(no subject)
Розлучення - це ніби "окови тяжкіє падут", ніби нове життя; ти кожного разу себе відчуваєш оновленим. Хоча вже і не таким свіжим. Крізь череду розлучень я почуваюсь багато старшим ніж я є насправді. Сьогодні трапилося ще одне. Ми проплатили по квітанціях і в РАГСі нам сказали прийти 15 квітня, але справу зроблено - ми розвелись і нам от-от проставлять печатки, що наш шлюб розторгнуто офіційно. Мій аусвайс вже має не одну бойову нагороду. Якщо б за шлюби давали по зірочці, хоча б по
маленькій, то я вже був би старшим капітаном. Блядь, зрештою це було весело. Особливо весілля і особливо перше. Чомусь запам"яталося саме воно. Коли ти женіх у новому кастюмі, який потім може ще вдінеш кілька разів у житті і про тебе скажуть знайомі пацани "це ж той кастюм, шо він у ньому на весіллі був". Так от, шоб ніхто не пиздів, я його закинув нахуй, щоб більше не торкатися ніколи. Давав кілька разів приятелям на всілякі урочисті події, поки він просто не зник.
Так ось, свадьба! Перша!
Я її пам"ятаю, ніби то відбувалося вчора. Може тому що у мене тоді ще була хороша світла молода голова з нормальною пам"яттю, а може тому що касету з записом нашого весілля ми в обов"язковому порядку показували кожному, хто до нас заходив у гості. Аж поки до нас в гості не перестали ходити майже всі наші друзі. І ця стрічка просто викарбувалася в мозку.
Хай мене простить Ярина, бо вона справді дуже хороша, чуйна жінка, але я розскажу і трошки розмалюю.
Так от, стоїш ти красівий, підстрижений, в кастюмі, в йобаному селі. Ще й не своєму. Без улюбленної сережки, бо з тебе її акуратно зняли, типу не гарно так хлопчику ходить, з сережкою. Думаю, селюки, сука. Але зняв. Думаю, хуй його зна, може доведеться ще діло мати з ними. Пригодяться. Тесть пообіцяв, що я після весілля її вдягну назад і завірив, що йому все "дно, що він теж парєнь молодьожний, але баба (його мати), та й старші люди не поймуть.
Так от, красівий стоїш, а люди сходяться. Стрьомна пофарбована в синій колір столовка з мозайкою на стінах. Якісь хлібороби з руками більше схожими на адські загрібайла.
Приходять. Кожен несе тобі дари і ти стоїш улибаєшся, як дурак, і кожному по три, а то і чотири рази говориш "Спасіба". Потім починаєш зауважувати, що якось дохуя спасібів на один день і тебе нещасного, навіть якщо це твоє власне весілля. Думаєш, як тобі красавчику відбути цю каторгу.
Вже позаду вимагання бабла на вході до двору нареченої, потім рекетири обступили в хаті. Сказали, що не віддадуть доки не викупимо. Старший і двоюрідній її брати. Блядь, думаю, коли вже ті родичі скінчаться. Таке враження, що всюди засіли вимагателі. Бабла особо не було, бо ніхто не готувався до тієї свадьби. Довелося червоніти, бо батьки дали менше грошей ніж з мене вимагали.
Потім поїздка, як я зрозумів, традиційна в цих місцях для наречених. В Лебедин, здається. Красивий квітучий, хоч вже й місцями розйобаний парк. Ми там писали на купюрах ручкою, що хріново писала смужками, свої імена і якісь нереальні побажання, запхали ті гроші в пляшку і я з розмаху хуйнув її в озеро. Одразу якась шпана попливла її виловлювати. Думаю, капєц, можна було просто дітям дати грошей і не треба було їх розмальовувати всілякою маячнею. А так вони виловлять пляшку, будуть читати наші написи і ржати. Ну тупняк, повним ходом. По ідеї ж пляхан кидали для того щоб типу він, блядь, розчинився в ефірах часів, а тут шпана. Хоча, якщо пірнути в реалії, ці санітари лебединських весільних посагів, не дають засмічувати ставок, а інакше тут було б уже тих пляшок дохуя. Перепрошую за грузинську мову.
Так от, нарешті ти красівий розслабився, закурив, розслабив мускули на морді і зрозумів, як то важко тримати посмішку. Не дарма клоуни малюють собі посмішку. Щоб вони в реалі усміхалися годину, у них би судомою вилиці звело.
Так от, кличуть тебе до столу. Садовлять в голові, бо ти, і твоя зайобана вже до цього часу, наречена, перші люди цього прекрасного вечора, якщо не сказати званого балу.
Тамада, приємна жінка, гарно розповідає щось веселенько, розсаджує гостей, баронів і баронес, герцогів і герцогинь, щоб знать не перекусалася, окремо графьйов, ну і так далі, аж до конюхів.
Взагалі, я думаю, що в Україні стенд-ап був ще за часів раннього кобзарства, коли перші рулі на весіллях вели їх і проводили конкурси, хто кого більше нагодує сіллю, як булоі в нашому випадку. Проте я бачив і бездарних ... як сказати в множині? Тамад? Тамадів? Під час їх роботи було чути, як цокотять ложки в цілковитій тиші. Ото було весілля. Але мені було весело. Я бахнув трамадолу і запив його горілкою і майже сам став тамадою. Поліз грати на синтезаторі і гітарі. Молоді у мене танцювали під Арію і ДДТ. Однак я не вмів влаштовувати конкурси, а якби вмів, то вабщє розніс те Свиняче Рило (так ми називали цей "ресторан") нахуй.
Так от, сидиш ти в кастюмі, трошки їси, трошки п"єш, а тебе постійно смикають. По черзі підходять вітати різні родичі і обіцяють приклонити небо до землі задля нас, розсунути гори, порозганяти хмари і приборкати всі інші природні лиха, тільки за умови щоб у нас в усіх було здоров"я. Усміхалися своїми металевими щелепами, сідали за стіл і знов рубали хавчік.
Потім був конкурс, де ми з Яриною мали загадати три пісні, а потім тамада ставила нам питання і ми відповідали типу піснею на нього. Не пам"ятаю всього, бо весілля було 12 років тому, але згадав як вона спитала, що ж я сердешний робитиму коли моя дружина не прийде домів на ночівлю і я заспівав про "отряд і бойца".
Потім я стояв і стіснявся, бо не вмію танцювати. Насправді ніхто з отого сала, що тіліпалося під Червону Руту, танцювати не вміло. Просто дригали кінцівками. От прикол, поїсти, підбухнути і пострибати. Ні. У мене була позиція завжди, якщо я на шляху музики, образотворчого мистецтва, літератури, випічки хліба тощо, то я можу це робити і облажатися в цьому. Це не западло, я щитаю, бо я на шляху - я вічний учень, бо я обрав такі науки, в яких скільки б не прів, ніколи не знатимеш геть усе. А от на танці я відверто ложив завжди. Хоча ні, стривай, був час. Коли я був підлітком. Енергії було дохуя, ніхто з дівчат ще не давав, а спорт я не дуже любив. Я вмикав музику гучніше і намагався вигадати якісь рухи якомога, як мені здавалося, оригінальніші. Я думаю, що ті, для кого танці - це професія, теж так робили, як і я, але своєчасно не змогли спинитися.
Так от, стояв я долубав ніс; музиканти з абсолютно атрофованими обличчями співали про "Два дубки", сало п"яно і нарвано цибало та смикалося, аж ось дивлюсь Ярини нема ніде. Якась манда підійшла до мене і всміхаючись, ніби хотіла щоб я купив її зуби, підступно сказала: "А де ж це наречена"?
Капєц, думаю, знову рекетня. Чому весілля завжди пов"язане з видоюванням бабла?! Яхуєю!!! Хіба це не моє свято?
Викрадачем виявився мій дядько. І свої туди ж. Я вже не пам"ятаю, як ми там домовилися, плівка про цей момент недосказує.
Далі знову стіл і знову конкурси. Ми з Яриною їли хліб з насипанною на нього горою солі, називали якісь слова, пили шампанське із зв"язаних стрічкою фужерів. Словом, всіляко розважалися.
Брат моєї баби, Борис Суховій, влаштував розбиратєльство надворі; якісь хлопчики некрасіво вилаялися при дівчатках. Діду це не понравилося і він почав тягати тих хлопчиків по клумбі. Якби дід знав, що у тих дівчаток дорослого досвіду більше ніж у його сестри і дірки такі, що відра пролітають зі свистом, то він би ще й сам докинув некрасівих слів, але дід Боря не знав такого. Поки забирали діда, тамада вже кричить: "А у нареченої вкрали туфєльку"!
Думаю, ТА НУ ВАС НАХУЙ З ВАШИМИ ТУФЕЛЬКАМИ І ВАШИМ ВЕСІЛЛЯМ. Пішов сів на лавочку. Закурив. Якби я тоді був розумним, я б подумав про те, що наречена на третьому місяці, я переїжджаю в інше місто жити, одружуюсь. Подумав би про те, що я реально беру на себе багато обов"язків. А хто я такий?! Що я?! Ні освіти! Ні сформованної життєвої позиції! Ні грошей! Просто хороший парєнь! Просто ще один кріпак своєї держави. Але я тоді був дураком, одружувався вперше. У мене ще всі ці роздуми були попереду. Тому я гучно видихнув і пішов шукати туфєльку.
Першу шлюбну ніч ми, як і всі наречені які себе поважаютьо, рахували хроші. Правда! От реально. Ми так замудохалися, що сексу і не хтілося. А оскільки, я повторюсь, Ярина була вже на третьому місяці, то шпокалися ми вже давно і доволі продуктивно.
Моя родина була з іншого міста. За 50 км. Наступного дня вони не приїхали. Кожна сука на весіллі не полінувалася, а підійшла і спитала де ж мої родичі і друзі. Дружбани бухали до ранку (перше я пошкодував, що я не з ними) і в цей час просто спали. Але ж батьки... Мобільних телефонів тоді не було, а домашнього в моїх старих теж не було. Номер баби і діда не відповідав. Відчуття, що на тебе забили, здихалися і прокидали, мене не полишало.
Яринкин сусід Толік, бабучи мою кислу морду, запропонував мені накуритися. Я не відмовився і ми пройшлись до нього на подвір"я. Натягнули "мокрий" і дунули як слід. До цього я багато курив, але Шполянська трава мене не розчарувала і ніколи не розчаровувала більше. Ні разу! В очах потемніло. Я вхопився в драбину і стояв так аж поки не прийшов до тями.
За годину ми повернулися. Так здалося, що ми були відсутніми місяць. Паліво було, жесть. Я з червоним павутинням в очах і Толік в сонцезахисних окулярах, і з такою блядською усмішкою, що йому хотілося дати по морді навіть мені. Ярина одразу ж зрозуміла, що тут коїться і посадила мене ламати кайф. Передімною виставила штоф з якимось соком і цілу тацю з пічєньками. Насупила бровенята і сказала: "Їж". Я й не опирався. І ми, весело перемигуючись з Толіком, топтали солодке. І справді трохи попустило.
Потім подзвонила мати, сказала, що у неї підвищився тиск, що всі роз"їхалися, а батько... з батьком окрема історія.
Другий день скінчився якось більш спокійно. Всі, хто прийшов тихенько випивали і потроху розходилися. Так і звершилося.
Описувати мої подільші помилки? Це класні історії, скажу я вам, але вони з іншої книги.
Насправді тут говорилося не про мої помилки, а про наші; про мільйони таких помилок. Ми дуже схожі.
У нас майже однакові організми; ми живемо в одній суспільній моделі; в одному кліматі; нас підіткнули під 12 знаків зодіаку; у нас 4 типи темпераменту; і 16 соціонічних типів особистості; нами рухає секс. Ми люди і це про нас.
маленькій, то я вже був би старшим капітаном. Блядь, зрештою це було весело. Особливо весілля і особливо перше. Чомусь запам"яталося саме воно. Коли ти женіх у новому кастюмі, який потім може ще вдінеш кілька разів у житті і про тебе скажуть знайомі пацани "це ж той кастюм, шо він у ньому на весіллі був". Так от, шоб ніхто не пиздів, я його закинув нахуй, щоб більше не торкатися ніколи. Давав кілька разів приятелям на всілякі урочисті події, поки він просто не зник.
Так ось, свадьба! Перша!
Я її пам"ятаю, ніби то відбувалося вчора. Може тому що у мене тоді ще була хороша світла молода голова з нормальною пам"яттю, а може тому що касету з записом нашого весілля ми в обов"язковому порядку показували кожному, хто до нас заходив у гості. Аж поки до нас в гості не перестали ходити майже всі наші друзі. І ця стрічка просто викарбувалася в мозку.
Хай мене простить Ярина, бо вона справді дуже хороша, чуйна жінка, але я розскажу і трошки розмалюю.
Так от, стоїш ти красівий, підстрижений, в кастюмі, в йобаному селі. Ще й не своєму. Без улюбленної сережки, бо з тебе її акуратно зняли, типу не гарно так хлопчику ходить, з сережкою. Думаю, селюки, сука. Але зняв. Думаю, хуй його зна, може доведеться ще діло мати з ними. Пригодяться. Тесть пообіцяв, що я після весілля її вдягну назад і завірив, що йому все "дно, що він теж парєнь молодьожний, але баба (його мати), та й старші люди не поймуть.
Так от, красівий стоїш, а люди сходяться. Стрьомна пофарбована в синій колір столовка з мозайкою на стінах. Якісь хлібороби з руками більше схожими на адські загрібайла.
Приходять. Кожен несе тобі дари і ти стоїш улибаєшся, як дурак, і кожному по три, а то і чотири рази говориш "Спасіба". Потім починаєш зауважувати, що якось дохуя спасібів на один день і тебе нещасного, навіть якщо це твоє власне весілля. Думаєш, як тобі красавчику відбути цю каторгу.
Вже позаду вимагання бабла на вході до двору нареченої, потім рекетири обступили в хаті. Сказали, що не віддадуть доки не викупимо. Старший і двоюрідній її брати. Блядь, думаю, коли вже ті родичі скінчаться. Таке враження, що всюди засіли вимагателі. Бабла особо не було, бо ніхто не готувався до тієї свадьби. Довелося червоніти, бо батьки дали менше грошей ніж з мене вимагали.
Потім поїздка, як я зрозумів, традиційна в цих місцях для наречених. В Лебедин, здається. Красивий квітучий, хоч вже й місцями розйобаний парк. Ми там писали на купюрах ручкою, що хріново писала смужками, свої імена і якісь нереальні побажання, запхали ті гроші в пляшку і я з розмаху хуйнув її в озеро. Одразу якась шпана попливла її виловлювати. Думаю, капєц, можна було просто дітям дати грошей і не треба було їх розмальовувати всілякою маячнею. А так вони виловлять пляшку, будуть читати наші написи і ржати. Ну тупняк, повним ходом. По ідеї ж пляхан кидали для того щоб типу він, блядь, розчинився в ефірах часів, а тут шпана. Хоча, якщо пірнути в реалії, ці санітари лебединських весільних посагів, не дають засмічувати ставок, а інакше тут було б уже тих пляшок дохуя. Перепрошую за грузинську мову.
Так от, нарешті ти красівий розслабився, закурив, розслабив мускули на морді і зрозумів, як то важко тримати посмішку. Не дарма клоуни малюють собі посмішку. Щоб вони в реалі усміхалися годину, у них би судомою вилиці звело.
Так от, кличуть тебе до столу. Садовлять в голові, бо ти, і твоя зайобана вже до цього часу, наречена, перші люди цього прекрасного вечора, якщо не сказати званого балу.
Тамада, приємна жінка, гарно розповідає щось веселенько, розсаджує гостей, баронів і баронес, герцогів і герцогинь, щоб знать не перекусалася, окремо графьйов, ну і так далі, аж до конюхів.
Взагалі, я думаю, що в Україні стенд-ап був ще за часів раннього кобзарства, коли перші рулі на весіллях вели їх і проводили конкурси, хто кого більше нагодує сіллю, як булоі в нашому випадку. Проте я бачив і бездарних ... як сказати в множині? Тамад? Тамадів? Під час їх роботи було чути, як цокотять ложки в цілковитій тиші. Ото було весілля. Але мені було весело. Я бахнув трамадолу і запив його горілкою і майже сам став тамадою. Поліз грати на синтезаторі і гітарі. Молоді у мене танцювали під Арію і ДДТ. Однак я не вмів влаштовувати конкурси, а якби вмів, то вабщє розніс те Свиняче Рило (так ми називали цей "ресторан") нахуй.
Так от, сидиш ти в кастюмі, трошки їси, трошки п"єш, а тебе постійно смикають. По черзі підходять вітати різні родичі і обіцяють приклонити небо до землі задля нас, розсунути гори, порозганяти хмари і приборкати всі інші природні лиха, тільки за умови щоб у нас в усіх було здоров"я. Усміхалися своїми металевими щелепами, сідали за стіл і знов рубали хавчік.
Потім був конкурс, де ми з Яриною мали загадати три пісні, а потім тамада ставила нам питання і ми відповідали типу піснею на нього. Не пам"ятаю всього, бо весілля було 12 років тому, але згадав як вона спитала, що ж я сердешний робитиму коли моя дружина не прийде домів на ночівлю і я заспівав про "отряд і бойца".
Потім я стояв і стіснявся, бо не вмію танцювати. Насправді ніхто з отого сала, що тіліпалося під Червону Руту, танцювати не вміло. Просто дригали кінцівками. От прикол, поїсти, підбухнути і пострибати. Ні. У мене була позиція завжди, якщо я на шляху музики, образотворчого мистецтва, літератури, випічки хліба тощо, то я можу це робити і облажатися в цьому. Це не западло, я щитаю, бо я на шляху - я вічний учень, бо я обрав такі науки, в яких скільки б не прів, ніколи не знатимеш геть усе. А от на танці я відверто ложив завжди. Хоча ні, стривай, був час. Коли я був підлітком. Енергії було дохуя, ніхто з дівчат ще не давав, а спорт я не дуже любив. Я вмикав музику гучніше і намагався вигадати якісь рухи якомога, як мені здавалося, оригінальніші. Я думаю, що ті, для кого танці - це професія, теж так робили, як і я, але своєчасно не змогли спинитися.
Так от, стояв я долубав ніс; музиканти з абсолютно атрофованими обличчями співали про "Два дубки", сало п"яно і нарвано цибало та смикалося, аж ось дивлюсь Ярини нема ніде. Якась манда підійшла до мене і всміхаючись, ніби хотіла щоб я купив її зуби, підступно сказала: "А де ж це наречена"?
Капєц, думаю, знову рекетня. Чому весілля завжди пов"язане з видоюванням бабла?! Яхуєю!!! Хіба це не моє свято?
Викрадачем виявився мій дядько. І свої туди ж. Я вже не пам"ятаю, як ми там домовилися, плівка про цей момент недосказує.
Далі знову стіл і знову конкурси. Ми з Яриною їли хліб з насипанною на нього горою солі, називали якісь слова, пили шампанське із зв"язаних стрічкою фужерів. Словом, всіляко розважалися.
Брат моєї баби, Борис Суховій, влаштував розбиратєльство надворі; якісь хлопчики некрасіво вилаялися при дівчатках. Діду це не понравилося і він почав тягати тих хлопчиків по клумбі. Якби дід знав, що у тих дівчаток дорослого досвіду більше ніж у його сестри і дірки такі, що відра пролітають зі свистом, то він би ще й сам докинув некрасівих слів, але дід Боря не знав такого. Поки забирали діда, тамада вже кричить: "А у нареченої вкрали туфєльку"!
Думаю, ТА НУ ВАС НАХУЙ З ВАШИМИ ТУФЕЛЬКАМИ І ВАШИМ ВЕСІЛЛЯМ. Пішов сів на лавочку. Закурив. Якби я тоді був розумним, я б подумав про те, що наречена на третьому місяці, я переїжджаю в інше місто жити, одружуюсь. Подумав би про те, що я реально беру на себе багато обов"язків. А хто я такий?! Що я?! Ні освіти! Ні сформованної життєвої позиції! Ні грошей! Просто хороший парєнь! Просто ще один кріпак своєї держави. Але я тоді був дураком, одружувався вперше. У мене ще всі ці роздуми були попереду. Тому я гучно видихнув і пішов шукати туфєльку.
Першу шлюбну ніч ми, як і всі наречені які себе поважаютьо, рахували хроші. Правда! От реально. Ми так замудохалися, що сексу і не хтілося. А оскільки, я повторюсь, Ярина була вже на третьому місяці, то шпокалися ми вже давно і доволі продуктивно.
Моя родина була з іншого міста. За 50 км. Наступного дня вони не приїхали. Кожна сука на весіллі не полінувалася, а підійшла і спитала де ж мої родичі і друзі. Дружбани бухали до ранку (перше я пошкодував, що я не з ними) і в цей час просто спали. Але ж батьки... Мобільних телефонів тоді не було, а домашнього в моїх старих теж не було. Номер баби і діда не відповідав. Відчуття, що на тебе забили, здихалися і прокидали, мене не полишало.
Яринкин сусід Толік, бабучи мою кислу морду, запропонував мені накуритися. Я не відмовився і ми пройшлись до нього на подвір"я. Натягнули "мокрий" і дунули як слід. До цього я багато курив, але Шполянська трава мене не розчарувала і ніколи не розчаровувала більше. Ні разу! В очах потемніло. Я вхопився в драбину і стояв так аж поки не прийшов до тями.
За годину ми повернулися. Так здалося, що ми були відсутніми місяць. Паліво було, жесть. Я з червоним павутинням в очах і Толік в сонцезахисних окулярах, і з такою блядською усмішкою, що йому хотілося дати по морді навіть мені. Ярина одразу ж зрозуміла, що тут коїться і посадила мене ламати кайф. Передімною виставила штоф з якимось соком і цілу тацю з пічєньками. Насупила бровенята і сказала: "Їж". Я й не опирався. І ми, весело перемигуючись з Толіком, топтали солодке. І справді трохи попустило.
Потім подзвонила мати, сказала, що у неї підвищився тиск, що всі роз"їхалися, а батько... з батьком окрема історія.
Другий день скінчився якось більш спокійно. Всі, хто прийшов тихенько випивали і потроху розходилися. Так і звершилося.
Описувати мої подільші помилки? Це класні історії, скажу я вам, але вони з іншої книги.
Насправді тут говорилося не про мої помилки, а про наші; про мільйони таких помилок. Ми дуже схожі.
У нас майже однакові організми; ми живемо в одній суспільній моделі; в одному кліматі; нас підіткнули під 12 знаків зодіаку; у нас 4 типи темпераменту; і 16 соціонічних типів особистості; нами рухає секс. Ми люди і це про нас.