми не зчулися, як доїхали до Струміци - містечко без особливої претензії на історичність, але добре доглянуте, зі смачною кухнею в нечисленних кафе (де би ще ми з'їли фірмову піцу з квашеними огірками, яйцями і салаткою з оселедця посередині окрім стандартних салямі, грибами, оливками, сиром?), домашніми оливками з бочки в кіоску і термальними джерелами.
Термальні джерела - геніальна річ в подорожах, як наша: вирішують питання гігієни і додають вражень.
Ночували на узвишші між городами. Цікавою особливістю тутешніх городів є те, що замість звичного для українців з західного регіону каміння на городах, в землі лежить мармур. Білий, теплий, з гарними прожилками. Дещо далі була копальня білого мармуру, а тут різного розміру камінці. Частково вирішили питання з сувенірами :)
Впродовж нашої подорожі було безліч місць і моментів, які перехоплюють дух. До них ще дійде мова і фото, але найзапашнішою фотографією з найм'якшим теплом сміло можна назвати оцю:
Десь під нами паслися овечки
а навколо розкидалась духм'яна Македонія.
Не втомившись дорогою ми доїхали до першої історичної зупинки - місто Штіп. Над містом височіють залишки фортеці, збудованої, правдоподібно, ще до 1320 року, оскільки з 1321 навколо неї почали зводити церкви. В сумі їх повстало 4 - по кутах. Фортеця розташована між двома річками. Із залишків її мурів чудово оглядається все навколо.
Разом з нами на мури піднімалась македонська сім'я і батько розповідав жінці і дітям про історію фортеці і місцевості загалом. Було дуже цікаво вслухатись в мову, тож ми походили трохи хвостом за ними :) Після кількох хвилин зосередженого слухання мова вклалась в голову і проблем з подальшим порозумінням з македонцями не виникало: ми по-своєму, вони по-своєму і всім все ясно :)
Решта пам'яток Штіпа, безперечно, гарні, і всі зацікавлені можуть ознайомитись з ними і їх історією на сервісах Wiki :)
Ми ж поїхали до чергових термальних вод - в Кежовіца. Це одразу біля Штіпа.
А там вже й до Скоп'є рукою подати.
Скоп'є - це окрема і дуже велика тема. Місто, де перетинається мусульманське минуле з сучасним прагненням повернутись до античного минулого. Є в них і своя Тріумфальна Аркка, і пам'ятники всім можливим і неможливим діячам, які проходили десь поруч і ще, і ще. На центральній площі в них 32 пам'ятники та скільптури. Але про це за хвилину, бо машину ми залишили біля ось такої, надзвичайно цікавої, скульптурної групи в процесі будівництва:
Тріумфальна Арка по-македонськи - Porta Macedonia:
Скульптурна група "Випадкова зустріч". Такими скульптурами з різною тематикою і смисловим наповненням обставлена вся площа. Фантасмагорії додає величезний монумент-фонтан Александра Македонського посередині площі, який в моїй уяві закінчує її перетворення на такий-собі дитячий манеж з розкиданими всередині іграшками.
Пам'ятників такого плану кілька. Міняється голова і підпис:
Закохані з Македонським на фоні:
Сам Македонський - вид з іншого берега ріки:
На тому іншому березі знаходиться з 5 різноманітних музеїв - від історичного до боротьби за незалежність, не оминаючи жидівський. Всі будинки - сучасні, але зараз активно обкладаються колонами і ліпниною, маскуючись під антично-доісторичні :) Отак сидить лев під Македонським і дивиться на весь той цирк:
Справді історичним на тій площі є міст Юстиніана, яким за часів цього правителя з'єднали два береги. Міст рестврували, але каміння біля берега, кажуть, пам'ятають який розмір сандаліїв носив Юстиніан. Ну і не складно здогадатись хто зараз сидить на кам'яному троні ліворуч мосту :)
Відчайдушні македонські скульптори не оминули увагою і підмурівки мосту.
А на тому березі і Петро з Павлом, і Кирило з Мефодієм. Нема де й смітників поставити... (якщо серйозно, то там навколо активно йшло будівництво, а за якийсь час має бути красота і чистота).
Другий берег ріки старший і має кілька гарних історичних кварталів з традиційною для регіону забудовою, мечетями, церквами і фортецею, вхід до якої, на жаль, туристам заборонений.
Навколо неї просторий парк, де дітиська грали футбол, а декілька мусульманських родин проводили пікніки з грилем.
Попри деяку алегоричність Скоп'є і страшну спеку в полудень (не зважаючи на початок травня) воно мені сподобалось. Там нам знову поталанило натрапити на приємне кафе-броварню, де блюзували на гітарах двоє панів, що безумовно додало мелодії. Та найцікавіше того дня було ще перед нами.
Наступним пунктом на мапі було місто Куманово в якому мала бути мегалітична обсерваторія Кокіно і церква св. Георга ХІ ст. І на одному і на другому нам залежало, бо пам'яток такого рівня по світу не так вже й багато. Проте з'їзд з траси в Куманово робили якісь тумани і як ми не старалися - попасти туди нам не вдалося. І дуже добре, бо з'їзд на Кокіно ми виявили ще 10 км вздовж по трасі, а до самого Кокіно було ще з 20 км. Це нас не дуже влаштовувало, бо пального ми мали мізер, а дорога до обсерваторії по трохи перетворилась в поле з коровами і двома пастухами, які вказали нам керунок. Пастухи дуже привітні. Сказали пару слів про обсерваторію, поговорили про подорож (звідки? куди? навіщо? :), сказали, що машиною можна під'їхати досить високо, чим розпалили азарт в чоловіка до перевірки на що стане нашого Ланда.
Дорога була справді крута, восновному протоптана коровами і з кількома поворотами на 180 градусів, проте машина справилась і виїхавши досить високо та відчувши фантастичну енергетику місця, ми зрозуміли що тут ми і залишимось ночувати.
Отам далеко га горизонті стоїть мій чоловік.
Через проміжок в камінні, який підсвітлений легко сонцем в правій частині фото декілька тисяч років тому вираховували рух сонця. Це підтверджкено фахівцями NASA.
Захід сонця, який саме починався витягав з каміння щохвилі все нові і нові кольори, тож спускатись не те, що не хотілось, а було неприпустимим.
Так сонце сідало:
А так сходило:
Традиційне фото місця ночівлі (щоб мама бачила, що все цивілізовано і не було чого переживати :)
Як я вже писала, Куманово ми успішно залишили позаду. Яким же ж було наше здивування, коли в малому забитому селі невідомо де ми натрапили на церкву св. Георга!
Чоловік, який саме заганяв корову з пасовиська сказав, що має ключі від неї і якщо ми хочемо оглянути її всередині - відкриє. Ясно, що ми хотіли. Церква діюча! Фотографувати там, впринципі заборонено, але за символічну пожертву і без спалаху ми зробили декілька фото.
Будівля ІХ ст. Куполи було зведено в ХІІІ ст. Тоді ж здійснено розписи. На найстрарших, майже невидимих хрестах на цвинтарі навколо ще знаки, а не написи - риба, хрест і т.п. Для уявлення про габарити церкви фото з моїм чоловіком.
А далі була Сербія.
Одразу скажу, що в найпопулярнішій туристично і, кажуть, найгарнішій частині - біля озер Охрід і Преспа - ми не були. Вони знаходяться на заході країни, а нам логістично більше відповідав схід.
Wikitravel аже, що схід є здебільшого промисловий, однак не варто очікувати Донбасу. Промислова Македонія дуже мальовнича, особливо з навантажувачами, як в супермаркетах, які їздять дорогами :) І ще габсбурзькою бруківкою на деяких з міжміських доріг!
В'їхавши в Македонію ми не зчулися, як доїхали до Струміци - містечко без особливої претензії на історичність, але добре доглянуте, зі смачною кухнею в нечисленних кафе (де би ще ми з'їли фірмову піцу з квашеними огірками, яйцями і салаткою з оселедця посередині окрім стандартних салямі, грибами, оливками, сиром?), домашніми оливками з бочки в кіоску і термальними джерелами.
Термальні джерела - геніальна річ в подорожах, як наша: вирішують питання гігієни і додають вражень.
Ночували на узвишші між городами. Цікавою особливістю тутешніх городів є те, що замість звичного для українців з західного регіону каміння на городах, в землі лежить мармур. Білий, теплий, з гарними прожилками. Дещо далі була копальня білого мармуру, а тут різного розміру камінці. Частково вирішили питання з сувенірами :)
Впродовж нашої подорожі було безліч місць і моментів, які перехоплюють дух. До них ще дійде мова і фото, але найзапашнішою фотографією з найм'якшим теплом сміло можна назвати оцю:
Десь під нами паслися овечки
а навколо розкидалась духм'яна Македонія.
Не втомившись дорогою ми доїхали до першої історичної зупинки - місто Штіп. Над містом височіють залишки фортеці, збудованої, правдоподібно, ще до 1320 року, оскільки з 1321 навколо неї почали зводити церкви. В сумі їх повстало 4 - по кутах. Фортеця розташована між двома річками. Із залишків її мурів чудово оглядається все навколо.
Разом з нами на мури піднімалась македонська сім'я і батько розповідав жінці і дітям про історію фортеці і місцевості загалом. Було дуже цікаво вслухатись в мову, тож ми походили трохи хвостом за ними :) Після кількох хвилин зосередженого слухання мова вклалась в голову і проблем з подальшим порозумінням з македонцями не виникало: ми по-своєму, вони по-своєму і всім все ясно :)
Решта пам'яток Штіпа, безперечно, гарні, і всі зацікавлені можуть ознайомитись з ними і їх історією на сервісах Wiki :)
Ми ж поїхали до чергових термальних вод - в Кежовіца. Це одразу біля Штіпа.
А там вже й до Скоп'є рукою подати.
Скоп'є - це окрема і дуже велика тема. Місто, де перетинається мусульманське минуле з сучасним прагненням повернутись до античного минулого. Є в них і своя Тріумфальна Аркка, і пам'ятники всім можливим і неможливим діячам, які проходили десь поруч і ще, і ще. На центральній площі в них 32 пам'ятники та скільптури. Але про це за хвилину, бо машину ми залишили біля ось такої, надзвичайно цікавої, скульптурної групи в процесі будівництва:
Тріумфальна Арка по-македонськи - Porta Macedonia:
Скульптурна група "Випадкова зустріч". Такими скульптурами з різною тематикою і смисловим наповненням обставлена вся площа. Фантасмагорії додає величезний монумент-фонтан Александра Македонського посередині площі, який в моїй уяві закінчує її перетворення на такий-собі дитячий манеж з розкиданими всередині іграшками.
Пам'ятників такого плану кілька. Міняється голова і підпис:
Закохані з Македонським на фоні:
Сам Македонський - вид з іншого берега ріки:
На тому іншому березі знаходиться з 5 різноманітних музеїв - від історичного до боротьби за незалежність, не оминаючи жидівський. Всі будинки - сучасні, але зараз активно обкладаються колонами і ліпниною, маскуючись під антично-доісторичні :) Отак сидить лев під Македонським і дивиться на весь той цирк:
Справді історичним на тій площі є міст Юстиніана, яким за часів цього правителя з'єднали два береги. Міст рестврували, але каміння біля берега, кажуть, пам'ятають який розмір сандаліїв носив Юстиніан. Ну і не складно здогадатись хто зараз сидить на кам'яному троні ліворуч мосту :)
Відчайдушні македонські скульптори не оминули увагою і підмурівки мосту.
А на тому березі і Петро з Павлом, і Кирило з Мефодієм. Нема де й смітників поставити... (якщо серйозно, то там навколо активно йшло будівництво, а за якийсь час має бути красота і чистота).
Другий берег ріки старший і має кілька гарних історичних кварталів з традиційною для регіону забудовою, мечетями, церквами і фортецею, вхід до якої, на жаль, туристам заборонений.
Навколо неї просторий парк, де дітиська грали футбол, а декілька мусульманських родин проводили пікніки з грилем.
Попри деяку алегоричність Скоп'є і страшну спеку в полудень (не зважаючи на початок травня) воно мені сподобалось. Там нам знову поталанило натрапити на приємне кафе-броварню, де блюзували на гітарах двоє панів, що безумовно додало мелодії. Та найцікавіше того дня було ще перед нами.
Наступним пунктом на мапі було місто Куманово в якому мала бути мегалітична обсерваторія Кокіно і церква св. Георга ХІ ст. І на одному і на другому нам залежало, бо пам'яток такого рівня по світу не так вже й багато. Проте з'їзд з траси в Куманово робили якісь тумани і як ми не старалися - попасти туди нам не вдалося. І дуже добре, бо з'їзд на Кокіно ми виявили ще 10 км вздовж по трасі, а до самого Кокіно було ще з 20 км. Це нас не дуже влаштовувало, бо пального ми мали мізер, а дорога до обсерваторії по трохи перетворилась в поле з коровами і двома пастухами, які вказали нам керунок. Пастухи дуже привітні. Сказали пару слів про обсерваторію, поговорили про подорож (звідки? куди? навіщо? :), сказали, що машиною можна під'їхати досить високо, чим розпалили азарт в чоловіка до перевірки на що стане нашого Ланда.
Дорога була справді крута, восновному протоптана коровами і з кількома поворотами на 180 градусів, проте машина справилась і виїхавши досить високо та відчувши фантастичну енергетику місця, ми зрозуміли що тут ми і залишимось ночувати.
Отам далеко га горизонті стоїть мій чоловік.
Через проміжок в камінні, який підсвітлений легко сонцем в правій частині фото декілька тисяч років тому вираховували рух сонця. Це підтверджкено фахівцями NASA.
Захід сонця, який саме починався витягав з каміння щохвилі все нові і нові кольори, тож спускатись не те, що не хотілось, а було неприпустимим.
Так сонце сідало:
А так сходило:
Традиційне фото місця ночівлі (щоб мама бачила, що все цивілізовано і не було чого переживати :)
Як я вже писала, Куманово ми успішно залишили позаду. Яким же ж було наше здивування, коли в малому забитому селі невідомо де ми натрапили на церкву св. Георга!
Чоловік, який саме заганяв корову з пасовиська сказав, що має ключі від неї і якщо ми хочемо оглянути її всередині - відкриє. Ясно, що ми хотіли. Церква діюча! Фотографувати там, впринципі заборонено, але за символічну пожертву і без спалаху ми зробили декілька фото.
Будівля ІХ ст. Куполи було зведено в ХІІІ ст. Тоді ж здійснено розписи. На найстрарших, майже невидимих хрестах на цвинтарі навколо ще знаки, а не написи - риба, хрест і т.п. Для уявлення про габарити церкви фото з моїм чоловіком.
А далі була Сербія.