Весна/Золотий Лев/зміни відбуваються
Сьогодні дві жінки і один чоловік дивилися на мій член. Я не бачив в їх очах зацікавленності, хіті, будь-якої життєвої іскри. Думаю, що вони бачать багато членів щодня. Може навіть завидніших за мій. Я стояв і дивився у вікно. Там підіймалась, як завжди, неодмінно з колін справжня українська весна; витерала з обличчя жовтий сніг, струсювала з волосся собаче лайнисько. Самочки і самці, що за зиму запливли жирком, місяць тому пішли до тренажорного залу за пляжним набором. Зараз вони вже відчули, що вони ахуєнно сексапільні і почали оголювати свої частини тіла. А мені хотілося лиш мріяти, бо реальність страшна, як батько після семиденного запою. І я відсторонено дивився у вікно. Мені ввижався тисячний БМП, що сходить з конвеєра бронетанкового заводу і об його борт розхуярюють шампанське "На щастя", об"язують червоними стрічками і відправляють на вулицю Артьома 71, в місто, в якому зараз одна з "народних республик", де було кафе "Золотой Лев", яке подобалося мені, бо там була курітєльная комната. Мені ввижалося, як горять супермаркети і кожен цінник спалахує і від нього, як душа від померлого, відлітає ціна. Ще я бачив, як в театрі опери і балету проходить "Борис Годунов" і люди помирають від нудьги, скоюють самогубства. І десь далеко матір, брат і дядя Сірьожа, яких я не бачив вже чотири роки і як я звик без них, а вони без мене. Так, ніби "НАС" ніколи не існувало.
Наразі труси мої спущені до колін, пісюн сором"язливо принишк.
- Повернитесь.
Я розвертаюсь. Вони оглядають мій більш рівний ніж навпаки, хребет.
Я думаю про те, як все довкола може змінюватись. Просто за мить. І думаю про те, чи правильно це. Бо одна справа, коли все змінюється від нудьги, а вже інша, коли все радикально. Так швидко, що ледве встигаєш реагувати і реакція твоя з кожним разом заточується, бо доля тобі влаштовує таку круговерть, що й ну.
Якщо все змінюється повільно, то ти набираєшся досвіду, зморшки на чолі стають глибшими, змінюється погляд, хода, принципи, якщо вони були і зрештою ти старієш.
Якщо ж все змінюється швидко, то ти можеш загинути.
- Одевайтесь.
Просто нормальний плин життя людини такий, щоби вона встигала звикати, потім їй це набридало, а потім вона сама вже хотіла щось змінювати. Це називається - хазяїн судьби. А якщо довкола тебе все змінюється, а ти стоїш постійно перед фактом, що вже щось звичне тобі змінило форму або зникло взагалі. Що утворюються нові форми, нові правила, а ти лише пробуєш пробігти під перехрестним вогнем тих обставин або хоч проповзти. Ти пробуєш об"їбати систему. Зрештою, ти думаєш, що прийдеш такий хитрий і мудрий, всіх бо наїбав, сядеш у крісло, вип"єш кави, почухаєш рідного кота. І все ніби й так. Ти приходиш, впевнений, що додому, ключ підходить до дверей, але дружина цілує не тебе, вечеря чекає не на тебе, а кіт, який проходить повз, навіть не хоче тебе помітити, бо розуміє, що ти не з того інтер"єру. Різкий обвал.
Я вдівся і перейшов до наступного кабінету.
- Садитесь.
Думаю, блядь, а вона колись була гарною жінкою.
- Как ваши дела?
- Хорошо
Я витримав невеличку паузу і додав:
- Да, все хорошо.
А ще вона однозначно курить. Полюбому. Це чути по голосу. І погляд її ділиться надвоє. Половина/жінка - половина/спеціаліст.
- Женаты были?
Вона розпечатала цукерку і ловко кинула її собі до рота.
Значить кидає курити, подумав я. Або намагається зменшити дозу.
- Да, несколько раз.
- А что так?!
Вона, ніби граючись, поставила це питання.
- Ну, так произошло. В двух словах, вобщем, не расскажешь.
Я усміхнувся. Вона теж розтягнула свої зморщені, хирі, але повелительні губи.
Ши ти либишся, думаю. Цікаво, скільки крізь тебе пройшло чоловіків? Бо колись була реально апасною женщіною.
- Суицидальные мысли были когда-нибудь?
Вона уважно глянула поверх окулярів.
Думаю, хуй я тобі скажу про те, що думаю.
- Нет, не было. Занимаюсь йогой, радуюсь жизни.
Я не знаю, хто б їй сказав, що думав про самогубство.
- Вены сами себе резали?
- Никогда, - впревнено заявив я і усміхнувся.
- И последний вопрос, его я должна задать: вы киевлянин?
- Да.
Йдучи по вулиці, мружачись від сонця, слухаючи крізь гуркіт монстрів київпастрансу, як цвірінькає перша пташина наволоч, я думав, що не придатний для війни - це найкращий диагноз, який я коли небудь чув від лікарів.
Наразі труси мої спущені до колін, пісюн сором"язливо принишк.
- Повернитесь.
Я розвертаюсь. Вони оглядають мій більш рівний ніж навпаки, хребет.
Я думаю про те, як все довкола може змінюватись. Просто за мить. І думаю про те, чи правильно це. Бо одна справа, коли все змінюється від нудьги, а вже інша, коли все радикально. Так швидко, що ледве встигаєш реагувати і реакція твоя з кожним разом заточується, бо доля тобі влаштовує таку круговерть, що й ну.
Якщо все змінюється повільно, то ти набираєшся досвіду, зморшки на чолі стають глибшими, змінюється погляд, хода, принципи, якщо вони були і зрештою ти старієш.
Якщо ж все змінюється швидко, то ти можеш загинути.
- Одевайтесь.
Просто нормальний плин життя людини такий, щоби вона встигала звикати, потім їй це набридало, а потім вона сама вже хотіла щось змінювати. Це називається - хазяїн судьби. А якщо довкола тебе все змінюється, а ти стоїш постійно перед фактом, що вже щось звичне тобі змінило форму або зникло взагалі. Що утворюються нові форми, нові правила, а ти лише пробуєш пробігти під перехрестним вогнем тих обставин або хоч проповзти. Ти пробуєш об"їбати систему. Зрештою, ти думаєш, що прийдеш такий хитрий і мудрий, всіх бо наїбав, сядеш у крісло, вип"єш кави, почухаєш рідного кота. І все ніби й так. Ти приходиш, впевнений, що додому, ключ підходить до дверей, але дружина цілує не тебе, вечеря чекає не на тебе, а кіт, який проходить повз, навіть не хоче тебе помітити, бо розуміє, що ти не з того інтер"єру. Різкий обвал.
Я вдівся і перейшов до наступного кабінету.
- Садитесь.
Думаю, блядь, а вона колись була гарною жінкою.
- Как ваши дела?
- Хорошо
Я витримав невеличку паузу і додав:
- Да, все хорошо.
А ще вона однозначно курить. Полюбому. Це чути по голосу. І погляд її ділиться надвоє. Половина/жінка - половина/спеціаліст.
- Женаты были?
Вона розпечатала цукерку і ловко кинула її собі до рота.
Значить кидає курити, подумав я. Або намагається зменшити дозу.
- Да, несколько раз.
- А что так?!
Вона, ніби граючись, поставила це питання.
- Ну, так произошло. В двух словах, вобщем, не расскажешь.
Я усміхнувся. Вона теж розтягнула свої зморщені, хирі, але повелительні губи.
Ши ти либишся, думаю. Цікаво, скільки крізь тебе пройшло чоловіків? Бо колись була реально апасною женщіною.
- Суицидальные мысли были когда-нибудь?
Вона уважно глянула поверх окулярів.
Думаю, хуй я тобі скажу про те, що думаю.
- Нет, не было. Занимаюсь йогой, радуюсь жизни.
Я не знаю, хто б їй сказав, що думав про самогубство.
- Вены сами себе резали?
- Никогда, - впревнено заявив я і усміхнувся.
- И последний вопрос, его я должна задать: вы киевлянин?
- Да.
Йдучи по вулиці, мружачись від сонця, слухаючи крізь гуркіт монстрів київпастрансу, як цвірінькає перша пташина наволоч, я думав, що не придатний для війни - це найкращий диагноз, який я коли небудь чув від лікарів.