Велика Весняна Подорож. Ч.6 Болгарія - гори
Їдучи з Туреччини на Балкани у нас був вибір: перетинати Грецію чи Болгарію. На той час в Греції залишались лічені тижні до президентських виборів і, зі слів наших друзів, було досить неспокійно. На групу хлопців-туристів намагалась напасти місцева шпана і врятувало хлопців тільки те, що вони швидко бігають. Звісно, таких історій всюди повно, але ризикувати приємними спогадами з подорожі і машиною не хотілося. Про гірську Болгарію ми знали дуже мало, тож рішення прийшло легко - досліджуємо гірську Болгарію.
А досліджувати насправді є що!
В'їхавши з Туреччини в Болгарію ми мали десь з 420 км проїхати до кордону з Македонією. Їхали другорядними дорогами, дивлячись країну. Центральні траси, якими намагався вести навігатор, ігнорували.
Заночували на узвишші в перехідній місцевості - з рівнини в гори між вигином ріки, таким чином, що мали її з трьох сторін.Звуки і краєвиди зранку були чудові. Чоловік, традиційно, спить, а мене піднімає сонце.
Також не їхали через найвищі гори. Максимально високий перевал, який переїжджали мав висоту 2600 м.
Дороги в горах, чесно кажучи, мало чим відрізняються від наших рідних Карпатських. Кому до минулого року доводилось їхати до Славського, хай собі згадає відрізок дороги від траси і до самого міста чи навіть далі в керунку Волосянки :) Але неподалік туристичних баз і лижних спусків і дороги, і інфраструктура на рівні. Після поїздки десь глибоко засіло бажання потрапити в ці гори зимою, бо гірськолижні комплекси, можна сказати, вразили.
Поза курортами місцини також доволі мальовничі. В сумі така мальовничість навіть більше мене притягує, якщо не їхати конкретно на лижі.
Навколо були гори, на перевалах ще лежав сніг, за вікном було чудове повітря, ми слухали чергову книжку і навіть не хотілося зупинятися і фотографувати.
Високо було ще досить холодно, а гірське спорядження і тепліші речі в нас були відкладені аж на Словенію - десь в глибині машини.
Спускаючись в ущелини - тішились скалами.
А виїхавши на рівнині повернулись в правдиве літо:
За кілька кілометрів ми перетнули кордон з Македонією і опинилися в одній з моїх улюблених країн.
А досліджувати насправді є що!
В'їхавши з Туреччини в Болгарію ми мали десь з 420 км проїхати до кордону з Македонією. Їхали другорядними дорогами, дивлячись країну. Центральні траси, якими намагався вести навігатор, ігнорували.
Заночували на узвишші в перехідній місцевості - з рівнини в гори між вигином ріки, таким чином, що мали її з трьох сторін.Звуки і краєвиди зранку були чудові. Чоловік, традиційно, спить, а мене піднімає сонце.
Також не їхали через найвищі гори. Максимально високий перевал, який переїжджали мав висоту 2600 м.
Дороги в горах, чесно кажучи, мало чим відрізняються від наших рідних Карпатських. Кому до минулого року доводилось їхати до Славського, хай собі згадає відрізок дороги від траси і до самого міста чи навіть далі в керунку Волосянки :) Але неподалік туристичних баз і лижних спусків і дороги, і інфраструктура на рівні. Після поїздки десь глибоко засіло бажання потрапити в ці гори зимою, бо гірськолижні комплекси, можна сказати, вразили.
Поза курортами місцини також доволі мальовничі. В сумі така мальовничість навіть більше мене притягує, якщо не їхати конкретно на лижі.
Навколо були гори, на перевалах ще лежав сніг, за вікном було чудове повітря, ми слухали чергову книжку і навіть не хотілося зупинятися і фотографувати.
Високо було ще досить холодно, а гірське спорядження і тепліші речі в нас були відкладені аж на Словенію - десь в глибині машини.
Спускаючись в ущелини - тішились скалами.
А виїхавши на рівнині повернулись в правдиве літо:
За кілька кілометрів ми перетнули кордон з Македонією і опинилися в одній з моїх улюблених країн.