читаючи Ілька Лемка і інших...
Поважаю Ілька Лемка. Мабуть саме тому мене аж підкидає від його книжки "Доля України". "Легенди Львова", "Сни у Святому Саду", "1234 вулиці Львова" - безперечно варті уваги твори і збірки, але "Доля України" - це червона шмата навіть для такого ліберального бика, як я. Ще далеко завершення книжки, але не знаю чи вистачить мене...
Книжка, як написано на обкладинці, є історично-публіцистичним нарисом. Гучна назва "Доля України" ховає за собою опис ходіння по муках (бо як же ж інакше?) і лейтмотив: галицькі українці найбільш українські українці у світі. Далі зачеплю лиш декілька моментів з тексту.
Пан Ілько описує совкову затурканість сходу України і про роботу на шахтах на Донеччині пише: "Вони бояться втратити роботу і більше одного разу на рік не йдуть на лікарняний". Мені від цього речення волосся на голові стало дибки! Описуючи чужу скалку в дупі, своєї в оці не видно? Ще працюючи в корпорації, я не боялася втратити роботу, але перші два роки на лікарняні не ходила. Здоров'я не підводило і добре. І що за совковий "похід на лікарняний"? Давайте напишемо правильно: вони більше одного разу на рік не втрачають працездатності. Бо ходити можна в похід. А ходячи на лікарняні - обкрадаємо самі себе.
Наступне ж речення: "Створюється атмосфера абсолютної аморальності, бо середовище ТАМ атеїістичне..." От я вже просто внутрішнім зором бачу такого ж писаку зі сходу, який віщає: "Під заляпаними кров'ю знаменами уніатської церкви на заході творяться найтяжчі гріхи, бо середовище ТАМ бандерівське..." Це буде практично такою ж правдою. Ну ж пан Ілько мудрий чоловік. Ну де ж так можна?
Через декілька сторіінок дуже мене потішило речення: "Росія 2005-2006 року чомусь не заборонила ввезення до країни пінчуківських труб чи якихось інших промислових товарів з України, а власне м'яса, молока та інших харчів, вироблених українськими селянами". Якими селянами? Ви вже собі уявили бабусю з трьома плесканками сиру і літрою сметани, якій заборонили ввозити їх в Росію? Може не варто плутати селянство і фермерство? Чи тоді не буде соковитого прикладу утисків бідних селян? Я не заперечую факту перманентної економічної війни. Але та війна всесвітня і описувати її треба не мішаючи горох з капустою, при нагоді пускаючи скупу сльозу над відвічно важкою долею українського селянства.
А що мене, на разі, добило, то це ствердження: "У Галичині, зокрема у Львові, останні єврейські погроми (тульмути), до речі, як майже у всіх тодішніх європейських країнах, відбулися у другій половині ХVІІ століття, і то треба зважати, що їхніми ініціаторами і виконавцями були не українці, а поляки." І то ж прочитає хтось "не в темі" і повірить, засліплений авторитетом пана Ілька у Львові. А не розкопуючи глибоко історію можна згадати хоча б 1941 рік. Можна згадати Янівський табір. Чи ні? Чи "тьотя Ася" приїхала і вибілила історію до сніжного кольору домотканого полотна для найкращого в світі одягу - вишиванки! Не говорячи вже про "європейські країни" в ХVІІ столітті. "Європейські країни" - це географічне означення чи цивілізаційне? Який посил має це словосполучення до пересічного читача? Чи він знатиме як виглядала мапа Європи, наприклад в 1648 році?
Вартувало б відкласти ту книжку з відповідними висновками. Але попереду ще 5/6 цього витвору - ще є простір, щоб здивуватись.
Тим часом на одному диханні ковтнула:
1. "Діти застою" Василя Кожелянка
Це останній його твір. "Елементал", "Тероріум" та ін. читала досить давно, а після "Дітей застою" захотілось перечитати. Самі ж "Діти застою" дуже гарно, як на мене, описують звідки ростуть ноги (зуби, роги...в кого що) в сучасних 30-40 річних українців. Автор не претендує на істиність в останній інстанції Він собі написав, щоб ми собі прочитали. А хто на що зверне увагу в творі питання дуже особисте, адже кожен думає в міру своєї...начитаності :)
2. "Слуга з Добромиля" Галини Пагутяк.
Цей твір читала запоєм. Фан... - тастика чи -тазія в історичних декораціях Галичини від 1250-х до 1940-х? Десь так.Плюс ще трохи містики. І це все з такім перепідвипідвертом, що просто зносить дах. Можливо таке враження в мене склалося на тлі стисло історичної літератури, яку читала останнім часом, але відчуття як напилась свіжої криничної води після курсу "Нафтусі" :) Рекомендую.
Книжка, як написано на обкладинці, є історично-публіцистичним нарисом. Гучна назва "Доля України" ховає за собою опис ходіння по муках (бо як же ж інакше?) і лейтмотив: галицькі українці найбільш українські українці у світі. Далі зачеплю лиш декілька моментів з тексту.
Пан Ілько описує совкову затурканість сходу України і про роботу на шахтах на Донеччині пише: "Вони бояться втратити роботу і більше одного разу на рік не йдуть на лікарняний". Мені від цього речення волосся на голові стало дибки! Описуючи чужу скалку в дупі, своєї в оці не видно? Ще працюючи в корпорації, я не боялася втратити роботу, але перші два роки на лікарняні не ходила. Здоров'я не підводило і добре. І що за совковий "похід на лікарняний"? Давайте напишемо правильно: вони більше одного разу на рік не втрачають працездатності. Бо ходити можна в похід. А ходячи на лікарняні - обкрадаємо самі себе.
Наступне ж речення: "Створюється атмосфера абсолютної аморальності, бо середовище ТАМ атеїістичне..." От я вже просто внутрішнім зором бачу такого ж писаку зі сходу, який віщає: "Під заляпаними кров'ю знаменами уніатської церкви на заході творяться найтяжчі гріхи, бо середовище ТАМ бандерівське..." Це буде практично такою ж правдою. Ну ж пан Ілько мудрий чоловік. Ну де ж так можна?
Через декілька сторіінок дуже мене потішило речення: "Росія 2005-2006 року чомусь не заборонила ввезення до країни пінчуківських труб чи якихось інших промислових товарів з України, а власне м'яса, молока та інших харчів, вироблених українськими селянами". Якими селянами? Ви вже собі уявили бабусю з трьома плесканками сиру і літрою сметани, якій заборонили ввозити їх в Росію? Може не варто плутати селянство і фермерство? Чи тоді не буде соковитого прикладу утисків бідних селян? Я не заперечую факту перманентної економічної війни. Але та війна всесвітня і описувати її треба не мішаючи горох з капустою, при нагоді пускаючи скупу сльозу над відвічно важкою долею українського селянства.
А що мене, на разі, добило, то це ствердження: "У Галичині, зокрема у Львові, останні єврейські погроми (тульмути), до речі, як майже у всіх тодішніх європейських країнах, відбулися у другій половині ХVІІ століття, і то треба зважати, що їхніми ініціаторами і виконавцями були не українці, а поляки." І то ж прочитає хтось "не в темі" і повірить, засліплений авторитетом пана Ілька у Львові. А не розкопуючи глибоко історію можна згадати хоча б 1941 рік. Можна згадати Янівський табір. Чи ні? Чи "тьотя Ася" приїхала і вибілила історію до сніжного кольору домотканого полотна для найкращого в світі одягу - вишиванки! Не говорячи вже про "європейські країни" в ХVІІ столітті. "Європейські країни" - це географічне означення чи цивілізаційне? Який посил має це словосполучення до пересічного читача? Чи він знатиме як виглядала мапа Європи, наприклад в 1648 році?
Вартувало б відкласти ту книжку з відповідними висновками. Але попереду ще 5/6 цього витвору - ще є простір, щоб здивуватись.
Тим часом на одному диханні ковтнула:
1. "Діти застою" Василя Кожелянка
Це останній його твір. "Елементал", "Тероріум" та ін. читала досить давно, а після "Дітей застою" захотілось перечитати. Самі ж "Діти застою" дуже гарно, як на мене, описують звідки ростуть ноги (зуби, роги...в кого що) в сучасних 30-40 річних українців. Автор не претендує на істиність в останній інстанції Він собі написав, щоб ми собі прочитали. А хто на що зверне увагу в творі питання дуже особисте, адже кожен думає в міру своєї...начитаності :)
2. "Слуга з Добромиля" Галини Пагутяк.
Цей твір читала запоєм. Фан... - тастика чи -тазія в історичних декораціях Галичини від 1250-х до 1940-х? Десь так.Плюс ще трохи містики. І це все з такім перепідвипідвертом, що просто зносить дах. Можливо таке враження в мене склалося на тлі стисло історичної літератури, яку читала останнім часом, але відчуття як напилась свіжої криничної води після курсу "Нафтусі" :) Рекомендую.