Єбеть-стрєлять і збоку бантік
В минулому році... тільки в минулому році я змінив чотири адреси. З 2006 року, одколи я в Києві, я змінив їх одинадцять разів, вісім разів разом з котом. Я спав на прочавлених матрацах, інколи на закоротких для мого зросту ліжках, інколи на здвинутих один до одного диванах, інколи на королівських "двушках", навіть одного разу в гамаці.
Спочатку я жив на Республіканському стадіоні, десь півроку, Я тоді навіть не усвідомлював весь масштаб Києва. Я ходив пішки до Майдану Незалежності, а з Майдану додому. В 2006 році Майдан був центром розпусти. Куди не глянь, всюди було пияцтво. Бухали всюди!!! Відкрито. Міліція вмішувалася тільки тоді, коли хтось один товк пику іншому, або ж це приймало більш груповий характер.
Що таке Київ і який він, я зрозумів, коли переїхав на Воскресенку, звідки до того ж Майдану треба було котитися на трамваї до метро, а потім ще й на метро. 50 хвилин ада. Але тоді було скрутно з житлом і вибирати особо не приходилося. Бабло було у всіх, а от житла не вистачало. По знайомству знайшли цю стрьомну двушку в п"ятиповерхівці. Прожив там півтора року. Чомусь мене лякали, що там повно гопників і всякої іншої нечисті. Не знаю. Не бачив. Може я 26 років прожив у Ватутіному серед таких же самих гопників і тому ммені цей район був як рідний.
Далі я з подругою знімав два місяці кімнату на Жилянській. Я почав ходити на роботу пішки. З"їхали, бо хазяйка заїбала. По-перше, там все було странно. Син її, Всєволод, зашуганий дрищ-юноша, виходив з квартири надвір лише під чутким руководством мами і звітував перед нею за кожні п"ять хвилин запізнення. Вона його ні на крок не відпускала від себе. Росказувала мені (ніби у мене в очах було видно це питання), що батоко Всєволода був дипломат і Сєва теж ним обов"язково стане. Я не питався чому "був", бо неодмінно отримав би відповідь, що він загинув на завданні. Ми з Лєнкою улибались на ці розповіді. Да-да, тіпа, канєшна, однозначно буде дипломатом. Хазяйка мабуть думала, що дипломат тому так називається, що носить дипломат. Тому що варто було просто тверезо глянути, що Сєва не мав тих вольових якостей, які принадні цим чувакам. Ще голуби обсирали наш балкон. Я чув ці всі історії про щастя і про багатство, але вони мене не довго тішили. Відтирати голубяче лайно, яке проїдало навіть плітку на балконі було багато драматичнішим. Ще там дуже гуділи машини і був просто ад, бо спека стояла - торба. А по-друге, Н.А. не за договором почала підіймати ціну на оренду. День оплати у нас був 25 числа. Да 25-го я і мовчав, а зранку, коли вона розмалювала морду і зібралася десь вже йти пушити моїм баблом, сказав їй, що ми будемо з"їжджати. У неї засмикалося око і посипалася штукатурка. Ефект було досягнуто. У нас була адреса, куди ми мали їхати, але та адреса мала бути вільною тільки з 28-го. Два дні ми з горою мішків жили в хаті посуточно її оплачуючи. Далі ми переїхали в Академмістечко.
З Лєнкою я того самого року розійшовся і в мене одразу ж з"явилася друга Лєнка. Саме в цей період у мене з"явився кіт. Рудий доходяга, якого ми назвали Додо.
В тій хаті я прожив майже три роки. Вона була найкрутіша, бо жив я там взагалі без тормозів. Себто якщо я хотів кинути скляною попільничкою у двері, то я не бачив причин цього не робити; я грав "Золотиє купола" на синтезаторі з розчиненими вікнами; приводив додому малознайомих чуваків і накидувався з ними і багато чого іншого.
Далі була Вероніка. Ми з котом поїхали жити до неї на Дорогожичі. Там ми прожили кілька місяців в такій маленькій гостинці, що я її за два кроки переступав. А далі так вийшло, що вона продала свою квартиру і купила ту, де я жив в Академмістечку, але ми поїхали на кілька місяців пожити в порожній квартирі її родичів на Солом"янку, поки в Академі робили ремонт. Кіт чомусь саме цей переїзд пережив драматично. Обісрав і обригав машину таксиста.
Далі знов Академмістечко. І там ми в шлюбі прожили два не дуже щасливих роки. Потім, коли я усвідомив, що треба валити, якщо ми хочемо лишитись в живих, я переїхав на Видубичі до Кошкіна http://deonis-26-11.livejournal.com/27392.html
в гості на ГОА. Трешова хата. А про неї писав у постах раніше. Додаю посилання))
Зимою я там спав в усих шмотках, які в мене взагалі були, бо було так холодно, що я з тим самим успіхом міг построїти домік з коробки телевізору і спати в ній під мостом, як це роблять порядні бомжі в Америці.
Довго ми там жити не могли і кинули кліч в ВК про пошук нової квартири.
Далі був замок на березі Дніпра, на станції Славутич. Там було круто. Там ми з Кошкіним, двома Катями і Свєтою протусили два місяці здається. Аж поки хазяйка не сказала, що вона туди приїде на літо двіжувати. А родина хазяйки складається з її сестри, її сина, двох малих дітей і двох собак, одна з яких французський бульдог. "Пєрдящая Матільда", здається так її називали (це я про собаку).
Заєбісь, думаю. Нахуй нада мені та Матільда ціле літо під ногами!
Після невеличкого кастингу квартир, ми переїхали в Академмістечко! Цей район я любив більше за інші. Тут я прожив більшість часу. Та й розв"язка транспортна годиться. Зараз у мене планується переїзд на Оболонь. Кіт не встигає звикати до обставин, перед фактом яких я його ставлю. Але на нього чекає ще один сюрприз. Він позбудеться кой-чєго, що йому, не приховуватиму, й мені, заважало жити. І переїзди для нього будуть м"якішими.
Насправді, я дуже сподіваюсь на те, що це моя остання адреса. Мене покидало життя, але незламною виявилася якість фантазера. Зараз я зустрів такого ж фантазера, як і я сам. Думаю, що у нас неодмінно все вийде.
Спочатку я жив на Республіканському стадіоні, десь півроку, Я тоді навіть не усвідомлював весь масштаб Києва. Я ходив пішки до Майдану Незалежності, а з Майдану додому. В 2006 році Майдан був центром розпусти. Куди не глянь, всюди було пияцтво. Бухали всюди!!! Відкрито. Міліція вмішувалася тільки тоді, коли хтось один товк пику іншому, або ж це приймало більш груповий характер.
Що таке Київ і який він, я зрозумів, коли переїхав на Воскресенку, звідки до того ж Майдану треба було котитися на трамваї до метро, а потім ще й на метро. 50 хвилин ада. Але тоді було скрутно з житлом і вибирати особо не приходилося. Бабло було у всіх, а от житла не вистачало. По знайомству знайшли цю стрьомну двушку в п"ятиповерхівці. Прожив там півтора року. Чомусь мене лякали, що там повно гопників і всякої іншої нечисті. Не знаю. Не бачив. Може я 26 років прожив у Ватутіному серед таких же самих гопників і тому ммені цей район був як рідний.
Далі я з подругою знімав два місяці кімнату на Жилянській. Я почав ходити на роботу пішки. З"їхали, бо хазяйка заїбала. По-перше, там все було странно. Син її, Всєволод, зашуганий дрищ-юноша, виходив з квартири надвір лише під чутким руководством мами і звітував перед нею за кожні п"ять хвилин запізнення. Вона його ні на крок не відпускала від себе. Росказувала мені (ніби у мене в очах було видно це питання), що батоко Всєволода був дипломат і Сєва теж ним обов"язково стане. Я не питався чому "був", бо неодмінно отримав би відповідь, що він загинув на завданні. Ми з Лєнкою улибались на ці розповіді. Да-да, тіпа, канєшна, однозначно буде дипломатом. Хазяйка мабуть думала, що дипломат тому так називається, що носить дипломат. Тому що варто було просто тверезо глянути, що Сєва не мав тих вольових якостей, які принадні цим чувакам. Ще голуби обсирали наш балкон. Я чув ці всі історії про щастя і про багатство, але вони мене не довго тішили. Відтирати голубяче лайно, яке проїдало навіть плітку на балконі було багато драматичнішим. Ще там дуже гуділи машини і був просто ад, бо спека стояла - торба. А по-друге, Н.А. не за договором почала підіймати ціну на оренду. День оплати у нас був 25 числа. Да 25-го я і мовчав, а зранку, коли вона розмалювала морду і зібралася десь вже йти пушити моїм баблом, сказав їй, що ми будемо з"їжджати. У неї засмикалося око і посипалася штукатурка. Ефект було досягнуто. У нас була адреса, куди ми мали їхати, але та адреса мала бути вільною тільки з 28-го. Два дні ми з горою мішків жили в хаті посуточно її оплачуючи. Далі ми переїхали в Академмістечко.
З Лєнкою я того самого року розійшовся і в мене одразу ж з"явилася друга Лєнка. Саме в цей період у мене з"явився кіт. Рудий доходяга, якого ми назвали Додо.
В тій хаті я прожив майже три роки. Вона була найкрутіша, бо жив я там взагалі без тормозів. Себто якщо я хотів кинути скляною попільничкою у двері, то я не бачив причин цього не робити; я грав "Золотиє купола" на синтезаторі з розчиненими вікнами; приводив додому малознайомих чуваків і накидувався з ними і багато чого іншого.
Далі була Вероніка. Ми з котом поїхали жити до неї на Дорогожичі. Там ми прожили кілька місяців в такій маленькій гостинці, що я її за два кроки переступав. А далі так вийшло, що вона продала свою квартиру і купила ту, де я жив в Академмістечку, але ми поїхали на кілька місяців пожити в порожній квартирі її родичів на Солом"янку, поки в Академі робили ремонт. Кіт чомусь саме цей переїзд пережив драматично. Обісрав і обригав машину таксиста.
Далі знов Академмістечко. І там ми в шлюбі прожили два не дуже щасливих роки. Потім, коли я усвідомив, що треба валити, якщо ми хочемо лишитись в живих, я переїхав на Видубичі до Кошкіна http://deonis-26-11.livejournal.com/27392.html
в гості на ГОА. Трешова хата. А про неї писав у постах раніше. Додаю посилання))
Зимою я там спав в усих шмотках, які в мене взагалі були, бо було так холодно, що я з тим самим успіхом міг построїти домік з коробки телевізору і спати в ній під мостом, як це роблять порядні бомжі в Америці.
Довго ми там жити не могли і кинули кліч в ВК про пошук нової квартири.
Далі був замок на березі Дніпра, на станції Славутич. Там було круто. Там ми з Кошкіним, двома Катями і Свєтою протусили два місяці здається. Аж поки хазяйка не сказала, що вона туди приїде на літо двіжувати. А родина хазяйки складається з її сестри, її сина, двох малих дітей і двох собак, одна з яких французський бульдог. "Пєрдящая Матільда", здається так її називали (це я про собаку).
Заєбісь, думаю. Нахуй нада мені та Матільда ціле літо під ногами!
Після невеличкого кастингу квартир, ми переїхали в Академмістечко! Цей район я любив більше за інші. Тут я прожив більшість часу. Та й розв"язка транспортна годиться. Зараз у мене планується переїзд на Оболонь. Кіт не встигає звикати до обставин, перед фактом яких я його ставлю. Але на нього чекає ще один сюрприз. Він позбудеться кой-чєго, що йому, не приховуватиму, й мені, заважало жити. І переїзди для нього будуть м"якішими.
Насправді, я дуже сподіваюсь на те, що це моя остання адреса. Мене покидало життя, але незламною виявилася якість фантазера. Зараз я зустрів такого ж фантазера, як і я сам. Думаю, що у нас неодмінно все вийде.