Омріяна традиція хаосу
Луцик назвав суддю дебілом, Тимоха не вилазить з душу, Рада заблокована, ресторани злітають на повітря - чесночні батітяйські пряники! Картина речей довколо поступово наближається до країни моєї мрії. Все ж таки роки проведені в суперечках з системою даються взнаки, їх небагато, але всеж.... Іноді емоції юеруть гору і хочеться хаосу, набридає нудна стабільність і хочеться потрапити до постапокаліптичного суспільства накшталт Метро 2033 чи Фелаут. Дивно, спонтанно - логічно! Саме так абсолютно логічно. Я є людиною консервативних поглядів на суспільство та життя. Мені огидні сучасні лібералізм та різноманітні нікому не потрібні "свободи", яких сеодно нема навіть на папері. Приваблює традиціоналізм давнини, справедливість, гідність та почуття долгу. Приваблює законність перебування владних персон на своїх місцях - кращі з кращих і крапка. Все ж таки необхідний суспільству ковток реакціонерства. Так от.. до чого я веду. Кожен другий з нас читав або дивився екранізації творів тематики постапокаліпсісу. Дивились...і....ви бачили там соплі демократії, загальне виборче право чи подібне лайно. Ні! Тільки залізна авторитарна влада - персоніфікована та насичена особистою відповідальністю. Саме тим, чого прагне душа в сучасному здеградованому суспільстві. Розумієте логіку? Душа бунтаря прагне хаосу, бо підсвідомо ми розуміємо, що хаос активізує приховані резерви суспільства, які що разу повертають його до природнього стану речей.