Залишилося п'ять метрів і двері 90 псалма №121
В принципі - нема, що казати. Дванадцять днів в ІТТ. Дехто з моїх друзів знаходиться в СІЗО вже більше року і можуть розповісти набагато більше. Але чомусь дуже кортить розповісти свою історію. Зараз вечір, відвідало надхнення, може вийде все викласти за один раз, а може й ні.(за один раз не вийшло, нарешті викладаю оповідання повністтю).
Я прокинувся від наполегливого дзвінка в двері, не знаю чому, але думки, що це за мною швидко вийшли на перше місце. Сусіди по квартирі не відривали, бо спали. Дубль два, звук відкриття дверей і все стало зрозумілим. Крики, удари, побиття ні в чому не повинного сусіда. До моїх дверей їм залишалось метрів п'ять. Я намагався встигнути набрати смс з текстом:"Кохана, за мною прийшли.", але не встиг. Двері розлетілись вщент і на порозі опинився мент з обличчям стовідсотково необтяженим інтелектом. За ним ще троє. Демонструвати їм особливості та переваги бразильського джиу джитсу не було сенсу і я швидко опинився лежачим на землі, обличчям донизу.
От і приплили, мене закували в наручники та завели до зали. В сусіда було вщент розбите обличчя(вони думали, що він - це я), його дівчина перелякана. Соромно, справді соромно. В руках опера затеревенів мій телефон - прийшло смс. Я знав, що воно від Тебе і так і не прочитав його.
Відділок. Прикутий до стула вісім годин спостерігав сцену з серії "гарний поліцейський та поганий поліцейський". А за вікном сяяло сонце. Чорне сонце як писав один мій друг, але воно не було чорним. На фоні мого тодішнього оточення проміні сонця здавались янголами Божими, що стояли на моєму захисті.
"Ти шо бля вєрующій?"-з насмішкою запитав опер, роздивляючись ікони в моїй кімнаті.В той момент, лежачі на підлозі, я якось зміг підвести голову та подивитись в очі Спасу. Ікони дивились на мене, вся кімната була догори дригом, а вони дивились на мене. Мені було соромно,але соромно не перед шакалами, що заламували мені руки. Соромно було за те, що Святі це бачать.
За вісім годин перебування у відділку остогидло все: життя, мусора, наручники та стілець до якого я був прикутий. З кожною хвилиною перебування в такому положенні навичок борзоти зростав за експонентою:"Хлопці, ви що за 20 років незалежності нічого оригінальнішого вигадати не могли ніж практику типа гарний мусор-поганий мусор?".
Подив шакалів читався легко:"ти про що?".
-"Та мене задовбало чути, що в вас кожен другий в душі скінхед, а інша половина обіцяє зідрети з мене шкіру живцем! І взагалі! Ви мене бити сьогодні збираєтесь? Бо психологічний настрой важкувато тримати"- нахабність не вада, а друге щастя))), ще пара цитат з біблії про засудження невинуватих і зі мною в кабінеті залишився тільки один молодий опер.
Не хочу претендувати на роль експерта, але реально вам кажу - хлопці нічого їм не кажіть, побачите такий цирк, який і Париж не бачив.
До ІТТ мене привезли близько 11 ночі. Після ретельного обшуку завели до камери. Двійник - двоповерхові нари, стіл та параша. Камера порожня. Впав на нижню поличку. Сил майже не було. Через годину привели мого першого сокамерника, унікальна комбінація - наркоман та євангеліст сьомого дня(хто не знає, ці довбодятли настільки нетолерантні до наркотиків та алкоголю, що навіть причащаюстья виноградним соком). Перелякано привітавшись цей унікум швиденько заліз на верхню поличку.
Заснув я доволі швидко. Насправді, за весь період, що я пробув в цьому "чудовому" місці - найважчим моментом була мить, коли я прокидався від стуку в двері та голосу охоронця:"готуємось до перевірки". Кожної ночі мені снилась моя дівчина. Мені снилось, як ми гуляємо по маріїнському парку. Сни були дуже реальні, я відчував навіть запах її парфюмів та смак помади. Готуємось до перевірки! Ці слова повертали мене до огидного прокуреного сморіду камер. Шмон, огляд і сніданок. Від сніданку я прозрів першого ж ранку. Чесно, дуже люблю каші, будь які, і їм їх дуже багато. Але такий варіант, як пшонка зварена з рибою, мене просто шокував. Якби не голод, то сніданок після першої ж ложки опинився б в унітазі, та я дійсно був голодний.
Через три години Миколі, саме так звали цього наркомана, принесли передачку. Нарік-наріком, але одразу запросив мене до столу. Мій шлунок прозрів від більш-менш нормальної їжі. А жовтий кемел пішов немов теща під кригу.
Буквально через годину передачку принесли мені. Я ледь не заплакав від щастя.Хлопці знають про нас. Все нормально. Вони знають. Яблука, пара апельсинів, три пачки цигарок мені на той момент були мені дорожчі за всі скарби світу - вони знають!
Минуло три доби.Весело, нічого не скажеш. На третій день мене повезли на мед.експертизу. В лікарні зробили ренген мого, черговий раз, перебитого носу. Жіночка яка робила ренген по материнськи співчувала мені."За що ж тебе так, синку"-запитувала щиро.
"За те що захищав себе та друзів"-відповів прямо. Непомітно для конвоірів сунув їй папірець з номером телефону моєї дівчини та словами які треба їй сказати.
"Я тебе кохаю!"- більше мені нічого не треба, але як виявилося потім, вона не переказала абсолютно нічого.Але байдуже. Мене везли не в автозаку, а в звичайній мусорській газелі. На під'їзді до Шевченківського РОВД в очі кинувся бомж, що збирав порожні пляшки.
"Чувак, як жеш тобі зараз кльово!"-подумав я, подивившись на наручники на своїх руках.РОВД. Якраз виводили мого друга, його швиденько завели до автозаку. Поруч я побачив декого з наших хлопців. Поклав руку на скло на знак привітання,він кивнув. Автозак поїхав, а я сидів ще десь годину. Як виявилося санкції в мене сьогодні не буде, мене просто привезли на допит. Зайшла слідча, яка з самого початку увімкнула тактику доброго досвіченного мусора:"Твій друг тебе вже здав, він зараз поїде на СІЗО, а ти за ним, але ж я бачу, що ти нормальний хлопеуь і я тебе розумію тощо". Я відморозився. Конвоіри виявилися нормальними хлопцями, навіть курити дозволяли).
Ще через годину завели до кімнати для допитів. Слідча продовжила лізти у відоме місце, а я продовжив троліти.
"Нічого не підпишу" - повторював як папуга. У відповідь отримував весь арсенал погроз, на які був здатний її обмежений інтелект.
Дзвінок."Алло.Так,Так в мене, зрозуміло"-вираз обличчя невдалої катувальниці змінився за долі секунди."Бл... , адвокат його їде"-не знаю чому, але мені чомусь стало легше. Через півгодини до кімнати зайшов чоловік років сорока, схожий на одного з персонажів фільму "Поліцейська академія")))) Слідча одразу змінила манеру спілкування. Він привітався зі мною за руку.
"Хто вас найняв"-контрольне питання, шакали любителі підсунути свою людину в критичних ситуаціях.Він назвав ім'я моєї дівчини.Блін,ніфіга не варіант. Дізнатись ім'я моєї дівчини навіть ментам було дуже легко, а її номер телефону тим паче.
"Я друг мами..."-і тут він назвав ім'я подруги одного з наших бійців.
"Так глибоко вони не копнуть"-від серця відлегло.
Тепер спостерігати за слідчою було дотепно,весело та цікаво. З прибацаної лярви вона миттєво перетворилася на привітну дівчину. Допит тривав недовго. Після нього мені повідомили, що завтра в мене має бути суд по мірі утримання і повезли назад(адвокат дав мені пачку цигарок, за що йому респект та уважуха).Подарунком був дозвіл ателефонувати дівчині. Розмова була коротка, але приємніша за будь які довгі бесіди. Вона спочатку мабуть сама собі не повірила, що це я їй дзвоню.
Повезли назад. Мене закинули вже в іншу камеру. Привітавшись з новими сокамерниками я закинув речі на нари. Хлопці були "фінансовими злочинцями".Пригостили мене чаєм та конапками з шинкою - взагалі шикарно. Але найцінніше в цій камері я знайшов пізніше. Книга! Нарешті є що почитати. "Історія чорного моря" - цю книгу я повернув господарю вже після свого звільнення. Приємні люди, приємне спілкування. Цікаво чому на волі таке трапляється так рідко. Вечір.Сон. Знову снилась кохана. І знову мене розбудив охоронець.
Ніч перед судом була дуже довгою. Якожну годину прокидався, вставав, закурював цигврку та дивився у вікно. Зараз Ти можеш сваритись на мене, але тоді я думав тільки про тебе. Молився,молився і ще раз молився тільки про одне. Я хочу ще раз побачити Тебе,Щераз обійняти тебе, відчути твій аромат і все, більше нічого не треба.
Ще до сніданку охоронець назвав моє прізвище та видав вказівку:"на вихід з речами". Цього разу був автозак. Ніби спеціально під мій зріст мене засунули в коробку метр на метр та на метр-вісімдесят розміром. Насправді було байдуже.
Перед судом ми заїхали до СІЗО. В коробці поруч опинився бувалий урка Герман. Йому було років 45. Мабуть перед тим як закинути до автозаку водили його добряче, бо перше, що він попрохав була цигарка. Користуючись своїми довгими пальцями цигарку я йому передав.
Герман досвідчений злочинець, і та лекція, яку він мені прочитав на той момент, мабуть вплинула на мою подальшу долю. Для всіх майбутніх арештантів хочу передати: перший суд - всього-навсього рішення з приводу вашого подальшого утримання(підписка про невиїзд чи взяття під варту). Ніколи(яповторюю НІКОЛИ) не починайте на цьому суді волання на тему "я цього не робив". Цитуючі Германа переказую:"На цьому суді нікого абсолютно не хвилює твоя причетність до певного злочину". Головна задача - довести, що ти не будеш переховуватись від слідства,все інше - маячня! Ну а як ви будете це доводити - це вже ваші проблеми(від себе додам, що в мене значну роль зіграв фактор того, що я дуже віруюча людина).
Мене завели в будівлю суду, особливо соромно було бачити маму. Вона обійняла мене, сказала декілька слів та відійшла. Потім підійшла моя дівчина. Я ніби поринув в царство Морфіна. Боже, якаж вона солодка, які солодкі її обійми. Те що казала вона,насправді, було дуже важливим, і все відкладалося в моїй пам'яті. Але я просто думками вбирав її в себе, ніби бачу в останнє."Я тебе дуже кохаю" - більше мені нічого не було треба. До кабінету судді вже заходив не загнаний в пастку звір, а натуральний хижак. Всеж таки кохання велика сила.
.......Облом, затриманняпродовжують на 15 діб доки збируть всі документи.ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕХ!Привіт рідний ІТТ.Але все це тимчасове, бо поцілунок коханої немов передав мені все світло всесвіту. Тримайся слідчий)Мій виступ тебе ще поставить в дурні!
Мене привезли назад до ІТТ.Обшук, конвой та камера. Цього разу завели до іншої камери - тройнику. Окрім мене там було ще двоє-Рома та Віталік, обидва за фінансові злочини. Дуже приємні люди. Але це другорядне. Ти звісно можеш мене сварити, але зараз на волі я постійно перечитую твій щоденник. І я можу відповісти, поклавши руку насерце, що я відчував тебе поруч зі своїми нарами, коли ти молилась за мене. І кожної миті я думав лише про тебе, але зараз це сеодно не має значення.
15 діб, два тижні. Як жеш довго. Я почав рахувати дні. 15,14,13,12,11.... вони тяглись немов гума. Кожний наступний схожий на свого попередника. Думки про кохану, сигарета, Біблія,яку передала мама, молитви,думки про кохану. І так по колу. Хвилина за хвилиною мить за миттю."Антон!"-охоронці вже знали мене-"так?"- передачку принесли півгодини тому, заклик до моєї скромної персони мене трохи здивував."На вихід без речей"-коли мені останнього разу таке казали то це вилилося в нефіговий налом слідчому, який вирішив розвести мене,неповідомивши адвоката, висунути обвинувачення. Налом містився в одному простому реченні:"Провину не визнаю повністтю!".
Мене вивели з камери. Не знаю чому, Але кожен такий вихід мені чимось подобався. Якась зміна оточення, хочаб і тимчасова. На прогулянці було дуже холодно, але я терпів. З цигаркою в зубах дивився у небо. Хто зна, може в ту саму мить на небо дивилась ти, і подумки ми були разом. Коли пішов перший сніг я не бачив, в камері непрозорі вікна. Спускався по сходах на першій поверх.
Побачення.Мама.Мені хотілося просто встати і втекти. Сором скажений сором. А вона із радістю дивилася на мене і казала, що ти мене дуже кохаєш. З усіма буває, і всі помиляються. Ми ж всього навсього люди.
Повели назад. До суду 2 дні. Перевели до іншої камери. Оригінальні сусіди: тезка-сутенер та Юра-наркоман. Останні дні немов замерзли.Повільно, дуже повільно.
"На вихід з речами!"-ось воно,автозак. А потім....5 годин очикування в камері розміром 1х1х1.7. При зрості в 191 см це м'яко кажучі некомфортно. Та я чекав.в темряві руки просто стискали молитовник. Пам'ятаєш, як нам їх підписував єпіскоп в монастирі? Завели. Мама,Андрюха та Ед. Як я потім дізнався-ти чекала до останнього.
Слідчий, прокурор, два коноіра, суддя, секретар, адвокат і я. "Вони зійшлись вода та камінь, вірші та проза, лід та пламінь"-зараз чи ніколи.Апеляція - мрія останніх мрійників. Мене та тебе розділяють тільки наручники на руках.
-"Не має постійного місця проживання в києві!"- чувак,лососні тунця), в мене є договір про аренду квартири.
-"Не має постійного місця роботи і фактично є безробітним!"-очі розкриваємо та дивимось в договір на сумму, яку я сплачую щомісяця за цю довбану хату, і вартість стовідсотково перевищує твою зарплатню.
-"Буде переховуватись від слідства та зливати інформацію"-адвокат красень, прямо вказує судді на бурхливу фантазію слідчого, суддя продовжує в томуж дусі та ще й додає, що слідчий передивився фільмів.
-"Підсудний, ваше слово"-еееееех, понеслась, до цієї миті я готувався два тижні і, насправді, зараз доволі важко передати дослівно мою промову, але зі слів конвоірів передаю дослівно:"Пиздець, друже, ти лапшу на вуха вмієш вішати". Ну вмію і що?
-"Ваша честь, сьогодні вже дванадцять днів, як я перебуваю за гратами, я не маю наміру зараз доводити свою невинуватість, бо знаю, що це справа іншого часу та іншого судді. Я маю намір спростувати вислови слідчого стосоно моїх подальших намірів. Дванадцять днів - це дуже мало в масштабах життя, але за цей час мною було переоцінено дуже багато речей(маєш шухер-давай по тапкам). Під час перебування в ІТТ я бачив різних людей(і завів багато корисних знайомств), гарних та не дуже(відвертих мудаків). І цих дванадцяти днів мені вистачило, щоб зрозуміти, що я не такий, як вони(я не краду тому, що мені так хочеться, не вживаю наркотики і не виготовляю їх і не віджимаю мобілки). Мені лише 26 років(але якщо випаде стати відомим письменником мої біографи прозріють,вибачте за хизування) і я маю багато планів на майбутнє(пункт перший: не давати родичам слідчого дозволу на побачення).В мене є дівчина, на якій я маю намір одружитись(тут просто ...),моя мати стоїть за цима дверима(і єдине,що рятує мене від її гніву - це наручники на моїх руках). Почати переховуватись від слідства(ну це одразу йти в партизани) - це означає поставити хрест(матьорий,прости Господи, православний, на ваших могилах) на всьому моєму майбутньому(еммммммммм, якби так коректніше?дам по тапкам - треба ставати матьорим партизаном, бо інакше-повний тупізм) і я цього робити не хочу(та хочу звісно, тільки в цій ситуації - це реально тупо). Під час слідчих дій(я довів працівників міліції до напівістеричного стану та значно розширив знання, доволі обмежених вищезгаданих осіб, в галузі Біблії, чим заслужив ще одне обвинувачення за погрози вічних мук в пеклі) я казав теж саме."- чесно, дуже шкода, що цей момент не фільмувася, бо спогади на все життя. Суддя вийшов до нарадчої кімнати.Коли мене вели назад Андрюха намагався підсунути телефон, щоб я поговорив з Тобою, бо Ти просила набрати, коли мене привезуть. Я відмовився:" Андрюх, я вийду не переймайся, Вона казала, що зубами мене вигрезе, Бог зі мною і янгол за плечима, хто мене втримає за цима гратами?"-від цих слів конвоір аж озернувся.
Стояли,чекали. Стискав в руках молитовник. Нам з тобою їх підписували разом, пам'ятаєш? Повертаємось.
"З приводу кримінальної справи бла бла бла бла бла бла бла бла бла суд постановив: В задовільненні клопотання слідчого про взяття під варту..."-запам'ятайте!Якщо формулювання вироку звучить саме так, то готуйте нирки до пива на волі, бо КЛОПОТАННЯ задовільняють, а В ЗАДОВІЛЬНЕННІ КЛОПОТАННЯ відмовляють:"Відмовити! Суд не знайшов підстав для взяття під варту!"-кому цікаво я назву прізвище цього судді, і поклавши руку на серце, скажу, що до цієї людини мені не в западло звернутися "Ваша Честь", як і до тієї судді яка свого часу випустила Гуманіста та Лиса на волю, я так кажу не через особисті враження, хоча переважно через них. Але подумайте самі: судді привезли чергового відморозка(тобто мене) на розгляд. Більшість судей такі питання розглядають ДУЖЕ швидко - 2 місяці СІЗО і вперед, а цей розібрався в ситуації і йому було не байдуже(або він не любить мусорів).
"Звільнити з під варти у залі суду"- про моїх конвоірів можна розповідати окремо). Іноді дивуєшся таким хлопцям, а саме тому, що вони забули в мусарні. Ці двоє ніколи, повторюю НІКОЛИ не відмовили мені, коли я просив сигарету чи щось подібне. Коли вони виходили з зали суду, то один з них, дивлячись на мою тремтячу маму, погладив її по плечу та сказав посміхаючись:"Та відпустили, додому їде!".
Так от... під поглядом слідчого, який ладен був придушити сам себе, з мене зняли наручники. Суддя продовжував дочитувати рішення, але мені це було байдуже. Я вийшов. Мама питальним поглядом дивилась на мене. Сказав, що мене відпустили, непомітно кинув Еду та Андрюхє зігу, та пішов до автозаку за речами.
Все. Хлопці, що сиділи зі мною в автозаку по доброму мені заздрили:"Випустили на підписку!", наступного дня Ти поставиш собі це в статус, а Юля з тобою порадіє. Шмотки перебирав швидко, щоб щось залишити цим двом довбням, що угнали мотоцикл.Шкода їх всеж таки.
"Хлопці, там 5 пачок сигарет, батон, шинка, та пара теплих светрів, розберетесь"-довбні були вдячні. Вийшов. Ох моє ж ти наше, та коли ж я тебе здихаюсь? Слідчий. Написав підписку. І нафіг від нього.
Ну от би хоча б хтось додумався б капітана Блека прихопити, хай йому грець. Обійняв маму,друзів.
-"Дайте телефон"- зараз ти можеш мені казати щозавгодно, але не передавши це, я не передлам всієї атмосфери того вечора. Я чув твій голос.Ти плакала. І я плакав. В ту мить мені хотілося показати всім, за що мені ставили дванадцять балів за кроси в університеті, і просто бігти до тебе.
Дванадцять днів, 288 з гаком годин, 17280 хвилин, 1036800 секунд, п'ять метрів та двері - це все відділляло мене від Тебе, відділяло але тоді не змогло відділити,90 пслаом на моєму зап'ястку,подорований тобою, зробив свою справу.І кажи, що хочеш, але тоді лише Бог міг мене зупинити в прагненні бути з тобою.
Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: "Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе". Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: "Господь - надія моя", і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: "За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає імя Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє"
Я прокинувся від наполегливого дзвінка в двері, не знаю чому, але думки, що це за мною швидко вийшли на перше місце. Сусіди по квартирі не відривали, бо спали. Дубль два, звук відкриття дверей і все стало зрозумілим. Крики, удари, побиття ні в чому не повинного сусіда. До моїх дверей їм залишалось метрів п'ять. Я намагався встигнути набрати смс з текстом:"Кохана, за мною прийшли.", але не встиг. Двері розлетілись вщент і на порозі опинився мент з обличчям стовідсотково необтяженим інтелектом. За ним ще троє. Демонструвати їм особливості та переваги бразильського джиу джитсу не було сенсу і я швидко опинився лежачим на землі, обличчям донизу.
От і приплили, мене закували в наручники та завели до зали. В сусіда було вщент розбите обличчя(вони думали, що він - це я), його дівчина перелякана. Соромно, справді соромно. В руках опера затеревенів мій телефон - прийшло смс. Я знав, що воно від Тебе і так і не прочитав його.
Відділок. Прикутий до стула вісім годин спостерігав сцену з серії "гарний поліцейський та поганий поліцейський". А за вікном сяяло сонце. Чорне сонце як писав один мій друг, але воно не було чорним. На фоні мого тодішнього оточення проміні сонця здавались янголами Божими, що стояли на моєму захисті.
"Ти шо бля вєрующій?"-з насмішкою запитав опер, роздивляючись ікони в моїй кімнаті.В той момент, лежачі на підлозі, я якось зміг підвести голову та подивитись в очі Спасу. Ікони дивились на мене, вся кімната була догори дригом, а вони дивились на мене. Мені було соромно,але соромно не перед шакалами, що заламували мені руки. Соромно було за те, що Святі це бачать.
За вісім годин перебування у відділку остогидло все: життя, мусора, наручники та стілець до якого я був прикутий. З кожною хвилиною перебування в такому положенні навичок борзоти зростав за експонентою:"Хлопці, ви що за 20 років незалежності нічого оригінальнішого вигадати не могли ніж практику типа гарний мусор-поганий мусор?".
Подив шакалів читався легко:"ти про що?".
-"Та мене задовбало чути, що в вас кожен другий в душі скінхед, а інша половина обіцяє зідрети з мене шкіру живцем! І взагалі! Ви мене бити сьогодні збираєтесь? Бо психологічний настрой важкувато тримати"- нахабність не вада, а друге щастя))), ще пара цитат з біблії про засудження невинуватих і зі мною в кабінеті залишився тільки один молодий опер.
Не хочу претендувати на роль експерта, але реально вам кажу - хлопці нічого їм не кажіть, побачите такий цирк, який і Париж не бачив.
До ІТТ мене привезли близько 11 ночі. Після ретельного обшуку завели до камери. Двійник - двоповерхові нари, стіл та параша. Камера порожня. Впав на нижню поличку. Сил майже не було. Через годину привели мого першого сокамерника, унікальна комбінація - наркоман та євангеліст сьомого дня(хто не знає, ці довбодятли настільки нетолерантні до наркотиків та алкоголю, що навіть причащаюстья виноградним соком). Перелякано привітавшись цей унікум швиденько заліз на верхню поличку.
Заснув я доволі швидко. Насправді, за весь період, що я пробув в цьому "чудовому" місці - найважчим моментом була мить, коли я прокидався від стуку в двері та голосу охоронця:"готуємось до перевірки". Кожної ночі мені снилась моя дівчина. Мені снилось, як ми гуляємо по маріїнському парку. Сни були дуже реальні, я відчував навіть запах її парфюмів та смак помади. Готуємось до перевірки! Ці слова повертали мене до огидного прокуреного сморіду камер. Шмон, огляд і сніданок. Від сніданку я прозрів першого ж ранку. Чесно, дуже люблю каші, будь які, і їм їх дуже багато. Але такий варіант, як пшонка зварена з рибою, мене просто шокував. Якби не голод, то сніданок після першої ж ложки опинився б в унітазі, та я дійсно був голодний.
Через три години Миколі, саме так звали цього наркомана, принесли передачку. Нарік-наріком, але одразу запросив мене до столу. Мій шлунок прозрів від більш-менш нормальної їжі. А жовтий кемел пішов немов теща під кригу.
Буквально через годину передачку принесли мені. Я ледь не заплакав від щастя.Хлопці знають про нас. Все нормально. Вони знають. Яблука, пара апельсинів, три пачки цигарок мені на той момент були мені дорожчі за всі скарби світу - вони знають!
Минуло три доби.Весело, нічого не скажеш. На третій день мене повезли на мед.експертизу. В лікарні зробили ренген мого, черговий раз, перебитого носу. Жіночка яка робила ренген по материнськи співчувала мені."За що ж тебе так, синку"-запитувала щиро.
"За те що захищав себе та друзів"-відповів прямо. Непомітно для конвоірів сунув їй папірець з номером телефону моєї дівчини та словами які треба їй сказати.
"Я тебе кохаю!"- більше мені нічого не треба, але як виявилося потім, вона не переказала абсолютно нічого.Але байдуже. Мене везли не в автозаку, а в звичайній мусорській газелі. На під'їзді до Шевченківського РОВД в очі кинувся бомж, що збирав порожні пляшки.
"Чувак, як жеш тобі зараз кльово!"-подумав я, подивившись на наручники на своїх руках.РОВД. Якраз виводили мого друга, його швиденько завели до автозаку. Поруч я побачив декого з наших хлопців. Поклав руку на скло на знак привітання,він кивнув. Автозак поїхав, а я сидів ще десь годину. Як виявилося санкції в мене сьогодні не буде, мене просто привезли на допит. Зайшла слідча, яка з самого початку увімкнула тактику доброго досвіченного мусора:"Твій друг тебе вже здав, він зараз поїде на СІЗО, а ти за ним, але ж я бачу, що ти нормальний хлопеуь і я тебе розумію тощо". Я відморозився. Конвоіри виявилися нормальними хлопцями, навіть курити дозволяли).
Ще через годину завели до кімнати для допитів. Слідча продовжила лізти у відоме місце, а я продовжив троліти.
"Нічого не підпишу" - повторював як папуга. У відповідь отримував весь арсенал погроз, на які був здатний її обмежений інтелект.
Дзвінок."Алло.Так,Так в мене, зрозуміло"-вираз обличчя невдалої катувальниці змінився за долі секунди."Бл... , адвокат його їде"-не знаю чому, але мені чомусь стало легше. Через півгодини до кімнати зайшов чоловік років сорока, схожий на одного з персонажів фільму "Поліцейська академія")))) Слідча одразу змінила манеру спілкування. Він привітався зі мною за руку.
"Хто вас найняв"-контрольне питання, шакали любителі підсунути свою людину в критичних ситуаціях.Він назвав ім'я моєї дівчини.Блін,ніфіга не варіант. Дізнатись ім'я моєї дівчини навіть ментам було дуже легко, а її номер телефону тим паче.
"Я друг мами..."-і тут він назвав ім'я подруги одного з наших бійців.
"Так глибоко вони не копнуть"-від серця відлегло.
Тепер спостерігати за слідчою було дотепно,весело та цікаво. З прибацаної лярви вона миттєво перетворилася на привітну дівчину. Допит тривав недовго. Після нього мені повідомили, що завтра в мене має бути суд по мірі утримання і повезли назад(адвокат дав мені пачку цигарок, за що йому респект та уважуха).Подарунком був дозвіл ателефонувати дівчині. Розмова була коротка, але приємніша за будь які довгі бесіди. Вона спочатку мабуть сама собі не повірила, що це я їй дзвоню.
Повезли назад. Мене закинули вже в іншу камеру. Привітавшись з новими сокамерниками я закинув речі на нари. Хлопці були "фінансовими злочинцями".Пригостили мене чаєм та конапками з шинкою - взагалі шикарно. Але найцінніше в цій камері я знайшов пізніше. Книга! Нарешті є що почитати. "Історія чорного моря" - цю книгу я повернув господарю вже після свого звільнення. Приємні люди, приємне спілкування. Цікаво чому на волі таке трапляється так рідко. Вечір.Сон. Знову снилась кохана. І знову мене розбудив охоронець.
Ніч перед судом була дуже довгою. Якожну годину прокидався, вставав, закурював цигврку та дивився у вікно. Зараз Ти можеш сваритись на мене, але тоді я думав тільки про тебе. Молився,молився і ще раз молився тільки про одне. Я хочу ще раз побачити Тебе,Щераз обійняти тебе, відчути твій аромат і все, більше нічого не треба.
Ще до сніданку охоронець назвав моє прізвище та видав вказівку:"на вихід з речами". Цього разу був автозак. Ніби спеціально під мій зріст мене засунули в коробку метр на метр та на метр-вісімдесят розміром. Насправді було байдуже.
Перед судом ми заїхали до СІЗО. В коробці поруч опинився бувалий урка Герман. Йому було років 45. Мабуть перед тим як закинути до автозаку водили його добряче, бо перше, що він попрохав була цигарка. Користуючись своїми довгими пальцями цигарку я йому передав.
Герман досвідчений злочинець, і та лекція, яку він мені прочитав на той момент, мабуть вплинула на мою подальшу долю. Для всіх майбутніх арештантів хочу передати: перший суд - всього-навсього рішення з приводу вашого подальшого утримання(підписка про невиїзд чи взяття під варту). Ніколи(яповторюю НІКОЛИ) не починайте на цьому суді волання на тему "я цього не робив". Цитуючі Германа переказую:"На цьому суді нікого абсолютно не хвилює твоя причетність до певного злочину". Головна задача - довести, що ти не будеш переховуватись від слідства,все інше - маячня! Ну а як ви будете це доводити - це вже ваші проблеми(від себе додам, що в мене значну роль зіграв фактор того, що я дуже віруюча людина).
Мене завели в будівлю суду, особливо соромно було бачити маму. Вона обійняла мене, сказала декілька слів та відійшла. Потім підійшла моя дівчина. Я ніби поринув в царство Морфіна. Боже, якаж вона солодка, які солодкі її обійми. Те що казала вона,насправді, було дуже важливим, і все відкладалося в моїй пам'яті. Але я просто думками вбирав її в себе, ніби бачу в останнє."Я тебе дуже кохаю" - більше мені нічого не було треба. До кабінету судді вже заходив не загнаний в пастку звір, а натуральний хижак. Всеж таки кохання велика сила.
.......Облом, затриманняпродовжують на 15 діб доки збируть всі документи.ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕХ!Привіт рідний ІТТ.Але все це тимчасове, бо поцілунок коханої немов передав мені все світло всесвіту. Тримайся слідчий)Мій виступ тебе ще поставить в дурні!
Мене привезли назад до ІТТ.Обшук, конвой та камера. Цього разу завели до іншої камери - тройнику. Окрім мене там було ще двоє-Рома та Віталік, обидва за фінансові злочини. Дуже приємні люди. Але це другорядне. Ти звісно можеш мене сварити, але зараз на волі я постійно перечитую твій щоденник. І я можу відповісти, поклавши руку насерце, що я відчував тебе поруч зі своїми нарами, коли ти молилась за мене. І кожної миті я думав лише про тебе, але зараз це сеодно не має значення.
15 діб, два тижні. Як жеш довго. Я почав рахувати дні. 15,14,13,12,11.... вони тяглись немов гума. Кожний наступний схожий на свого попередника. Думки про кохану, сигарета, Біблія,яку передала мама, молитви,думки про кохану. І так по колу. Хвилина за хвилиною мить за миттю."Антон!"-охоронці вже знали мене-"так?"- передачку принесли півгодини тому, заклик до моєї скромної персони мене трохи здивував."На вихід без речей"-коли мені останнього разу таке казали то це вилилося в нефіговий налом слідчому, який вирішив розвести мене,неповідомивши адвоката, висунути обвинувачення. Налом містився в одному простому реченні:"Провину не визнаю повністтю!".
Мене вивели з камери. Не знаю чому, Але кожен такий вихід мені чимось подобався. Якась зміна оточення, хочаб і тимчасова. На прогулянці було дуже холодно, але я терпів. З цигаркою в зубах дивився у небо. Хто зна, може в ту саму мить на небо дивилась ти, і подумки ми були разом. Коли пішов перший сніг я не бачив, в камері непрозорі вікна. Спускався по сходах на першій поверх.
Побачення.Мама.Мені хотілося просто встати і втекти. Сором скажений сором. А вона із радістю дивилася на мене і казала, що ти мене дуже кохаєш. З усіма буває, і всі помиляються. Ми ж всього навсього люди.
Повели назад. До суду 2 дні. Перевели до іншої камери. Оригінальні сусіди: тезка-сутенер та Юра-наркоман. Останні дні немов замерзли.Повільно, дуже повільно.
"На вихід з речами!"-ось воно,автозак. А потім....5 годин очикування в камері розміром 1х1х1.7. При зрості в 191 см це м'яко кажучі некомфортно. Та я чекав.в темряві руки просто стискали молитовник. Пам'ятаєш, як нам їх підписував єпіскоп в монастирі? Завели. Мама,Андрюха та Ед. Як я потім дізнався-ти чекала до останнього.
Слідчий, прокурор, два коноіра, суддя, секретар, адвокат і я. "Вони зійшлись вода та камінь, вірші та проза, лід та пламінь"-зараз чи ніколи.Апеляція - мрія останніх мрійників. Мене та тебе розділяють тільки наручники на руках.
-"Не має постійного місця проживання в києві!"- чувак,лососні тунця), в мене є договір про аренду квартири.
-"Не має постійного місця роботи і фактично є безробітним!"-очі розкриваємо та дивимось в договір на сумму, яку я сплачую щомісяця за цю довбану хату, і вартість стовідсотково перевищує твою зарплатню.
-"Буде переховуватись від слідства та зливати інформацію"-адвокат красень, прямо вказує судді на бурхливу фантазію слідчого, суддя продовжує в томуж дусі та ще й додає, що слідчий передивився фільмів.
-"Підсудний, ваше слово"-еееееех, понеслась, до цієї миті я готувався два тижні і, насправді, зараз доволі важко передати дослівно мою промову, але зі слів конвоірів передаю дослівно:"Пиздець, друже, ти лапшу на вуха вмієш вішати". Ну вмію і що?
-"Ваша честь, сьогодні вже дванадцять днів, як я перебуваю за гратами, я не маю наміру зараз доводити свою невинуватість, бо знаю, що це справа іншого часу та іншого судді. Я маю намір спростувати вислови слідчого стосоно моїх подальших намірів. Дванадцять днів - це дуже мало в масштабах життя, але за цей час мною було переоцінено дуже багато речей(маєш шухер-давай по тапкам). Під час перебування в ІТТ я бачив різних людей(і завів багато корисних знайомств), гарних та не дуже(відвертих мудаків). І цих дванадцяти днів мені вистачило, щоб зрозуміти, що я не такий, як вони(я не краду тому, що мені так хочеться, не вживаю наркотики і не виготовляю їх і не віджимаю мобілки). Мені лише 26 років(але якщо випаде стати відомим письменником мої біографи прозріють,вибачте за хизування) і я маю багато планів на майбутнє(пункт перший: не давати родичам слідчого дозволу на побачення).В мене є дівчина, на якій я маю намір одружитись(тут просто ...),моя мати стоїть за цима дверима(і єдине,що рятує мене від її гніву - це наручники на моїх руках). Почати переховуватись від слідства(ну це одразу йти в партизани) - це означає поставити хрест(матьорий,прости Господи, православний, на ваших могилах) на всьому моєму майбутньому(еммммммммм, якби так коректніше?дам по тапкам - треба ставати матьорим партизаном, бо інакше-повний тупізм) і я цього робити не хочу(та хочу звісно, тільки в цій ситуації - це реально тупо). Під час слідчих дій(я довів працівників міліції до напівістеричного стану та значно розширив знання, доволі обмежених вищезгаданих осіб, в галузі Біблії, чим заслужив ще одне обвинувачення за погрози вічних мук в пеклі) я казав теж саме."- чесно, дуже шкода, що цей момент не фільмувася, бо спогади на все життя. Суддя вийшов до нарадчої кімнати.Коли мене вели назад Андрюха намагався підсунути телефон, щоб я поговорив з Тобою, бо Ти просила набрати, коли мене привезуть. Я відмовився:" Андрюх, я вийду не переймайся, Вона казала, що зубами мене вигрезе, Бог зі мною і янгол за плечима, хто мене втримає за цима гратами?"-від цих слів конвоір аж озернувся.
Стояли,чекали. Стискав в руках молитовник. Нам з тобою їх підписували разом, пам'ятаєш? Повертаємось.
"З приводу кримінальної справи бла бла бла бла бла бла бла бла бла суд постановив: В задовільненні клопотання слідчого про взяття під варту..."-запам'ятайте!Якщо формулювання вироку звучить саме так, то готуйте нирки до пива на волі, бо КЛОПОТАННЯ задовільняють, а В ЗАДОВІЛЬНЕННІ КЛОПОТАННЯ відмовляють:"Відмовити! Суд не знайшов підстав для взяття під варту!"-кому цікаво я назву прізвище цього судді, і поклавши руку на серце, скажу, що до цієї людини мені не в западло звернутися "Ваша Честь", як і до тієї судді яка свого часу випустила Гуманіста та Лиса на волю, я так кажу не через особисті враження, хоча переважно через них. Але подумайте самі: судді привезли чергового відморозка(тобто мене) на розгляд. Більшість судей такі питання розглядають ДУЖЕ швидко - 2 місяці СІЗО і вперед, а цей розібрався в ситуації і йому було не байдуже(або він не любить мусорів).
"Звільнити з під варти у залі суду"- про моїх конвоірів можна розповідати окремо). Іноді дивуєшся таким хлопцям, а саме тому, що вони забули в мусарні. Ці двоє ніколи, повторюю НІКОЛИ не відмовили мені, коли я просив сигарету чи щось подібне. Коли вони виходили з зали суду, то один з них, дивлячись на мою тремтячу маму, погладив її по плечу та сказав посміхаючись:"Та відпустили, додому їде!".
Так от... під поглядом слідчого, який ладен був придушити сам себе, з мене зняли наручники. Суддя продовжував дочитувати рішення, але мені це було байдуже. Я вийшов. Мама питальним поглядом дивилась на мене. Сказав, що мене відпустили, непомітно кинув Еду та Андрюхє зігу, та пішов до автозаку за речами.
Все. Хлопці, що сиділи зі мною в автозаку по доброму мені заздрили:"Випустили на підписку!", наступного дня Ти поставиш собі це в статус, а Юля з тобою порадіє. Шмотки перебирав швидко, щоб щось залишити цим двом довбням, що угнали мотоцикл.Шкода їх всеж таки.
"Хлопці, там 5 пачок сигарет, батон, шинка, та пара теплих светрів, розберетесь"-довбні були вдячні. Вийшов. Ох моє ж ти наше, та коли ж я тебе здихаюсь? Слідчий. Написав підписку. І нафіг від нього.
Ну от би хоча б хтось додумався б капітана Блека прихопити, хай йому грець. Обійняв маму,друзів.
-"Дайте телефон"- зараз ти можеш мені казати щозавгодно, але не передавши це, я не передлам всієї атмосфери того вечора. Я чув твій голос.Ти плакала. І я плакав. В ту мить мені хотілося показати всім, за що мені ставили дванадцять балів за кроси в університеті, і просто бігти до тебе.
Дванадцять днів, 288 з гаком годин, 17280 хвилин, 1036800 секунд, п'ять метрів та двері - це все відділляло мене від Тебе, відділяло але тоді не змогло відділити,90 пслаом на моєму зап'ястку,подорований тобою, зробив свою справу.І кажи, що хочеш, але тоді лише Бог міг мене зупинити в прагненні бути з тобою.
Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: "Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе". Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: "Господь - надія моя", і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: "За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає імя Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє"