Робота в літературі
Почитав дискусію стосовно номінацій на Єврокон і виникли деякі думки.
Це стосовно заробляння грошей в літературі і мови. Я гадаю, що тут є дві сторони. З одного боку це цілком нормально, коли ти пишеш і заробляєш цим собі на життя, як роблять художники, приміром. З іншого боку, як і у випадку з художниками, є велика спокуса перетворитися на простих ремісників. Як деякі мої однокурсники штампують всяку дурню для Андріївського узвозу (де мистецтвом зазвичай і не пахне), яку часто навіть власним прізвищем підписувати соромляться. Тому тут не скажеш однозначно, що це дуже погано, що у нас в Україні немає літературного Андріївського узвозу чи літературної галереї у Глобусі. Де б можна було легко продавати свої опуси. Бо те, що добре продається, і за що найкраще платять - це все не має художньої цінності. Іноді трапляються рідкісні виключення, однак вони зазвичай тільки підтверджують правило. З одного боку - це ніби великий мінус, адже заробити на життя літературою українською мовою в Україні або нереально, або надзвичайно важко. Треба отримати пару премій, пробитися в одне з топ-видавництв і потім гасати по презентаціям усією країною, перетворившись, фактично, на продавця власних книг. І смиренно чекати доки ринок паперових книг остаточно загнеться. Мені взагалі цікаво, чи хоч ті, які це зробили, дійсно можуть жити за рахунок творчості, скажімо Кідрук, Кокотюха і т.д.? Бо я щось прикидав, які можуть бути гонорари, які в нас найбільші тиражі... і щось мені здається, що навіть супер-бестеллерний автор навряд чи зароблятиме хоча б тисячу доларів на місяць. А це ж навіть не середній клас. Дуже хочеться надіятися, що я помиляюся.
Чи правильно роблять ті, хто йдуть продаватися видаватися у Росію? Напевне це залежить від випадку. Я гадаю, що від них українська література нічого не втрачає. Для справжніх митців, для геніїв - питання про гроші не стоїть (принаймні у тому, щоб заробляти мистецтвом). І якщо вони будуть видаватися там, то тільки тому, що їхня душа там, тобто вони й так не є українськими письменниками. А для інших... Ремісників всюди вистачає, немає різниці чи вони торгують на Андріївському, чи десь у Москві, все то товар одного рівня. Хотілося би купувати вітчизняне, та як нема, то не катастрофа. Я взагалі з комерційної літератури надаю перевагу західним товарам, там бо це вже кілька століть як добре налагоджено і товар дійсно якісний.
І взагалі, якщо якась людина, той же письменник, вважає, що хтось йому щось винен - він або наївний, або дурний. Бо ніхто йому нічого не винен і нічим не зобов'язаний. Держава не зобов'язана давати йому якісь пільги, видавці не зобов'язані його видавати і платити йому високі гонорари, і читачі, безперечно, зовсім не зобов'язані купувати його опуси і читати їх. І наші благородні пірати, світло української культури в інтернеті (це без жартів), зовсім не зобов'язані дбати про його авторські права. І навіть гопник у під'їзді не зобов'язаний чемно його пропустити. Всі ці скигління - це якась інфантильна і незріла позиція. Пора б подорослішати і замість того, щоб від когось чекати виконання неіснуючих "обов'язків", почати щось робити самому. Ніхто мені не зобов'язаний, але й я нікому нічим не зобов'язаний. Ось це зріла позиція. Тут мова не йде про мораль чи закон, то інша сфера, тут про сам екзистенційний принцип існування. Коли він є, людина вільна, здорова і може зробити безліч всього. Бо замість скигління вона шукає шляхи самореалізації, а їх зараз достатньо навіть у літературі. Навіть українською мовою. Так, заробляти цим важко, може і неможливо, але писати можна, і видаватися можна.
Це стосовно заробляння грошей в літературі і мови. Я гадаю, що тут є дві сторони. З одного боку це цілком нормально, коли ти пишеш і заробляєш цим собі на життя, як роблять художники, приміром. З іншого боку, як і у випадку з художниками, є велика спокуса перетворитися на простих ремісників. Як деякі мої однокурсники штампують всяку дурню для Андріївського узвозу (де мистецтвом зазвичай і не пахне), яку часто навіть власним прізвищем підписувати соромляться. Тому тут не скажеш однозначно, що це дуже погано, що у нас в Україні немає літературного Андріївського узвозу чи літературної галереї у Глобусі. Де б можна було легко продавати свої опуси. Бо те, що добре продається, і за що найкраще платять - це все не має художньої цінності. Іноді трапляються рідкісні виключення, однак вони зазвичай тільки підтверджують правило. З одного боку - це ніби великий мінус, адже заробити на життя літературою українською мовою в Україні або нереально, або надзвичайно важко. Треба отримати пару премій, пробитися в одне з топ-видавництв і потім гасати по презентаціям усією країною, перетворившись, фактично, на продавця власних книг. І смиренно чекати доки ринок паперових книг остаточно загнеться. Мені взагалі цікаво, чи хоч ті, які це зробили, дійсно можуть жити за рахунок творчості, скажімо Кідрук, Кокотюха і т.д.? Бо я щось прикидав, які можуть бути гонорари, які в нас найбільші тиражі... і щось мені здається, що навіть супер-бестеллерний автор навряд чи зароблятиме хоча б тисячу доларів на місяць. А це ж навіть не середній клас. Дуже хочеться надіятися, що я помиляюся.
Чи правильно роблять ті, хто йдуть продаватися видаватися у Росію? Напевне це залежить від випадку. Я гадаю, що від них українська література нічого не втрачає. Для справжніх митців, для геніїв - питання про гроші не стоїть (принаймні у тому, щоб заробляти мистецтвом). І якщо вони будуть видаватися там, то тільки тому, що їхня душа там, тобто вони й так не є українськими письменниками. А для інших... Ремісників всюди вистачає, немає різниці чи вони торгують на Андріївському, чи десь у Москві, все то товар одного рівня. Хотілося би купувати вітчизняне, та як нема, то не катастрофа. Я взагалі з комерційної літератури надаю перевагу західним товарам, там бо це вже кілька століть як добре налагоджено і товар дійсно якісний.
І взагалі, якщо якась людина, той же письменник, вважає, що хтось йому щось винен - він або наївний, або дурний. Бо ніхто йому нічого не винен і нічим не зобов'язаний. Держава не зобов'язана давати йому якісь пільги, видавці не зобов'язані його видавати і платити йому високі гонорари, і читачі, безперечно, зовсім не зобов'язані купувати його опуси і читати їх. І наші благородні пірати, світло української культури в інтернеті (це без жартів), зовсім не зобов'язані дбати про його авторські права. І навіть гопник у під'їзді не зобов'язаний чемно його пропустити. Всі ці скигління - це якась інфантильна і незріла позиція. Пора б подорослішати і замість того, щоб від когось чекати виконання неіснуючих "обов'язків", почати щось робити самому. Ніхто мені не зобов'язаний, але й я нікому нічим не зобов'язаний. Ось це зріла позиція. Тут мова не йде про мораль чи закон, то інша сфера, тут про сам екзистенційний принцип існування. Коли він є, людина вільна, здорова і може зробити безліч всього. Бо замість скигління вона шукає шляхи самореалізації, а їх зараз достатньо навіть у літературі. Навіть українською мовою. Так, заробляти цим важко, може і неможливо, але писати можна, і видаватися можна.